«Любов — це не лише слова, емоції. Це досвід, глибина. Це безкінечність...». Спогади колег та близьких про Ігоря Козловського

Протягом багатьох років Ігор Козловський досліджував феномени релігії, духовності та людської свідомості. Під час російсько-української війни був захоплений у полон проросійськими бойовиками в Донецьку через свою громадянську позицію. Провів у неволі понад 700 днів, залишаючись сильним духом і прикладом незламності для інших. Після полону його виступи та лекції стали натхненням для багатьох людей, що шукають сили для подолання труднощів.

На жаль, філософ пішов з життя у 2023 році, залишивши після себе величезну спадщину знань і філософських ідей, які продовжують надихати нові покоління. Він залишається одним із провідних українських мислителів сучасності, чиї погляди формують нове бачення місця людини у світі, а його книги та виступи допомагають багатьом знаходити відповіді на складні питання буття.

За останні два роки вийшло декілька книг, які базуються на лекціях та бесідах з Ігорем Козловським: «Стратегія людини: від думок до дії» та «Людина на перехресті. Роздуми про екзистенційний інтелект» — у видавництві «Колесо Життя» та «Гідність — це правдивість» — у видавництві «Дух і літера».

Спогади колег та близьких про Ігоря Анатолійовича Козловського.

Денис Козловський, комунікаційник, музичний діяч: «Мені неймовірно пощастило зростати поруч з такою видатною людиною. Ба більше, бути з ним родиною, тож мати постійний і майже необмежений доступ до спілкування. З самого дитинства мене заворожували його розповіді про історичні події, зображення нецке та містичних символів Давнього Китаю, заняття східними бойовими мистецтвами та йогою, взагалі майже будь-що, що він робив.  

Я обожнював проводити з ним час разом. У підлітковому віці я кожної неділі приїжджав до нього гості, аби побути в його полі, послухати його розповіді, обговорити щось з історії чи етнографії, просто почитати якусь книгу з його величезної бібліотеки, сидячи поруч.  

Немає людини яка б вплинула на мій світогляд більше, ніж Ігор. Він багато в чому сформував мене, дав моїй особистості багато вимірів, які без нього точно не з’явилися б. Я вступив до історичного факультету, наслідуючи його приклад. Я зацікавився йогою, бойовими мистецтвами, історією та безліччю інших речей, тому що все це було сферою його інтересів. Він перший поставив мені платівку Pink Floyd та подарував моїй мамі платівку The Beatles, з якої почалося моє захоплення музикою. Його лекції, тренування та звичайні розмови за чаєм були каркасом мого життя.

Зерна знання і мудрості, які він посіяв, проростатимуть в мені все життя. Це неоціненний дар і благословення, за який я завжди буду вдячний». 

Олександр Філоненко, доктор філософських наук, професор Української євангельської теологічної семінарії: «Ми з Ігорем Анатолійовичем були знайомі декілька років. Для мене кожна зустріч із ним ставала ніби певним етапом моєї трансформації. Але почати я хочу з «мінусів»: пів життя я вкрай негативно ставився до релігієзнавців. Мені здавалося, що це якась напіввіра. Якщо хочеш вірити – вір та займайся богослов’ям. Я ніколи не міг зрозуміти напевне, чим же займаються ці люди. Ігор Анатолійович був першою людиною, завдяки якій я зрозумів, що існує така форма життя, в якій цікавість змішана з гостинністю. І буквально зустріч зі всіма скарбами землі допомагає людині розібратися у тому, “хто Я”.

Парадокс Ігоря Анатолійовича у тому, що для багатьох людей він був свідком хресної ходи – втішником і тим, хто допомагає пройти найскладніші випробування у житті. Він сам на власному досвіді пройшов такі випробування. Але вражає те, що вчив він зовсім не цього. Вчив любові. Причому не тільки розповідаючи про неї, а й живучи в ній щомиті свого життя”»

Інесса Кравченко, засновниця неформальної освітньої платформи «ЛЮДИНА ДИВО СВІТ», видавчиня «Колесо життя»: «У кожного, хто мав щастя знати Ігоря Анатолійовича, залишився свій особливий спогад. Хтось згадує його мудрі слова, глибокі думки, які пробуджували свідомість. А я… Я найперше згадую його погляд. Теплий, спокійний, із посмішкою в куточках очей, що проникає прямо у серце. Здавалось, він дивився у саме серце і  бачив усе, усю мене — до самої суті. Я памʼятаю цей стан вперше.. Всі  думки й слова кудись в мить зникли… Здавалося, що всі питання недоречні перед цією глибиною… Але ж ще більше мене вразили відповіді: прості й щирі, саме для мене і саме на цей час..

З ним саме поняття “вчитель” відкрилося  по-новому. Це було про присутність. Про глибоке світло його душі, яке налаштовує  внутрішню мелодію, мов камертон, допомагаючи знайти рівновагу і гармонію.

Його “вчительство” було  не в словах, а у відкритті простору для  власного шляху, у натхненні й смиренній підтримці. Але ж не було.., воно таким і залишається. Бо і зараз,  достатньо просто уявити, налаштуватися, згадати про нього, уявити його погляд, і серце починає чути… Не слова, ні. А щось значно глибше, -  глибоку тишу, наповнену любов’ю, мудрістю і ясністю

Як він казав: “Любов — це не лише слова, емоції. Це досвід, глибина. Це безкінечність...”»

Іван Форманюк, психолог, засновник Центру інтелектуальних практик TESMIND: «З паном Ігорем Козловським я зустрівся на події "Бізнес по-новому: якісний перехід” у 2020 році. Як зараз пам’ятаю, питання сенсу "Навіщо?" звучало центральною лінією його виступу, вздовж якої вибудовувалися сенси та, відповідно, вектор — стратегія життя.

Відверто кажучи, я був дещо здивований такою подачею, доки пан Ігор Козловський не поділився власним досвідом перебування в полоні та пережитими тортурами. Це і стало для мене точкою фіксації, коли питання "Навіщо?" набуло глибокого змісту. У відповіді на нього зійшлися досвід, картина світу та онтологія, що давали сили витримати ці випробування.

Наступною точкою здивування для мене було те, як лектор подавав свій досвід. Це не був надрив героїзму, бажання помститися чи показати силу над ворогом. Не було акценту на собі як на особистості, яка здобула перемогу, хоча, в моїх очах, саме таким він і був. Це була перемога людяності над злом, але вона проявлялася тихо, у прийнятті та розумінні стану речей.

Третьою важливою точкою для мене стало те, як під час розмови з аудиторією пан Ігор намагався підвести слухачів до питання сенсу, яке дає змогу осмислювати наше життя та кожен наш вчинок. 

На жаль, пана Ігоря вже немає серед нас, але він живе через своїх учнів, книги та через питання сенсу, яке звучить у тих, хто мав нагоду зустрітися з ним».