Эрдоган идет на обострение: как задержание лидера оппозиции взбудоражило Турцию и что будет дальше

Багатотисячні протести, заблоковані соцмережі та зупинений громадський транспорт – так виглядає сьогоднішній Стамбул.

Найбільше місто Туреччини охопили масштабні протести, старт яким дав арешт мера Екрема Імамоглу.

Його звинувачують у корупції, а також у співпраці з терористами.

Цей арешт може виявитися поворотним для президента Реджепа Таїпа Ердогана.

Тисячі протестувальників звинувачують його у намаганнях позбутися головного опонента на майбутніх президентських виборах.

В опозиції взагалі дії Ердогана назвали "переворотом проти нашого наступного президента".

На додачу арешт топопозиціонера, який гостро розкритикували у Єврокомісії та у багатьох країнах ЄС, може стати суттєвою перешкодою для планів Анкари нормалізувати відносини із Заходом.

При цьому, за турецьким законодавством, ці вибори мають пройти аж у 2028 році.

Більш того, Ердоган не матиме права брати в них участь.

Тож виникає питання, навіщо це гучне затримання проводити саме зараз? Якими будуть його наслідки? І чому в турецькому суспільстві є очікування, що влада піде на дострокові вибори і Ердоган братиме в них участь?.

І зрештою – що це все може означати для України?.

На ці питання відповідає директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос.

Рівняння на праймериз.

Ключовим моментом у нинішніх діях турецької влади є праймериз від опозиційної Республіканської народної партії.

Їхні результати мали бути оголошені 23 березня і, як очікувалося, мер Стамбула Екрем Імамоглу мав бути оголошений кандидатом у президенти.

Власне, іншого пояснення я не бачу – дії турецької влади спрямовані на те, щоб не дати висунути Імамоглу як єдиного кандидата від опозиції.

Показовий момент: чому праймериз відбуваються вже зараз, вибори ж мають бути аж у 2028 році? Одна з причин – опозиція хоче підготуватися та мати час на розкрутку свого кандидата.

В опозиції не хочуть наступати на ті самі граблі, на які вони наступили на виборах 2023 року, коли висунули кандидатом у президенти не дуже популярного Кемаля Киличдароглу, і це була дуже помилкова стратегія.

Але є й другий момент:.

в опозиції хочуть бути готові на випадок, якщо влада оголосить дострокові вибори.

Така можливість існує, адже президент Ердоган прагне знайти можливість висунути свою кандидатуру знову, попри те, що формально цей термін вважається другим.

Була ідея, що президентський термін Ердогана треба знову "обнулити", як це вже було – через зміну конституції один президентський термін Ердогана перестав враховуватися.

Відповідно, є ідея знову змінити конституцію і тим самим "обнулити" нинішні президентські терміни Ердогана.

Проте цей план має суттєвий недолік – у партії Ердогана недостатньо голосів для зміни конституції.

Тоді виник альтернативний варіант – оголосити позачергові вибори, і на цій підставі обнулити нинішній термін Ердогана, адже він не досидів до кінця свого терміну, а тому має право ще раз балотуватися.

Це дуже складна процедура, але в Туреччині, як ми знаємо, все можливо.

Відповідно, для того щоб убезпечити себе від подібних неочікуваних кроків влади і одночасно з цим максимально розкрутити свого кандидата, опозиція приймає рішення провести якомога швидше праймериз, на підставі яких планувалося оголосити Імамоглу кандидатом у президенти.

Якщо не Імамоглу, то хто?.

І як бачимо, влада сприймає це дуже серйозно і діє на випередження.

І при цьому діє одночасно у декількох напрямках.

Це і звинувачення Імамоглу у корупції, а як розумієте, мера дуже легко звинуватити в корупції – а потім нехай він доводить протилежне.

Це і звинувачення у зв’язках з Курдською робітничою партією, яка має статус терористичної організації – і це звинувачення також буде дуже складно довести.

Але можна прив'язати комунікацію з поміркованими курдами в самому Стамбулі, що саме по собі не є протизаконним, але тут завжди може знайтись якийсь таємний свідок, який заявить про те, що курдські співрозмовники Імамоглу якось пов'язані з Курдською робітничою партією.

Або позбавлення Імамоглу диплома про вищу освіту – а згідно з конституцією президент Туреччини має бути з такою освітою.

І це при тому, що Стамбульський університет раніше дуже пишався, що мер міста є їхнім випускником.

А тепер раптом стверджується, що цей диплом отриманий незаконним шляхом.

Та і на додачу проти Імамоглу досі є відкрита справа про образу суддів – наразі вона перебуває на стадії апеляції і їй завжди можна дати хід.

В цілому арешт та можливий вирок Імамоглу має змусити Республіканську народну партію обрати іншого кандидата у президенти.

І тут фаворит очевидний – це мер Анкари Мансур Яваш.

Попри те, що вони однопартійці, вони представляють різні групи всередині кемалістів.

Якщо Імамоглу – людина більш лівих поглядів, то Мансур Яваш – явно виражений націоналіст.

Він уникає комунікацій з курдами і взагалі дотримується щодо них більш обережної позиції.

І в цьому питанні він є більш зручним опонентом для кандидата від влади, хто б ним не був: сам Ердоган, хтось з його родичів чи просто людина з його ближчого кола.

Адже Імамоглу має більше підтримки та популярності, аніж мер Анкари.

За Імамоглу можуть голосувати не лише виборці-кемалісти, а й інші групи, включаючи курдів.

Ну і можливо, що це є особистим питанням для Ердогана.

