Можна обійти службу в ЗСУ через віру? Що означає вердикт Венеційської комісії простими словами
Можна обійти службу в ЗСУ через віру? Що означає вердикт Венеційської комісії простими словами

Можна обійти службу в ЗСУ через віру? Що означає вердикт Венеційської комісії простими словами

Пояснюємо з точки зору закону та релігії

Днями Венеційська комісія оголосила вердикт щодо призову в Україні: відмова від військової служби з міркувань совісті дійсно може ґрунтуватися на релігійних або інших переконаннях. Це означає, що рекомендується створити систему альтернативної служби. Аби людина допомагала без зброї, але все ж брала участь в обороні.

Чи порушує це рішення Конституцію? Чи обов’язкові для виконання висновки Венеційської комісії? Хто така справді релігійна людина (аби вірою не зловживали, щоб "відкосити").

Про це "Телеграф" поспілкувався із заслуженою юристкою України Мариною Ставнійчук, яка була членом Венеційської комісії від України у 2009-2013 роках, та з релігієзнавцем Олександром Бродецьким.

Конституційний суд міг би вирішити все сам

Висновок комісії — це відповідь європейців на запит від української сторони, яка розглядає справу адвентиста сьомого дня, а саме на кілька питань від в.о. глави Конституційного Суду. Юрист Марина Ставнійчук вважає, що це питання Конституційний суд міг оцінити самостійно з урахуванням усіх міжнародних стандартів, але мова тут радше про серйозну відповідальність. Адже на розгляді — питання, суттєво значуще для держави.

"Коли прочитала висновок Венеційської комісії, для мене абсолютно зрозуміло, що судді Конституційного суду повинні починати працювати. І з такими питаннями, якими вони звертались до Венеційської комісії, вони абсолютно могли розібратися самостійно. Та не перекладати свою роботу на Венеційську комісію. Їхня кваліфікація дає мені підстави так стверджувати", — каже Ставнійчук.

Питання, з якими Конституційний суд звернувся до Венеційської комісії

Питання КСУ до Венеційської комісії (стислий переклад "Телеграфу"):

  1. Чи може Україна гарантувати право людини на свободу релігії, якщо військова служба суперечить її переконанням? І чи відповідає це європейським стандартам?
  2. Чи можна обмежувати це право під час мобілізації у воєнний час, якщо військова служба суперечить релігійним переконанням? Якщо так, то як саме це має відбуватися?
  3. Як узгоджується заборона на альтернативну службу під час мобілізації зі статтею 64.2 Конституції України на свободу релігії та особистих переконань? Чи зобов’язана держава (Україна) забезпечити можливість відмови від військової служби за переконаннями під час мобілізації? Якщо так, то як це має працювати?
  4. Чи відповідає законодавство України європейським стандартам, якщо альтернативна служба дозволена тільки для строковиків, але не для мобілізованих?

Ставнійчук звертає увагу на те, що відповідь Венеційської комісії була по-європейськи тактовною.

"Вони (комісія — Ред.) певною мірою коректно, але на це звернули увагу Конституційного суду України. Вони висвітили (проблему — Ред.) тільки в міжнародній частині, а всі інші питання, які ставить Конституційний суд, належать до повноважень Конституційного суду, тому із п'яти питань стало два. Звичайно, як завжди, Венеційська комісія в кінці висновку написала, що вона залишається у розпорядженні Конституційного суду для подальшої співпраці. Це класична фраза", — пояснює юристка.

Ставнійчук підкреслює, що для громадянина це може бути питанням життя і смерті. Окрім того, звернення до "венеційки" збільшило термін розгляду справи. Адже у Конституційного суду є строки на розгляд, а звернення до Венеційської комісії — це не питання одного дня, це питання декількох місяців.

Що означає відповідь комісії? Роз’яснення юриста

Суд поставив Венеційській комісії кілька питань, які стосуються насамперед застосування в Україні міжнародних стандартів.

