Штрафи для рашистів крупного калібру. Як працює бойова бригада патрульної поліції «Хижак»

Нічний виїзд бадьорить краще за каву. За прифронтовою Костянтинівкою починаються бездоріжжя. Морозу немає, натомість є гливке болото під колесами, на якому корч носить, ніби надувну кульку в гірському потоці. Водій на ім’я Андрій щосили стискає кермо, вирівнюючи транспорт. Ціна сходження з маршруту висока – обабіч болота заміновані поля. «Зараз буде ще більш весело!» – обіцяє він, вимикає фари, і дорога перетворюється на «веселі гірки». За деякий час атракціон закінчується. З посадки виходить чоловік і підсвічує червоним ліхтариком. Проводить у бліндаж. Чути «виходи» танку – працюють сусіди. За кілька кілометрів – Торецьк.

Ранкова кава у бліндажі. Донеччина, Україна, 25.01.2025. Олена Максименко / Frontliner.

Хлопці варять каву, скролять смартфони, ліниво перемовляються чи дрімають. Дехто затято грає в «стрілялки», ніби стрілянини в реальності замало. Аж поки радіохвилі не принесуть команду «до бою». Тут, на відміну від більшості підрозділів Збройних сил, не прижилися позивні – їх використовують більше для спілкування зі штабом. Одне одного хлопці воліють називати по іменах, і в інтерв’ю представляються так само. У маленькому бліндажі представлена майже вся мапа України. Андрій-водій з Волині. Інші – з Чернігова, Миколаєва, Кропивницького, Вінниці, Києва і Козятина.

Старший розрахунку – Максим. Він сидить на рації, очікуючи заповітного «до бою». Про ситуацію на напрямку говорить дипломатично і обережно:

«Ворог просувається. Якомога даємо йому відсіч. Ну, ситуація, як на мою думку, то вона не сама найкраща. Та, можливо навіть не трішки, але складна. Вони (росіяни) вийшли на окраїну вже Торецька».

Снаряди, за його словами, використовуються зараз українського виробництва. До того переважали імпортні, хоча Максим не сильно переймається походженням 40-кілограмових «кабанчиків», аби лише вражали ціль.

По «хижаках» летить важка артилерія 152 калібру, різні види РСЗВ та КАБи.
«Ще працює дуже розвідка їхня, – говорить Максим. – Добре, багато літає. «Зали», «Орлани», FPV, «Мавіки» там і подібне. Так що стараємось не вибігати лишній раз з укриття. Добре, що про все попереджають».

Максим рухається до “Гвоздики”. Донеччина, Україна, 25.01.2025. Олена Максименко / Frontliner.

Бліндаж хлопці робили самі. До «Гвоздики» веде окоп. Окрема «нора» – для боєприпасів, окрема – для відстріляних гільз. Навіть вбиральня вирита тут під землею. В помешканні затишно форкає генератор.

Дивним чином тут немає одвічної фронтової напасті – пацюків і мишей. Хтозна, чи зумовлено це нюансами тутешнього мікроклімату, чи регулярними інспекціями кицьки.

«У нас є розрахунок Д-30, і там теж такий бліндажик, ну, він побільше буде, – говорить Максим. – Так там і крисак живе, і миші є. А тут немає».

Розрахунок поряд – це чути по роботі гаубиці.

Стріляв з трукама, тепер стріляє з САУ

Механік-водій Ярослав в поліції з 2020 року. Стояв на блокпостах, у 2024-му йому запропонували продовжити службу в артилерії в «Хижаку». Щодо дотримання правил дорожнього руху у цих полях, він зауважує:

Штрафуємо тільки кацапів, бажано насмерть.

Він воював у перші роки війни, ще до служби в поліції – у 55 ОАБр «Запорізька Січ», працював з гаубицею «Мста» 152 калібру. Тож із роботою артилериста був знайомий раніше:

«Десь в липні місяці я приїхав сюди. Став механік-водій. Коли дають команду «до бою», задача прибігти максимально хлопцям допомогти розмаскувати «САУшку», включити масу, щоб навідник міг почати наводитися. Дати світло, так сказати, на панораму. А потім хлопцям допомагаю підносити снаряди», – розповідає Ярослав.

Ярослав показує, як зберігаються снаряди. Донеччина, Україна, 25.01.2025. Олена Максименко / Frontliner.

Напередодні повномасштабного вторгнення в Ярослава народилася дитина, зараз їй уже три роки. Чоловік сумує, що не може бачити, як вона росте, каже – жодного разу не потрапив на її День народження.

Визнає, що повертатися до цивільної роботи патрульним бажання все менше. Він сумно сміється:

«В ідеалі хотілося б щоб це все закінчилось, йти додому, бути з сім’єю, з дитиною. Дивитися, як вона росте. Зараз так. Надіємося на краще, що ця війна вже скоро закінчиться».

Ще один малюк такого ж віку не бачить тата, побратима Ярослава. Антон – навідник «Гвоздики». Він також сумує, що пропускає найцікавіші моменти зростання сина. Раніше, у 2014-2015, він воював у складі 28 ОМБр, яка зараз по сусідству – боронить Торецьк. Тоді він пішов у військо разом із братом. З ним же ж разомприєдналися до Патрульної поліції в 2016 році. Коли почалося повномасштабне вторгнення, брат лишився служити в «патрульці» у місті. Дарма, що також рвався на фронт.