Він сам був мером Стамбула і розуміє, наскільки це потужна стартова позиція.

А відповідно, прагне цю позицію похитнути.

Чи мають шанси протести у Туреччині?.

Попри яскравість та масштаб нинішніх протестів, варто пам’ятати: Таксим (протести 2013 року) був масштабнішим, емоційнішим, але все одно не призвів до падіння Ердогана.

Нинішні протести можуть стати найбільшими за останні десятиліття, а можуть і не стати.

Турки дуже швидко загоряються, але не факт, що вони готові тривалий час взагалі діяти організовано.

Якщо опозиційні партії очолять цей протест, відповідним чином створять організаційну структуру, забезпечать цей протест ресурсами – ось тоді він може стати проблемою для влади Ердогана.

Тоді почнеться внутрішня ерозія режиму, тому що якщо владі не вдасться придушити протести, то у представників влади та силових структур з’явиться спокуса "класти яйця" не в один кошик.

І от тоді в Ердогана дійсно почнуться проблеми.

Зрештою, не варто забувати, що останні президентські вибори у 2023 році він виграв з великими складнощами.

Економічна криза, наслідки землетрусу – все це суттєво зменшило підтримку чинного президента.

І ці проблеми досі не подолані.

А на додачу – втома суспільства від Ердогана посилюється.

Наразі Ердоган може протиставити цьому лише новий зовнішньополітичний успіх – зміну влади у Сирії.

Це дійсно успіх, важливий для значної частини турецького суспільства.

Проте спрацювати він зможе лише за умови, що вибори відбудуться найближчим часом.

Тому що ця перемога може виявитися пірровою – санкції із Сирії або не знімають, або знімають мінімально.

Відповідно, сусідня країна ще довго потребуватиме фінансових вливань з боку Туреччини.

Так само сирійські біженці поки не поспішають додому.

Тож електоральний ефект сирійської перемоги може швидко розчинитися.

Виклик для Європи і "відмашка" від Трампа.

Ердоган нещодавно знову почав розмови, що Європі потрібна Туреччина і потрібно розблокувати переговори про вступ.

Це серйозно з точки зору того, що в рамках нової безпекової доктрини Європейського Союзу Туреччина дійсно потрібна.

Але Ердоган, розуміючи це, традиційно хоче продати одне за інше.

Враховуючи дуже великі претензії до внутрішньої і зовнішньої політики Туреччини (це і внутрішні репресії, і дії у Сирії), очевидно, що без вирішення цих питань не буде руху назустріч з боку ЄС.

По ідеї, Ердогану, окрім пропозицій, як Туреччина може посилити європейську безпеку, паралельно треба робити кроки, які знімають усі ці питання.

Були сподівання, що таки кроки вже почалися.

Першою ластівкою тут став такий довгоочікуваний процес врегулювання з курдами.

Також припинення громадянської війни і відповідно вихід турецьких військ з Сирії теж має зняти купу питань в європейсько-турецькій дискусії.

Але замість цього досить неочікувано Туреччина робить такі абсолютно безглузді кроки, як спроба позбутися Імамоглу, причому в розпал дискусії з Європою.

Хто ж у Європі тепер – після нинішніх подій – буде готовий на покращення відносин із Туреччиною?.

Хіба що в Ердогана вважають, що оскільки Туреччина зараз дуже потрібна Європі, то вона заплющить на це очі.

Навіть якщо такий аргумент працюватиме, то як довго? Тим більше, що заяви європейських країн щодо Імамоглу – дуже гострі та критичні.

На відміну, до речі, від реакції США.

Показовий момент – рішення про арешт Імамоглу було прийнято після першої телефонної розмови Ердогана з Дональдом Трампом.

І не виключено, що це рішення було прийнято лише після того, як Ердоган переконався – Сполучені Штати не реагуватимуть на це.

І дійсно, на відміну від європейців, реакція США дуже беззуба – мовляв, ми не втручаємося у внутрішні справи, довіряємо правосуддю….

Значення для України.

Вважається, хоча це досить умовно, що серед лівого крила Республіканської народної партії є більше прихильників порозуміння з Росією – хоча б тому, що політики з цієї групи більш обізнані з російською культурою.

Проте справедливо й інше – Імамоглу є прихильником відновлення діалогу з ЄС.

І тут є дилема: навіть якщо нинішній мер Стамбула є більш толерантним до Росії, курс на відновлення добрих відносин з ЄС не дозволить йому суттєво змінити курс щодо РФ.

Натомість такі націоналісти, як Мансур Яваш, дотримуються думки, що Росія продовжує бути ворогом.

Хоч і вважає, що з нею не треба зайвий раз сваритися.

Проте останню тезу поділяють фактично всі турецькі політики, починаючи від Ердогана і закінчуючи якимись маргіналами.

Популярна ця теза і в турецькому суспільстві.

Однак це не заважає туркам радіти тому, що Ердоган у Сирії добряче "мокнув" РФ.

Крім того, коли ми обговорюємо всі нюанси, якою може бути політика Туреччини щодо Росії та війни, хочу зазначити, що будь-яка турецька влада буде орієнтуватися на внутрішній електорат.

А там є й кримські татари, які підтримують ту чи іншу силу залежно від того, як кандидат формулює питання Криму, питання територіальної цілості України.

І це не мала група виборців.

Плюс багато що залежить від реальної ситуації в Україні, яка буде станом на 2028 рік чи на момент дострокових виборів.

Спілкувався Юрій Панченко,.

редактор "Європейської правди".