Пам’яті Героя України Романа Голуба

Перемога України була його мрією

Роман народився в Івано-Франківську. З дитинства був жвавим, а ще – дуже наполегливим. 

- Він ніколи не залишав те, що розпочав, хай як важко йому було. Пам’ятаю, ще малим Роман довго міг сидіти над математичною задачею, яку вже і не перевірятимуть, але він уперто її розв’язував до кінця, – пригадує мама Романа Ольга.

У ліцеї №21 імені Євгена Коновальця, в якому навчався хлопець, досі пам’ятають, що він завжди був охайним і любив стильно одягатись. 

- До нас Роман прийшов у п’ятому класі: біленький, худорлявий, на вигляд – дуже скромний хлопчик. Умів переконати, знайти вихід з будь-якої ситуації. Спортом займався в міру, але любив грати з однокласниками у віртуальні ігри, які вимагали продуманої стратегії та уміння перемагати, – розповідає Галина Іванівна Ткачук, учителька історії та класний керівник Романа.

Пригадує, що вже у підлітковому віці він зарекомендував себе як лідер – умів об’єднати однолітків. Не губився, навіть якщо суперечки з хлопцями доходили до бійок. У школі знали, що запальна вдача Романа могла передатись йому від дідуся, а той у минулому був військовим командиром.

- У нас в родині дідусь та прадід Романа були військовими, і я дуже не хотіла, аби син теж пішов у цю професію. Я більше бажала, аби він побачив світ, опанував туристичну справу... Але Роман тягнувся до військового фаху змалку: цікавився зброєю, слухав історії дідуся, читав книги про Шухевича, Коновальця. Він від маленького говорив, що Україна – понад усе, – пригадує пані Ольга.

Після закінчення школи Роман вступив до Івано-Франківського фахового коледжу технологій і бізнесу. Мама пригадує, що її нерідко викликали до навчального закладу через поведінку сина. Але хлопця ніби підмінили, коли у нього народилась сестричка Маргарита.

- Роман почав відмінно вчитись, вступив до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. У них різниця у віці – 18 років. То він мені допомагав доглядати за дитиною: вставав до неї вночі, пеленав, гуляв з нею. А потім вони завше були разом. Пізніше народилась Катя. Він любив їх дуже. Вже на службі, щойно випадав вихідний, Роман мчав до сестричок з дарунками. Я навіть сварилась з ним через те, що всю свою зарплату витрачав на іграшки для дівчаток, – каже мама.

Він поїхав на війну на початку повномасштабного вторгнення. Казав, що йде вбивати росіян і його мотивація проста – захистити рідних і близьких.

«Я зі свого рідного міста вирушив до Києва – просто сів до волонтерів у машину, не знаючи навіть, куди конкретно мене закине доля», – розповідав Роман в інтерв’ю "Батальйону "Свобода".

Уже в столиці хлопець потрапив до добровольчого батальйону «Свобода». За словами Романа, все було просто – прийшов і запитав, чи їм потрібні люди, і вже наступного дня виконував поставлені завдання. Відтоді він довго приховував, що має у плечі вставлену пластину і це обмежує його рухи.

Бойове хрещення Роман пройшов в Ірпені. Його позивним був «Крафтер»: розповідають, через любов до комп’ютерної гри «Майнкрафт». Згодом разом із іншими добровольцями вступив до лав Національної гвардії України. Спочатку служив старшим кулеметником, згодом – командиром інженерно-саперного відділення. Пробував себе в аеророзвідці, бо хотів бути готовим до будь-яких викликів на війні. Кілька разів був поранений, мав контузії. У лікарнях довго не затримувався. Відчував, що потрібен на фронті і щоразу туди повертався.

«Поки є здоров’я, доти треба воювати», – говорив Роман в інтерв’ю.

- До війни в нього були дорогі тачки, гулянки з друзями, гарна дівчина, стильний одяг, унікальний стиль спілкування, акторська зовнішність і зачіска. І воював він, як головний герой кінофільму: завжди на найгарячішому напрямку, завжди готовий допомогти побратиму – і фізично, і морально, ніколи не давав задню, – пригадує про Романа побратим із позивним «Бургер».

Вони разом пройшли криваві бої за Сіверськодонецьк, Зайцеве, Бахмут. Роман швидко вчився, опановував дедалі більше військових професій, мав величезну особисту та військову харизму. Навіть на війні умів залишатись стильним. Тому побратими ще називали його головним обличчям Нацгвардії.

