!["Військові мені вправляють мозок": Гарік Корогодський про сім'ю, друзів у Росії та війну](https://thumbor.my.ua/VFlYx_1HQhY-K8sjeNwCXMKDGAs=/800x400/smart/filters:format(webp)/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F52%2Fe3037e08fd5aa5da42f524585479e8a8.jpg)
"Військові мені вправляють мозок": Гарік Корогодський про сім'ю, друзів у Росії та війну
Війна – це завжди про кризу, а тому український бізнесмен та шоумен Гарік Корогодський вважає, що знає, як жити в такий час. Він є кризовим менеджером за фахом, однак і сам може інколи забувати про важкий час, живучи у "жирному-ситому" Києві. У такі моменти шоумен їде до військових – там йому "вправляють мозок".
В ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу Гарік Корогодський розповів не лише про своє життя під час війни, але й про сім'ю та зв'язок з друзями з Росії. Він відверто відповів, чого очікує після перемоги України у війні – читайте усе далі у матеріалі.
Як змінився за час війни
Як змінилися ви?
Я став чорно-білим і зараз не про одяг. Я дуже гостро відчуваю фальш, де мої люди, де не мої.
Від "не своїх" я відмовляюся, бо мені краще, щоб мене не любили, ніж вдавали, що люблять.
Це дуже жорстко може прозвучати, але мені війна пішла на користь. Бо я кризовий менеджер за фахом, а війна – це криза. Я розумію, що мені робити сьогодні, завтра, за тиждень, за 2 тижні. А коли втрачаю відчуття, що триває війна – бо коли живеш у "жирному-ситому" Києві, так може статися – я їду до військових. І там мені вправляють мозок.
Ви зараз собі не можете дозволити те, що робили до повномасштабного вторгнення, наприклад, піти потанцювати?
З одного боку, я можу собі це дозволити, але з іншого – я вже 3 роки не ходив, не вживав алкоголь, нічого.
Алкоголь взагалі не вживали?
Ну, може, пару келихів шампанського випив.
І наркотики не вживаєте зараз?
Ні. Три роки.
Саме повномасштабна війна стала приводом?
У мене стан гіперконтролю. Я маю все контролювати. Коли поїхав лікувати руку, я вперше за 3 роки виїхав на 5 днів, і мені був такий пізд**ь, бо я не контролюю ситуацію.
Якщо не секрет, що у вас сталося з рукою?
У мене була аварія і мені сказали, що або ти кидаєш теніс, або робиш операцію. Я обрав операцію.
Ви граєте в теніс?
Я граю у великий теніс понад 30 років. Я колись інвестував в Ангеліну Калініну, вів її з 11 років. Зараз вона не потребує інвестицій.
"Я хотів поручитися за мера Ірпеня"
Ми почали говорити про повномасштабну війну. Ви казали, що у вас тато не вмів плакати і ви також не можете видавити сльози. З початком повномасштабної війни щось змінилося?
Я думав, що зміниться, але ні. Коли їздив у Ізюм і бачив там братські могили, де разом поховані чотири покоління: бабусі, діти по 2 – 3 роки – думав, буде сльоза. Ні, не було.
Мокре місце було. Воно є щоразу, коли чую "Пливе кача". Але так, щоб заплакати, заридати – такого не можу. Не вмію просто.
Ви, окрім Ізюма, були в Бучі, в Ірпені?
Так. Після деокупації. Там страшне було. До речі, я був у суді, хотів поручитися за мера Олександра Маркушина, якого затримали з такого приводу, що на голову не налазить.
Зверніть увагу! Проти мера Ірпеня Олександра Маркушина порушили кримінальну справу, підозрючи у незаконному перетині кордону в серпні 2022 року.
Сам Маркушин пояснив, що їздив в Італію по війському допомогу, а разом з тим хотів побачити сина, який там перебував. Маркушин вважає, що його справу "замовили".
І що відомо зараз?
Його звільнили із зали суду.
Не можна так поводитися з людьми, які захищали місто, які всіх вивозили.
Якщо у вас є щось проти нього, то оприлюдніть це. А його затримали за те, що він заїхав до сина, якого не бачив пів року. А він батько-одинак. За таке не можна закривати людей.
"Українці потрібні лише собі"
Задовго до повномасштабного вторгнення ви говорили, що ключ до доброго, спокійного життя – за столом переговорів, мовляв, війною Росію не перемогти, ми не потрібні в НАТО, ми як валіза без ручки, яка може бути цікава тільки собі. Наскільки змінилася ваша думка?
