Україна вийшла з Курської області: що сталося на полі бою
Україна вийшла з Курської області: що сталося на полі бою

Україна вийшла з Курської області: що сталося на полі бою

Україна вийшла з Курської області: що сталося на полі бою

Туман невідомості, що навис над виведенням українських сил із Курської області, потроху розсіюється. Вже зараз крізь нього чітко видно, що переважна більшість російських наративів про «котел у Суджі» та захмарні втрати України в цій операції є неправдивими.

Однак туман не минає безслідно. Здається, тепер він осів уже в голові президента США Дональда Трампа, який кілька разів поспіль стверджував про значне оточення українських військ у Курській області та про те, що військові ЗСУ залишилися живими завдяки йому.

Якщо раніше факт оточення заперечували всі українські офіційні та неофіційні джерела, включно з опозиційним до влади військовим оглядачем Юрієм Бутусовим, то тепер цю тезу спростували й самі росіяни. Зокрема, російський військовий блогер Владімір Романов у своєму телеграм-каналі написав, що ніякого оточення українських військ немає, а Трамп «набиває собі ціну на рівному місці».

Вивчивши все вищевикладене, а також доволі негативні за змістом публікації BBC і The Times про вихід Сил оборони з Курщини, військовий оглядач ZN.UA вирішив особисто скласти картину подій, що сталися. Для цього він зумів поспілкуватися із представниками трьох різних підрозділів, які брали участь у боях на Курщині.

Для об’єктивності та цілісності картини не можна не згадати про початок операції в серпні минулого року, коли Україна повністю дезорієнтувала російські війська, змогла увірватися на територію противника на оперативну глибину та взяла в полон близько 500 солдатів ворога. Тоді, завдяки продуманому плану першого ривка та холоднокровним діям 33-го і 225-го окремих штурмових батальйонів, удалося отримати стратегічну перевагу, що воістину шокувало російське командування.

Однак із часом ситуація змінилася. Після встановлення стабільної лінії фронту по периметру операційної зони росіяни розпочали масові механізовані штурми із залученням бригад морської піхоти та спецназу. Пізніше до них стали залучати північнокорейських військових та одні з найкращих FPV-батальйонів усієї російської армії. Втримувати стабільну лінію фронту під цим натиском було дуже складно, але українським силам це вдавалося. Мали місце навіть обмежені контратаки для зайняття раніше втрачених позицій.

Вихід наших сил став розглядатися командуванням лише після вдалих атак російських сил уздовж державного кордону: північніше українського села Новеньке та південніше російського села Гуєво. Адже це дало змогу ворогові взяти під повний вогневий контроль єдиний логістичний шлях ЗСУ в Курську область через населений пункт Юнаківка.

Командир екіпажу БТР Stryker 80-ї бригади ДШВ в анонімному коментарі ZN.UA назвав вихід «організованим і продуманим», але разом із цим зазначив, що не береться сказати подібне про суміжні бригади, які мали виходити з Курської області приблизно в той самий час.

«Ми виїжджали вночі, без світла, чисто по нічнику. В жоден момент світлового дня зробити це безпечно не було можливо, адже весь повітряний простір навколо Суджі та навіть у селах уже на території України контролювали ворожі дрони на оптоволокні. Наші БТР оснащені захистом від них, але спрацьовує він далеко не завжди. Саме тому виїзд здійснювався виключно вночі та із суворим дотриманням усіх норм безпеки. Але навіть враховуючи це, були випадки влучання в БТРи нічними FPV», — каже Андрій.

Військовий зізнається, що насичення ворога дронами на оптоволокні в останні тижні оборони Курського плацдарму стало просто неймовірним за масштабом. Ці свідчення збігаються з даними західних OSINT-аналітиків, які змогли геолокувати присутність на цьому напрямку одразу трьох найкращих FPV-підрозділів російської армії: «Судный день», «Судоплатовцы» та «Отряд Моисея». Таким чином ворог вклав увесь наявний ресурс, щоб погіршити логістику ЗСУ, а також унеможливити ротації та евакуацію поранених. На жаль, це дало свій результат.

На запитання, чи залежало утримання Курщини від одержання американських розвідданих, Андрій каже, що виведення Сил оборони з району сіл Мала Локня, Руське Порічне та Черкаське Порічне розпочалося ще до закриття для України доступу до таких розвідданих, тому ці обставини не є пов’язаними. Основною причиною відведення сил звідти стала вузька смуга контролю СОУ, яку постійно закидали КАБами та обстрілювали з артилерії, а також із кількох боків штурмували підрозділи північнокорейського спецназу.