- Об'єктив камери любив його і він жив, як у кіно. Коли ми виходили з Воронового (селище на Луганщині, поблизу Сіверськодонецька – ред.), він тягнув найважче, «NLAW». Задихався, лаявся, але тягнув. Коли неподалік від нього вибухали гранати і міни, завжди лишався цілий. Ми навіть жартували, що у «Крафтера» – магічна аура, що не дає гранатам працювати в радіусі навколо нього, – розповідає «Бургер».

Роман мав величезну повагу у батальйоні, зокрема і від бійців, яким він годився в сини. Побратими запевняють, що він був відважним воїном, який завжди йшов у саме пекло.

 - Я чекаю на Перемогу. Це – моя мрія, – говорив Роман і наближав її, як міг.

Одного разу ворог почав штурм, а на позиції не було зв’язку. Тоді Роман, пригадують військові, без страху побіг через усе поле, по якому ворожі війська вели обстріл, щоб попередити свій підрозділ і підготувати оборону. Так наступ окупантів вдалося відбити.

- «Крафтер» був сильною та вольовою людиною. На нього можна було розраховувати в критичних ситуаціях. У Роми була шалена  енергія, він був сміливим та безжальним до ворога, – розповідають побратими.

Під Бахмутом вони готувались до штурму понад п'ять годин поспіль. До ворога йшли під холодним дощем і через болота.

«І хоча ми вже на той час були доволі виснажені, ми усвідомлювали, що нам ще здійснювати штурм. Морально підтримувало те, що в бій пішов наш командир «Скіф». Коли командир особисто йде в бій зі своїми воїнами, це багато чого коштує. І тоді, і в Сєвєродонецьку він витягував нас зі надскладних ситуацій, тому в успіху я не сумнівався. Ворога ми з позицій вибили та зайняли оборону. Кожен наш успіх – це невтомна праця і розвідки, і піхоти, і артилерії, і логістики, але по-іншому бути не може – здаватися ніхто не збирається», – розповідав Роман в інтерв’ю.

Невдовзі він сам стане тим, хто поведе за собою у бій.

- Ми завше були на зв’язку. Якщо Роман не дзвонив, то писав. Пам’ятаю, він завжди дуже хвилювався за бабусю. В останній своїй відпустці син більше переймався побутовими питаннями, ремонтував котел, аби бабуся не мерзла, – пригадує мама Романа.

Розповідає, що бабуся зустрічала його і проводжала зі сльозами на очах. Вона переживала за онука завжди: щоб вчасно поїв, щоб телефонував, щоб повернувся. 

- За 12 годин до його смерті ми говорили з ним, він скинув відео, привітав нашого побратима з Днем народження. Він, як завжди, жартував, ті пекельні умови на напрямку не зламали його духу. Ми говорили тоді, який він молодець, як розкрився на посаді головного, що він перестав бути тим, хто йде за кимось і почав вести за собою. А потім «Крафтер» пішов на завдання, де його спіймала підступна куля. Півтори години очікування після попередньої інформації і до підтвердження стали для нас персональним пеклом. Його фільм закінчився, і нам безмежно бракує найсвітлішого з нас, – пригадують побратими Романа.

Під час останньої своєї ротації Роман працював на лінії зіткнення сапером, але його життя обірвала не міна, а куля снайпера.

Легенда бригади «Рубіж», молодший сержант Національної гвардії України Роман Голуб загинув 30 грудня 2023 року у селі Спірне Бахмутського району, що на Донеччині. Воїну було 26 років. 

Військового поховали на Алеї слави у селі Чукалівка біля Івано-Франківська.

У Романа залишились мама Ольга, бабуся Людмила Олександрівна, молодші сестри Маргарита і Катя, вітчим Віталій.

- Під час нашої останньої розмови Роман розповідав, що замовив собі нову амуніцію – берці та форму. Він любив гарно виглядати, мав вишуканий смак, був естетом… Знаєте, я намагалась його стримати, коли він вирішив йти на війну. Але він відповів, що інакше не зможе жити, не зможе дивитись у вічі дівчаткам. Іншої відповіді від нього марно було очікувати, – говорить пані Ольга.

Каже, дівчата дуже сумують за братом. Тепер вони з батьками часто приходять на могилу Романа. Там завжди є квіти і його улюблені цукерки, – їх не забуває приносити Герою його шестирічна сестра Катя.

20 січня 2025 року Роману Голубу посмертно присвоєне звання Героя України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові.

Честь і слава Герою!

Фото з сімейного архіву