Я розлого відповім. Так, я вважаю, що ми потрібні лише собі. Коли нам допомагають, то це західні країни очищують свою совість, бо у нас був меморандум, за яким ми відмовилися від ядерної зброєю, яка нас надійно захищала. Цей меморандум не виконують.
Зараз нам щось дають не через те, що їм нас шкода чи вони хочуть допомогти. Це у них йде компроміс між совістю і обов'язком.
Щодо столу переговорів. Я заборонив собі взагалі мати якусь думку і висловлювати щодо переговорів. Я вважаю, що сьогодні як громадський діяч чи блогер я не маю про це говорити.
Найперше про це мають говорити люди, які воюють. Далі – їхні родини, воєнне та політичне керівництво країни. Їм вирішувати. Це їхня відповідальність. Я не можу сказати, що ми будемо битися, якщо я сам не б'юся.
"Найбільше зло – не росіяни"
А такі люди є, які твердо кричать про щось, а при цьому не роблять нічого.
Їм би завалити їб**а. Особливо, якщо це люди призовного віку, які мають тверде бачення, чи нам вести перемовини, домовлятися, чи не домовлятися.
У мене чудові відносини з Гордоном. Але він не може казати, коли закінчиться війна. Бо ніхто цього не знає, історія пишеться наживо.
А він каже, що в нього є інсайдерська інформація з Америки. В Америці теж не знають, коли закінчиться війна. Жодна людина цього не знає.
Не може Портніков казати такі речі, які він каже. Він говорить правду, але ця правда нах*й нікому не треба. Він як, знаєте, зайшов в автобус, побачив жінку з брудним волоссям і сказав їй, що потрібно помити голову. Тебе це хвилює? Не вся правда має бути виказана вголос.
Я вважаю, що в нас дуже багато військових експертів. І вони – це друге зло для України. Друге, але не після росіян, бо росіяни в мене не попадають у двійку зла. Перше зло – це наші внутрішні чвари.
А як з цим боротися? Тому що ми завжди проводимо паралель з початком повномасштабного вторгнення, згадуємо консолідацію суспільства. Між тим, що було і що є – тотальна прірва.
Я не свою думку висловив. Це великий Данте в "Божественній комедії". До речі, ми довго з'ясовували різницю між "обожнювати" і "обожувати". Є таке слово "обожувати" – це з російської "обожествлять". Дякую всесвіту, що у мене є викладачі, які знають українську краще за всіх.
Ви нашій аудиторії теж доносите якісь слова, які вони не знали, і вони вчаться.
У мене було десь 270 занять української за час великої війни. Тож, можна зайця навчити курити.
Ви, окрім української і російської, ще якусь мову знаєте?
Я вивчаю англійську. Теж десь 270 занять, але йде набагато гірше.
Одна річ, яку хотів би змінити
Повертаючи до теми війни, ви писали, що Трамп для нас – це менше зло. Чи досі так думаєте? І що потенційно він може принести Україні?
Я взагалі не знаю, що буде й не хочу прогнозувати.
Я знаю, що Трамп – це шанс. А демократи, які були, – це відсутність шансів.
Це можуть бути обіцянки, вони нам обіцятимуть більше, ще більше, але триматимуть нас на короткому повідку. Дають достатньо зброї, щоб не померти й не дають достатньо, щоб перемогти. І так би воно йшло далі й далі.
Якби ви мали вплив на розв'язання якогось доленосного питання, що б це було?
Я б зупинив чвари. Перемога йде під нульовим номером. Але з того, на що ми впливаємо сьогодні, – я б зупинив чвари. А друге – я б заборонив "військовим експертам" висловлюються з цього приводу.
Чи підтримує зв'язок з друзями з Росії
Поговоримо про Росію. Ви жили там 16 років, мали громадянство. Чи спілкуєтесь з кимось звідти? Чи був хтось із вашого оточення, хто не підтримав повномасштабне вторгнення?
В мене немає нікого зі знайомих, хто підтримав би повномасштабне вторгнення. Жодної людини. Немає того, хто ставиться до цього нейтрально. Немає того, хто не каже, що це пизд**ь. Такого немає.
Може, мені пощастило. Може, я дуже ретельно все життя підбирав знайомих і друзів, але в мене немає такого. Навіть подумки ніхто б не схвалював війну.
Але ви підтримуєте зв'язок з кимось, хто в Росії?
Підтримую.
І що вони розповідають? Як вони реагують?