«Батьки ще під час АТО не дуже це все переносили, – пояснює військовий-поліціянт. – І зараз, якщо ще й він піде, то… Тим паче, що в обох дітлашня. Що в нього малий, що в мене. Добре, що перші роки ще хоть з ним був. А багато хто, військові – дитина народилася, а він постійно тут, повертаються, і дитина навіть не впізнає. Дуже важко».

Як працює «Гвоздика»

Поки надворі туман, можна безпечно виходити роздивлятися околиці – погода «нельотна» для дронів. Хлопці показують «Гвоздику». Антон пояснює принцип роботи:

«От сидить командир гармати, який отримує координати. Йому кажуть кутомір, приціл, рівень, він це все по радіостанції передає мені. Я на приборі все виводжу, і потім наводжуся. Як правило, у машині дві людини сидять. Навідник і клиновий. Він заряджає снаряд і заряд. Мені передають, якийсь снаряд заряджають, бо вони їх там маса різних. В залежності від того, яка там маса того снаряда, він може летіть по-різному. Так само там багато і від погоди залежить, і там дуже багато що впливає. Бо так само ми і передаємо навіть там температуру заряду самого».

Олександр і Ярослав прислухаються до прильотів і рації. Донеччина, Україна, 25.01.2025. Олена Максименко / Frontliner.Цілі артилеристи не бачать. Сміються: якщо ціль видно, і треба працювати «прямою наводкою» то це означає кепські новини.

«Буває, що якісь там є будівлі, раз туда кацапи зайшли, піхота їх оттуда вибиває, – пояснює навідник. – Ледве вибили, проходить якийсь час, вони знову туди заходять. І потім нам просто кажуть ту будівлю змісити, тому що задовбуються їх постійно вибивати звідти».

Хто може стати «хижаком»

До позицій під Торецьком «хижаки» боронили Часів Яр. Признаються – там було в рази складніше. Ще раніше патрулювали звільнений Херсон. А про деякі їхні дислокації наразі взагалі не можна говорити.

Дехто з патрульних покинув роботу за кордоном і повернувся в Україну з початком повномасштабного вторгнення. У цьому бліндажі це два Олександра. Один із Києва, другий – з Козятина. Обоє приїхали з Польщі під Торецьк. Саша з Козятина працював 5 років у Польщі, і рік у Чехії – на будівництві.

«Сюди вже в кінці 23-го року я приїхав, – говорить він. – В мене брат воює, і батько захворів. І розпочався набір патрульних, думаю, чому ні».

Та побути типовим патрульним він встиг недовго, майже одразу приєднався до бойової бригади. Тут він номер обслуговування. Згадує: його перший бій був відносно спокійним, а от другий запам’ятався надовго:

«Облаштовували бліндаж, почались прильоти. Десь за 10 хвилин 5 разів попало. Дуже близько було. Ми навіть бачили, як вони виходили».

Ризикована гігієна для САУ

Закінчити історію про обстріл Олександр не встигає через команду «до бою». За кілька секунд усі вже біжать до гармати – в повному оснащенні. Ділянка обертається на жвавий мурашник. З «Гвоздики» стягують масксітку. Гармата водить стволом, ніби гігантським хоботом, налаштовуючись на ціль. Окрім бронежилетів, працюючи з САУ, важливо вдягти активні навушники, інакше звуком пострілу може оглушити. Аж до легкої контузії.

По рації передають координати. Команда «постріл», і власне постріл. Далі знову координати, наведення і ще один «штраф» порушникам кордонів. Швидке маскування і переміщення назад у бліндаж.

Хлопці пояснюють: зараз працювали «на подавлення». Тобто, щоб припинити надмірну активність ворожої піхоти. Робота «Гвоздики» не лишилася без уваги. Чергове «гуп-гуп» – це уже не виходи, а приходи, вочевидь ворожого міномету. Хлопці ставлять каву, пережартовуються і водночас рахують «отвєткі» – щонайменше 4 близьких прильоти.

Після зміни

По завершені роботи гармату необхідно почистити. Для цього її знову доводиться розмаскувати і трохи підняти ствол. Гігантську щітку вмочують у дизель. Процедура трохи нагадує чищення зубів.

Знову починаються близькі прильоти. Туман на цей момент розтанув, і небо стало чистим. По рації передають, що над нами висять «Зала» та «Орлан». Хлопці присідають від прильотів і якнайшвидше маскують гармату. Ствол опускається надто повільно, механізм тяжкий, його робота вимагає зусиль. Артилеристи кваплять один одного. Нарешті «Гвоздику» заховано, і всі перебігають до бліндажа.

Сьогодні «хижаків» будуть міняти – їхня зміна завершується. Вони очікують на це – ще задовго до сутінок їхні речі уже спаковані, у бліндажі прибрано. Коли починає сутеніти, виносять свої баули надвір. Їм не терпиться бодай на трохи повернутися в цивілізацію. Мріють про перукарню та інші нехитрі радощі. Нарешті сутеніє, і біля посадки паркується броньований Roshel. Дві зміни «хижаків» обіймаються й обмінюються жартами. По тому ланцюжком передають особисті речі і снаряди у сховок.

Останнє – задача не з простих, враховуючи вагу снарядів. Кажуть складати абияк, а не пакувати по ящиках, аби лише швидше. Потім так само перередають особисті речі. Тих, хто щойно прибули – назовні, і тих, хто їде – всередину. Це все необхідно робити в темпі, аби противник не виявив з неба скупчення людей. Одна група пірнає в бліндаж, інша – в кузов автівки, і та рушає через місиво боліт назад на «велику землю».

Авторка: Олена Максименко

Джерело: Frontliner

Tweet