Як пропаганда робить Запоріжжя російським, як українські журналісти працювали в Джидді та Яна Брензей про телемарафон

Середа, 19 березня 2025 року

Новини й дайджест матеріалів «Детектора медіа»

Привіт. На зв’язку команда «Детектора медіа», яка продовжує працювати попри всі складнощі.

«Добродушні» окупанти

З листопада 2024 року російська нібито опозиційна до Кремля «Медуза» написала, що в її висвітленні повномасштабного російського вторгнення не вистачає «історій людей». І на своєму сайті розмістила форму для читачів із закликом поділитися переживаннями, думками, планами.

До лютого 2025 року на цей заклик відгукнулося доволі багато читачів: майже щодня видання публікувало ці «історії»: спогади росіян, які втратили близьких на «СВО», російських учителів, які проводять заходи «СВО-тематики», простих жителів, які заперечували «колективну провину», а також українців, які долучалися до обговорення.

Наталя Стеблина проаналізувала 82 «історії людей», які були оприлюднені з листопада 2024 — на початок лютого 2025 року, і дійшла висновку, що росіяни намагаються витіснити  неприємну реальність війни й уникнути за неї відповідальності. А видання, публікуючи ці листи разом із реальними фактами про війну та брехнею російських посадовців, свідомо чи несвідомо, але допомагає їм у цьому. Читайте аналіз за посиланням.

Одразу залишимо посилання на текст Марії Спалєк про фільм-розслідування Суспільного «Збитий льотчик», — про російського пілота Красноярцева, який бомбив на початку вторгнення Чернігів, потрапив у полон, а потім на обмін. Журналісти отримали доступ до його телефону, проаналізували інформацію та навіть поговорили з ним. І створили портрет типового учасника вторгнення, вбивці, який, як і всі інші окупанти, начебто не знав, куди його відправляють. Але інформація з телефону доводить протилежне.

Що там у марафоні

Головною зовнішньополітичною темою 11—13 березня днів були підсумки переговорів між делегаціями США й України в Саудівській Аравії, зокрема домовленості щодо 30-денного перемир’я. Фундаментально до висвітлення цієї тематики серед учасників телемарафону підійшла лише редакція каналу «Ми — Україна», інші учасники телемарафону висвітлювали цю тематику за залишковим принципом. Перший канал Суспільного крім репортажного висвітлення організував у ці дні максимально ретельне експертне обговорення різних аспектів попередніх домовленостей. Про те, як працювали журналісти цих двох каналів у Джидді, читайте тут.

Найбільш важливою з внутрішньополітичних у ці дні була тема викриття корупційних схем зі столичною землею. В телемарафоні тему висвітлювали переважно незбалансовано і нерівномірно. Перший канал Суспільного був повнішим у висвітленні теми, крім того, давав і експертну оцінку. Більше деталей про роботу телемарафону та Суспільного в ці дні читайте в нашому щотижневому моніторингу.

Як пропаганда робить Запоріжжя російським

Запоріжжя й область — одне з міст і регіонів України, які Росія роками намагалася присвоїти собі. Зараз на тимчасово окупованих територіях Запорізької області російські окупанти позбуваються всього українського, під страхом розправи змушують українців відцуратися від власної ідентичності. Після окупації частини області перше, що зробила Росія, — це почала руйнувати будь-які ознаки українського: знищувала пам’ятники українському народу та ставила меморіали російським окупантам, перейменовувала вулиці та захоплювала українські медіа або створювала свої. Пропагандистська машина не відстає — поширює наративи про «ісконно російське» Запоріжжя, фальсифікуючи історію в школах, просуваючи ці ж тези в медіа. І почала це робити не у 2022 році, а суттєво раніше. Детальніше читайте про це в статті «Як Росія знищує українську ідентичність і робить Запоріжжя російським».

Марафон: потрібен чи ні?

Яна Брензей — українська журналістка, телеведуча «Вікон-новин» на СТБ, а нині одна з ведучих гостьової студії в межах телемарафону «Єдині новини». Також вона є співавторкою ютуб-каналу «Палає». Юлія Лавришин поговорила з Яною про розвиток блогу, комунікації держави та, звісно, ж роботу в телемарафоні.

«Марафон — не найкраще рішення на світі. Але що натомість? У нас є потреба перевіреної комунікації між державою і людьми, потреба втриматися в цих умовах і бути впевненими, що мовлення не перерветься. І як саме це має функціонувати? Я чула дуже багато критики, але дуже мало відповідей на питання, що робити», — каже Яна. Більше про виклики нинішньої української журналістики читайте за посиланням.

Практичне питання

Насамкінець залишимо посилання на текст Антоніни, яка задалася неочікуваним, але таким, що викликало жваву дискусію в спільноті питанням: чи мають медіа ділитися з героями своїх інтерв’ю коштами, які заробляють на підписках? Відповіді (їх, як зазвичай, не одна) читайте тут.

Наразі це все.

Дякуємо, що дочитали цей лист до кінця.

Більше текстів наших авторів у різних форматах ви можете читати у фейсбуці, інстаграмі, телеграмі, вотсапі, вайбері, іксі (твіттері) та на сайті «Детектор медіа». Весь зворотний зв’язок також пишіть сюди — нам на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам і друзям й задонатите нам та іншим якісним медіа, які зараз потребують підтримки.

До зустрічі. Переможемо!

Ваша команда «ДМ»