Є люди, які просто раз на два місяці питають мене, чи не змінилися реквізити в "Життєлюбах". Я кажу, що ні, і мені туди кидають гроші. Всі підтримують. Підтримують не війну, а Україну.
При цьому не хочуть виїхати з Росії?
Більшість виїхала. Але є така річ, коли ти в певному віці, то обживаєшся, "вростаєш" у місто й це не так просто змінити.
Про діяльність благодійного фонду "Життєлюб"
Про фонд "Життєлюб". Як зараз він розвивається? Чи можете сказати, що він входить у топ фондів в Україні?
На початку війни ми зібралися з Тіною Ніколовою – партнеркою по "Життєлюбу". Ми прийняли для себе кілька речей. Насамперед що ми піклуємося не лише за літніми людьми, а за всіма людьми.
Також, якщо буде репутаційний ризик для фонду, то ми не будемо лізти в цю історію. Навіть якщо хтось загине, то ми не будемо рятувати, бо фонд дорожчий за людське життя.
Він рятує і помагає не просто тисячам, а сотням тисяч людей. Ми не можемо ризикувати фондом. Ми не працюємо з поодиноким горем.
Фонд сильно виріс. У нас багато проєктів. Є великі за обсягом; є маленькі для душі, які дають настрій.
Ми продовжуємо годувати киян кожного дня. У нас 10 будиночків містом. За 2024 рік ми роздали там більш ніж 300 тисяч обідів. Кожен обід потрібно приготувати, привезти, набрати, роздати.
300 тисяч роздати – це велика робота. Дякую нашим волонтерам і ресторанам, які дають їжу. Є у нас постійні волонтери.
Але часто ми не знаємо, хто до нас приходить. До нас приходять зірки.
От, ми випадково дізналися, що місяць тому у нас донька Зеленського разом з класом роздавала їжу. З нами не домовлялися, вони просто прийшли роздавати їжу.
У нас є програма, де ми влаштовуємо літніх людей. "Трудолюб". Вона полетіла зараз. Ми привезли десь 4 тисячі тонн гуманітарки. Це дуже багато. 4 тисячі тонн – це 4 мільйони кілограмів.
Є проєкт "Хата поруч", де ми купуємо хату. Здебільшого у Київській області. Потім проводимо конкурс серед ВПО на цю хату. За професією. Мають бути кілька поколінь. Бажано бабусі, дідусі, діти.
Ми з'ясовуємо, хто потрібний спільноті. Чи вчитель фізики; чи слюсар; чи ще хтось. І ми оголошуємо конкурс. Ми передаємо хату у користування. Якщо родина прожила 7 років, то безплатно передаємо у власність цій родині.
Ось даємо нове життя родинам. Бо вони втратили все.
Ви вже передали комусь будинок?
Так. Мені здається, що десь 10 будинків куплено. А 7 сімей вже живе. І вони щасливі. Бо раніше втратили все.
Я процитую допис про "Життєлюб". Тут багато цифр. Обсяг залученої та наданої допомоги за 2024 рік. 132 мільйони 964 тисячі гривень. Це дуже багато.
Але цього не вистачило, щоб Forbes включив нас у 50 найбільших фондів України.
А чому так?
Я можу лише здогадувався. Чи про**али, чи рахувати не вміють, чи рахували упереджено. Не знаю.
А ви знаєте фонди, які в топ-3, в топ-5 входять?
Звісно, що знаю. Також я знаю, що не може фонд, до якого залучено 130 мільйонів, не входити у топ-50. Це було б добре для України, якби ми не входили у топ-50. Якби було 50 фондів, які більші за нас. Але це не так.
Я хочу, щоб мої діти піклувалися фондом. Це все, що їм залишу.
Про дітей та онучку, яка називає росіян "під*расами"
Я знаю, що у вас є позиція, що ви грошей дітям не дасте.
Ні, грошей я не дам. В мене є перевага перед моїми дітьми. Я народився в бідній родині. І я мав все завойовувати сам. Я вважаю, що діти також мають завойовувати самі. І тоді це має цінність.
Як діти реагують на це?
Чудово. В мене найкращі друзі – це мої діти. Всі чудово (реагують – 24 Канал).
Ви казали, що оплачуєте їм навчання. Вкладаєтесь в їх розвиток.
Я вкладаю великі гроші в їх розвиток та навчання. Навчити одну дитину. Довести її до стану, коли вона сама заробляє. Це коштує великих грошей. Я їх витратив вже.