Значний вплив на перебіг Курської операції в її завершальній стадії мала й так звана операція Труба, під час якої російські військові намагалися пробратися в тил українських військ по газотранспортній трубі поблизу Суджі. Кулеметник 82-ї бригади ДШВ Олексій, який безпосередньо брав участь у відбитті цієї атаки, підтверджує успіх українських сил, які змогли вчасно виявити ворога та відпрацювати артилерією й дронами. Однак це не завадило ворогу згодом усе ж пробратися в тил українських сил і вийти на околиці Суджі. Інший військовий 82-ї бригади каже, що цей маневр ворога став причиною, чому його бригада була змушена знищити частину наявної техніки та відійти зі східного флангу до самого міста Суджа, при цьому повністю втративши зв’язок із частиною військових на передових позиціях.

Загалом відхід українських сил супроводжувався постійними ар’єргардними боями на різних ділянках Курського плацдарму. Частина з них, на жаль, завершилася на користь ворога. Зокрема, 7–8 березня, тобто в перші дні відходу Сил оборони, жорстокі бої зав’язалися на північному фланзі виступу, де ворог застосував аномальну кількість КАБів та артилерії одномоментно, підірвав два мости та намагався прорватися до Суджі. З першої спроби це не вдалося, однак пізніше оборону українських підрозділів, які вже готувалися до відходу та були фактично відрізані від основних сил, удалося зламати.

Морпіх 36-ї ОБрМП Максим розповідає, що його власний вихід на територію України розпочався з наказу командира роти, який узяв на себе відповідальність і прийняв рішення про це самостійно, адже наказ згори так і не надійшов.

«Ми йшли майже дві доби полями і лісосмугами, постійно ховалися від дронів, якими кишіло все небо, і боялися, що не вийдемо звідси. Кілька моїх побратимів не вижили, тому що зустрілися з російськими FPV. Ми йшли переважно вночі, щоб мати більше шансів врятуватися, але дехто вирішував іти вдень, і це було смертельним рішенням», — каже він.

Вивчивши різні свідчення військових, можна дійти висновку, що в цілому вихід був організованим і спланованим, однак наявні випадки, коли накази надходили занадто пізно, і це змушувало командирів нижчої ланки брати ініціативу в свої руки.

Тож на даний момент доволі складно говорити про (не)досягнення цілей Курської операції Україною, адже її початкові стратегічні цілі досі не були, та й навряд чи колись будуть оприлюднені для загалу. Але факт перекидання сюди найбоєздатніших підрозділів ЗСУ та водночас масова втрата територій поблизу Покровська саме восени 2024-го наштовхують на думку, що не все заплановане вийшло здійснити. Тим більше враховуючи нещодавній коментар президента Зеленського про те, що метою операції було саме «відтягування військ Росії».

Обравши мову фактів, можна підбити такі підсумки: на цей момент візуально верифіковано та підтверджено втрату більш як 600 одиниць бронетехніки Сил оборони під час Курської операції (без урахування пікапів і вантажівок). Серед них 62 танки, 211 БТР/БМП і 242 MRAP. За цей же час втрати ворога становили близько 700 одиниць бронетехніки. Серед них — майже 400 БТР/БМП і 70 танків.

Таке співвідношення втрат є без перебільшення катастрофічним для Сил оборони, адже зазвичай втрати росіяни перевищують українські в 2,5–3 рази. Враховуючи, що Україна проводила штурми лише кілька разів за весь період операції, а росіяни намагалися наступати бронетехнікою понад п’ять місяців, співвідношення стає ще більш негативним. Частково його можна пояснити безпрецедентним застосуванням ворогом дронів на оптоволокні, цілодобовим закиданням лінії фронту КАБами та обстрілами крупнокаліберною артилерією.

Утім, справжній результат Курської операції ми зможемо побачити лише в розрізі від кількох тижнів до кількох місяців, коли росіяни перекинуть підрозділи з цього напрямку на Донеччину, Харківщину чи Запоріжжя або ж розпочнуть масовані атаки на території Сумської області. Саме впродовж цього часу стане об’єктивно зрозуміло, чи може ворог швидко відновити потенціал і задіяти вивільнені сили в нових штурмах. Окреме запитання — що буде далі з північнокорейськими військовими, адже варіантів їхньої подальшої долі існує вкрай небагато.

Водночас не варто забувати, що більшість виведених українських підрозділів змогли зберегти боєздатність і мають усі можливості долучитися до оборони тепер уже справді пріоритетних напрямків.

Джерело матеріала
loader
loader