"Венеційська комісія сказала, що безумовно, існують міжнародні стандарти щодо відмови від військової служби з міркувань совісті. І їх можна, в принципі, під їхній зміст підсумувати таким чином, що ст. 9 Європейської конвенції з прав людини і інші міжнародно-правові акти, що стосуються свободи думки, совісті та релігії, гарантують право на відмову від військової служби з міркувань совісті", — пояснює Ставнійчук.

На початку висновку Венеційська комісія написала, що чітко усвідомлює те, що Україна знаходиться у стані відсічі агресії Росії, та те, що в країні введений правовий режим воєнного стану.

"Відмова від військової служби з міркувань совісті дійсно може ґрунтуватися на релігійних або інших переконаннях, що мають підкріплюватися твердим, постійним, щирим запереченням проти будь-якої участі у війні або носіння зброї", — сказала Ставнійчук, додаючи, що держава має право вимагати від громадянина доказів його позиції щодо заперечення війни і неможливості носіння чи використання зброї.

Важливо, що для цього кожна держава повинна чітко законом встановити відповідні правила і ці правила мають бути пропорційними ситуації, у якій знаходиться і держава, і громадянин. Тому для тих, хто з міркувань свободи совісті не може братися за зброю, рішенням може бути альтернативна служба.

"Венеційська комісія каже, що держава має зобов'язання створити систему альтернативної служби, яка повинна бути відокремлена від військової системи (не карального характеру) і не виходити за межі розумних часових рамок…. Мені здається, що Венеційська комісія достатньо ясно пояснила правову ситуацію, яка є в міжнародному праві, і те, як Україна може застосовувати ці норми", — підсумувала Ставнійчук.

Чи немає конфлікту з українським законодавством

Експертка пояснює, що в Конституції України поруч зі Ст. 65 про обов'язок кожного громадянина захищати свою Вітчизну є Ст. 35, яка допускає можливість здійснення альтернативної служби.

Що стосується інших законів, де це може бути сформульовано інакше, то Конституція має найвищу юридичну силу та не повинна деталізувати питання мобілізації та призову.

Чи висновок Венеційської комісії є обов’язковим до виконання

Висновок Венеційської комісії є рекомендацією та має для нас характер так званого "м'якого права". Але є важливий нюанс: Україна рухається до Європейського Союзу, окрім того, є державою-членом Ради Європи та усіх європейських інституцій.

"Безумовно, що Україна повинна врахувати рекомендації Венеційської комісії. Вони вже давно значною мірою враховані в законодавстві України, тому що ми маємо достатньо давно закон про альтернативну службу. І там передбачений механізм. Єдине, що під час воєнного стану громадянин повинен все-таки це довести. Бо якщо всі скажуть: "Я вірую в Бога і через це не піду обороняти країну", то хто її буде обороняти? Тому тут громадянин має довести реальність, правдивість і щирість своєї позиції. Але й держава, запроваджуючи обмеження на реалізацію цього права на альтернативну службу, теж повинна діяти прозоро, відкрито, зрозуміло, пропорційно до мети і цілі", — підкреслила Ставнійчук.

Щодо останнього, каже юристка, у нас існує купа порушень.

"Якщо говорити просто і зрозуміло для людей: і держава, і громадяни мають діяти відповідально у питаннях формування чисельності Збройних сил України, мобілізаційних процесах і таке інше. Ну, на жаль, маємо те, що маємо", — каже Ставнійчук.

Чи є зараз можливість альтернативної служби?

Адвокатське Об'єднання "Брати Федорови" пояснює "Телеграфу", що зараз на практиці з цих підстав обвинувальні вироки виносяться, а виправдальні — ні. Що стосується Закону "Про альтернативну службу", то він не діє в умовах мобілізації. Тобто, судять за ухилення від призову.

"Закон України "Про альтернативну (невійськову) службу" — під час мобілізації не діє. Про це неодноразово говорив у своїх рішеннях Верховний Суд у кримінальних справах щодо ухиляння від військової служби під час мобілізації. Зараз громадяни, які відмовляються від проходження військової служби під час мобілізації на підставі релігійних переконань отримують реальні міри покарання за ст. 336 КК (ухилення від призову на військову службу під час мобілізації)", — кажуть в адвокатському об’єднанні.