Діти тут в Україні?
Не всі. Син приїжджає в Україну. Він щось робить. Я в цьому не дуже розуміюся. Він працює зі штучним інтелектом. Він робить дрони, які постачатиме армії. Це буде не корупційно і точно дешевше, ніж їх постачають інші. Він виступає на конференціях.
Одна донька зараз в Лондоні пише докторську з біотехнологій. І двоє дітей зі мною. Це старша донька Ліза. У неї троє своїх дітей. Один народився вже під час війни.
Вона виїжджала з дитиною чи була тут?
Я її прям руками виштовхав. Всіх своїх дівчат я виштовхав. Всіх. Це було десь 2 березня.
У квітні мені зателефонувала дружина і сказала, що ми за*балися. Ми вже бігли від Чорнобиля. Ми вже бігли з Росії від бандитів. Жили в "засланні" в Ізраїлі. Ми дуже любимо Ізраїль. Але домівка наша в Києві.
І вона каже, що заї*алася бігти. Вона приїхала зі старшою донькою, яка була вагітна вже на початок війни. Народжувала тут. Всі троє малих тут.
У нас є 6-річна Кіра, яка найбільше боїться вибухів. Вона може порівняти, бо застала мирне життя. А двоє інших не застали його. Звикли вже. Тому вони не лякаються.
Коли вона чує тривогу, то як "глошатий" оголошує: "пі*араси". Їй це дозволено.
Знаю, що у вас є татуювання "Бл*дська сімейка".
Ніяк до цього не дойду. Треба українізувати (татуювання набито російською – 24 Канал).
У дружини та дітей теж таке є татуювання? І в онуків теж буде?
Так, в дружини і дітей. Ми всі пронумеровані. В онуків теж буде. Але якщо захочуть. Силоміць нічого не робимо.
Спроєктований власний склеп
Ми згадували про смерть. Ви проєктували склеп з танцювальним майданчиком, де можна покурити траву. Ви заплатили музикантам, які виступатимуть безплатно для киян.
Так, у мене проплачений концерт з GusGus. В мене з ними контракт. Вони мають приїхати на моє поховання. Але це було давно.
Думаєте, що забули?
Ні, вони не забули. Я на зв'язку з ними. Вони чудові хлопці.
Як до вас прийшла ця ідея?
Я їх дуже люблю. Познайомився з ними на Казантипі в Криму. Вони чудові.
Я з усього роблю історію. У нас було, що вибухнув генератор. Ми встановлювали генератори на Dream. І вибухнув один з них.
Купили поганий генератор. В оболонському чаті хтось написав, що йдуть вибори "дрімського папи". І, скоріш за все, не вибрали. Бо хмара чорного диму.
Я одразу зробив татуювання "дрімського папи". Любава зробила мені костюм "дрімського папи". Він реально існує.
Потім ми встановили нормальні генератори, які дотепер чудово працюють. Штучно запустили хмару білого диму і написали, що "дрімського папу" обрано.
Що очікує на Україну
Ми з вами дуже багато історій вже обговорили. Яким ви бачите майбутнє тієї країни, в якій ви живете. Яке головне завдання нації та чого варто очікувати? Про ваші передчуття та бажання.
Головне завдання нації, сподіваюсь, після перемоги чи завершення війни – ретельно готуватися до нової війни. Вона неминуча. Якщо ми будемо готові, то це єдиний наш шанс від неї вберегтися.
Я своїх налаштував, що війна назавжди. Якщо вона скінчиться раніше, то це буде для нас свято. Але ми нічого не чекаємо. Ми працюємо, живемо.
В нас немає енергії ошуканого. Кому обіцяли, що війна закінчиться за два тижні і так далі. Ми не звертаємо уваги на такі прогнози. Тому в нас немає тих емоційних гойдалок, які є у багатьох, хто вірить в такі обіцянки.
Це жорсткі слова. Але ця війна – єдиний шанс України вирулити в нормальну країну. Без війни ми б гнили.
Так, вона не просто дорога, а полита кров'ю дуже багатьох наших героїв. Але для того, щоб вони віддали свою кров, своє життя, своє здоров'я не задарма; щоб не спаплюжити їхню пам'ять, ми маємо бути кимось. Це великі вимоги до нас.
Хочеться вкотре подякувати всім нашим захисникам та захисницям, які дають нам змогу тут сидіти.
Я кожного дня дякую.
![loader](/files/images/preloader.gif)
![loader](/files/images/preloader.gif)