Учений з Гарварду навів математичний доказ існування Бога

Асиметрія між матерією та антиматерією у Всесвіті інтерпретується як ознака навмисного задуму.

Астрофізик Гарвардського університету, аерокосмічний інженер Віллі Сун вважає, що фізичні закони та умови Всесвіту точно налаштовані для існування життя, тому дуже малоймовірно, щоб це сталося випадково.

Про це повідомляє Daily Mail.

Як приклад науковець наводить математичне передбачення існування антиматерії, яке зробив 1928 року професор Кембриджа Пол Дірак. 

Цей учений працював над тим, щоб зрозуміти, чому деякі частинки можуть рухатися швидше за швидкість світла. У той час були рівняння для повільних електронів, але субатомні частинки залишалися загадкою.

Професор Дірак поєднав знамените рівняння E=mc2 Альберта Ейнштейна з рівнянням Шредінгера з квантової механіки. Формула Ейнштейна виявила, що об’єкт, який має масу, не може рухатися зі швидкістю світла, тоді як інша формула передбачає ймовірність перебування частинки в певному місці в певний час.

Початкове рішення не спрацювало, тому Дірак додав додатковий тип електрона з негативною енергією. Результат спантеличив наукове співтовариство, додавши нову таємницю. Але негативно заряджений електрон зробив рішення таким простим і елегантним, що Дірак зрозумів, що це правда.

Менш ніж через десять років спостереження за космічними променями у верхніх шарах атмосфери виявили перші частинки антиматерії, підтвердивши гіпотезу Дірака.

Згодом професор Дірак описав Бога як математика дуже високого рівня. “Здається, однією з фундаментальних особливостей природи є те, що фундаментальні фізичні закони описуються в термінах математичної теорії великої краси та сили, для розуміння якої потрібен досить високий рівень математики”, — писав він.

Антиматерія та матерія утворилися разом після Великого вибуху, але у Всесвіті антиматерії менше. Антиматерія має протилежний заряд до матерії, тому, якби вони були рівними, вони б компенсували одна одну.

Власне ця асиметрія між матерією та антиматерією у Всесвіті інтерпретується як ознака навмисного задуму.