Чи є у вас план, містере Трамп?

Ще одна важлива історія про Трампа і Ко. Про їх складні плани і те, що Україна у них не вписується.

Мені теж дуже подобається шукати глибинний сенс у якихось процесах, особливо політичних. Що це все не набір випадкових політичних заяв, кроків, спрямованих на вирішення електоральних, вузьких бізнесових, політичних чи суто его-тригерних задач. Що є план, є проєкт. Проєкт 2025 чи якийсь інший таємний або не дуже план.

До речі, Проєкт 2025, хто хоч трохи вивчав, зводиться до наступного: посили владу президента (дати йому більше виконавчих механізмів), послабити роль бюрократії і скасувати кляту diversity. Я б це назвав планом з встановлення диктатури, але я думаю ви і самі здогадалися Все, більше нічого цінного там немає.

Але це не складний план, це класичний набір встановлювача диктатури, відомий будь-кому хоч трохи освіченому – розмивай інституції, дискредитуй еліти, просувай наратив про сильного харизматичного лідера, який треба країні для боротьби з внутрішніми і зовнішніми ворогами. Механізм встановлення диктатури дуже простий, питання завжди виключно до здатності еліт і суспільства пручатися. От ми і перевіримо США.

А люди з амбіціями встановлення диктатур останнє про що думають – довгострокові плани і розвиток. Їм треба тут і зараз.

Так от. Про складні плани і стратегії.

Як демонструє нам приблизно вся історія людства, політичні плани, економічні стратегії і глибоко рівневі концепції розвитку суспільства існують або у фантазіях візіонерів, або у голові конспірологів.

Зазвичай суспільний розвиток, формування і деградація інституцій тощо – це складний малокерований інертний процес, де політичні і економічні рішення, часто хаотичні, егоїстичні, несистемні, взаємодіють з великими соціальними процесами і зсувами.

І чим більша система, країна, суспільство, тим менше можливостей системно впливати. Ну от, наприклад як з демографічним переходом, який є наслідком не пропаганди чи злого умислу, а поєднанням індустріалізації, урбанізації, наукового прогресу тощо.

Іноді суспільствам щастить на прогресивних реформаторів чи диктаторів розвитку, але і вони майже завжди діють або інтуїтивно, або вдало вписуючи свої рішення у зовнішній чи внутрішній контекст. Та якщо вони діють без сприятливого контексту, їх реформи обнуляє наступник. Як у Грузії. Якщо все ж щастить – то виходить як у Південній Кореї.

Але де б була Південна Корея без Вʼєтнамської війни і демографічного вибуху, який дав їй купу дешевої робочої сили в момент, коли вона була потрібна – у 60-і і 70-і?

Тому коли ми бачимо, як хтось намагається надати діям і заявам адміністрації Трампа (чи будь-якого іншого політика) ознаки якогось системного довгострокового плану – це класичний синдром пошуку глибинного сенсу. Інтелектуальна вправа, яка може надати ілюзорну ясність. І трохи заспокоїти.

Але такий спосіб описати реальність дуже далекий від того, що насправді відбувається і як працює політика нестримного правого популіста, яким є Трамп. А відбувається спроба відповісти на дуже хаотичний запит свого виборця і власної голови.

Просто завжди слід памʼятати, що відповідь (реакція на проблему) не дорівнює рішенню проблеми. А часто і суперечить їй.

Так, я чудово розумію, що мій опис реальності Трампа і його політики робить ситуацію ще більш невизначеною, ніж звичайні «він хоче нас злити» чи «він хоче злити Путіна», але «заради чогось». Немає там ніякого «заради чогось», крім власних політичних амбіцій і самозвеличення.

У цьому, власне, і проблема. Що з Трампом, що з Путіним. І саме тому вони обидва є загрозою для світу, бо плану немає, крім влади і слави.