Чого досягли сторони в Ер-Ріяді та що пішло не так?

Чого досягли сторони?

У теорії – певних технічних узгоджень щодо припинення вогню в частині енергетичних об’єктів та акваторії Чорного моря.

Причому Росія одночасно вважає, що домовленість зафіксовано і висуває вимоги для того, щоб її зафіксувати. Україна вважає що потрібно зафіксувати технічні деталі контролю дотримання. Трамп вважає, що він молодець.

На практиці – навіть щоб прийти до спільної заяви сторонам не вистачило базису домовленостей. Зокрема, якщо українська та американська сторони достатньо близько визначили базові умови домовленостей, російський документ традиційно відображає радше максималістські бажання Кремля, ніж реальний компроміс.

Росія намагається домогтися суттєвих поступок в економіці (зняття санкцій у сфері мінеральних добрив і аграрного сектору), які, втім, вже й так були слабо обмежені.

Як змінюються позиції сторін на фоні цих перемовин?

Наша сторона займає чітку позицію: ніякі домовленості не можуть включати територіальні поступки. Тому ключові переговорні пріоритети України – це безпека громадян, звільнення полонених, убезпечення цивільної інфраструктури та встановлення паритетного перемир’я із чіткими механізмами контролю. У цьому контексті, саме Україна сьогодні найбільш зацікавлена в досягненні справжнього миру.

Водночас росіяни демонструють неготовність до справжніх перемовин і компромісу. Вони продовжують висувати неприйнятні умови щодо припинення вогню, вимагаючи неприйнятних територіальних поступок з боку України. Росіяни затягують процес, розраховуючи на кращу конʼюнктуру за кілька місяців. Далі цього горизонту вже у них будуть проблеми.

Роль і позиція США лишаються дуже слабкими, місцями – жалюгідними. Показовим є поступове зниження амбіцій США: якщо раніше йшлося про всеосяжне перемир’я, то тепер домовленості звузилися до локальних рішень. Команда Трампа, очевидно, шукає швидкі дипломатичні перемоги. Але перехід на більш масштабні домовленості поки лише ілюзія у голові у Трампа і Ко.

Україна не має жодних ілюзій щодо поведінки російської сторони і це добре. Ми багато разів попереджали США, що росіяни брехуни, вони традиційно затягуватимуть процес та висуватимуть нереалістичні умови. Власне, Трамп не хотів і не хоче це чути. Але йому доведеться, якщо він не хоче вчергове виглядати ідіотом. Хоча йому, звісно, не звикати.

Українські дипломати і надалі змушені балансувати між жорсткістю (і необхідністю пояснювати команді Трампа очевидне) і дипломатичністю, стримуючи США від надмірних поступок Кремля. Поки це вдається, але з надзусиллями.

Що далі?

Перемовини навколо морського і енергетичного перемирʼя викрили найбільшу проблему «заморозки» – поки не почалося обговорення які головне хто буде контролювати цей процес на землі (очима), це все не серйозно.

Бо майже 2000 км активного фронту – це мінімум 10 тис. людей, які просто контролюють процес поки сторони будуть рити демаркаційну лінію. Хто ці люди? Вони турки? Араби? Китайці? Американці? Хто?

Поки ми бачимо, що Путін не хоче вести реальних перемовин про припинення вогню. Він хоче отримувати хоча б мінімальні поступки від США і почекати чи не добʼє Трамп євроатлантичну єдність остаточно.

Тому у подальшому Україні треба тримати таку ж притомну позицію. Ми:

1. Категорично проти територіальних поступок і визнання окупації.
2. Ми – за паритетне припинення вогню.
3. Ми – за чіткі механізми контролю будь-яких домовленостей.

Ми не знаємо, чи буде Трамп тиснути на Росію (навряд), чи повториться тиск на Україну (ймовірно), чи він втратить інтерес. Але поки Росія висуває неадекватні вимоги, Україна має тягнути час і виснажувати армію РФ.

Навіть якщо Трамп захоче зіграти в поступове зняття санкцій, російська економіка без великих інвестицій вже не зможе відновитися. Про військовий потенціал ви і так знаєте. Тож буде як прогнозує Шрайк – з часом спроможність Росії вести війну стане під величезне питання. Тільки це призведе до реальних перемовин.