Перемовини з Путіним. Чому це небезпечно

Можна багато кричати про перемирʼя, але ключове питання, хто з боку РФ наділений зовнішньою легітимністю законно представляти владу.

17 березня минулого року після так званих виборів президента РФ, які всупереч міжнародному праву проводилися на окупованих територіях суверенної країни, Путін втратив можливість визнаватися законно обраним президентом.

Окрім того, проти нього висунене обвинувачення і виписано орден на затримання міжнародним кримінальним судом у Гаазі.

Ще раніше таку легітимність через вибори на окупованих територіях втратили обидві палати російського псевдо парламенту – Державна дума.

Поки внутрішню легітимність вдається утримувати багнетами. Але і їй час від часу кидає виклик якийсь Пригожин чи Кадиров.

Більше жодних інструментів утримання влади, ні внутрішньої, ні зовнішньої у РФ не має…

Але ще більшою проблемою є те, що Путін вперше у світовій історії вдався до ядерного тероризму – захопивши українські атомні електростанції: Чорнобильську, Запорізьку і спробував захопити Південноукраїнську.

Легалізувати статус захопленого ядерного об'єкта – найбільшої атомної станції – означає легалізувати ядерний тероризм як законний метод ведення війни.

Очевидно, ЗАЕС є українським обʼєктом, а ті, хто зараз її утримують є ядерними терористами – злочинцями без термінів давності з якими переговори не ведуть, а висліджують і знищують.

Важливо щоб телефоні переговори не перетворилися у відкриття скриньки Пандори…

І таких сюрпризів море.

Визнання права на порушеність кордонів.

Права силового втручання.

І найгірше, що перемовини можуть перетворитися на втрату нашої субʼєктності.

Тому краще слухати пораду мого побратима окопного аналітика «Моск***різа»:

«Переговори – торг хитрий, Трамп з Путіним мутять скверну, але ми стоїмо, як Ігор із «Слова», і б’ємо, як гайдамаки Шевченка! До весни їх зотліємо, до літа зарубаймо, бо слава козацька не вмре»…

Поки бʼємося і тримаємо зброю у руках – ми субʼєктні.

Поки на полю бою – ми на рівних за столом.

Коли опустимо зброю – станемо «меню».

Тому нехай діди «гудуть», нам своє робить…