Також є нюанс: закон про альтернативну службу стосувався саме строкової служби. В умовах воєнного стану, призов на строкову військову службу не здійснюється.

Що стосується згаданої вище статті 35 Конституції, то на практиці її поки нікому не вдалося використати у захисті, кажуть адвокати.

Якою має бути релігійна людина? Пояснення релігієзнавця

Релігієзнавець Олександр Бродецький відзначає, що релігійна людина — це категорія хистка та багато в чому опирається на внутрішній досвід людини. Щодня чи щотижня ходити у церкву — недостатньо, щоб сказати, чи людина релігійна.

Однак юридично все ж можливо довести, що особа є вірною тій чи іншій конфесії. Для цього потрібна буде довідка релігійної громади:

"Якщо людина не дуже послідовна у додержанні того, що вимагає від нього церква, але каже: "Я вірянин" і все-таки з'являється в цю громаду, бере участь в якихось обрядах, то ця церква не може сказати: "Він не наш". Тобто, він вважається вірянином", — каже Бродецький.

Сама громада підтверджує, що її віра не дозволяє брати в руки зброю і служити у війську. А довідка від громади служить цією підставою, щоб особі надавали можливість альтернативної служби.

Кому віра не дозволяє йти воювати

В Україні серед тих конфесій, які існують, у своєму віровченні містить заборону на військову службу тільки одна, каже Бродецький. Це — Свідки Єгови. Є ще Церква адвентистів сьомого дня, яким це не рекомендується, але категоричної заборони немає. Військова служба вважається в адвентистів дуже небажаною та гріховною справою, але все одно відноситься на вибір вірянина.

"Він може сказати: "Я от адвентист сьомого дня і я так сприймаю віру своєї конфесії, що я не можу служити". Тоді він повинен взяти довідку від своєї громади, що він дійсно член цієї громади", — каже Бродецький.

Є ще така категорія вірян, як священники (православні, католицькі, будь-які). Вважається, що він не має права з точки зору своєї віри брати в руки зброю і воювати.

"Бо це потенційно допускає, що ти можеш когось вбити, а священник, він дає причастя вірянам. Тобто вважається, що навіть якщо він вбив ворога, він не має права з точки зору церкви довгий час надавати причастя. Але немає в законодавстві прописано такої норми. Просто сказано — за релігійними переконаннями", — каже Бродецький.

Священникам можуть запропонувати за контрактом піти в капелани. Капелан — це священник, який вважається військовослужбовцем за законом, але який не бере участь в бойових діях. Він духовно допомагає військовим, дає їм якісь поради, причащає.

Що стосується православ’я, то заповідь "Не убий" не забороняє оборонятися від ворога. Вона стосується вбивства зі своєї лихої волі.

"Так, чоловік може так сказати (не хочу воювати – Ред.), а у відповідь йому скажуть: подивитися Біблію. Хіба там не сказано, що коли йдеться про праведну війну, то ворогів можна вбивати? Це погано, але ніде в історії християнської церкви, православ'я, католицизму не було такого, що якщо йде війна і захищається щось, що вважається праведним та справедливим, то людина не може вбивати свого ворога", — пояснює релігієзнавець.

У відповідь на це питання в комісія, що це розглядатиме, може послатися на лідерів церков, які благословляють боротися.

"Що стосується Православної церкви України, то її настоятель Епіфаній та всі єпископи кажуть, що іншого виходу немає, як захищати свою землю. Якщо ворог зі зброєю, ворог стріляє, кидає ракети, бомби, "шахеди", то йому треба відповідати. Не для того, щоб примножувати зло, а для того, щоб зло призупинити. От в цьому суть. Тобто зупинити зло.. Ти вбиваєш ворога, який може через хвилину вбити твою маму чи твого співгромадянина, чи зруйнувати щось важливе", — пояснює релігієзнавець.

Теги за темою
Релігія
Джерело матеріала
loader
loader