Мріють дожити до Великодня: шокувальна історія мешканців Покровська, які живуть під вибухами у підвалі

Один із підвалів у Покровську став домом для п’ятьох людей та одного кота.

Колись вони просто жили в одному місті, можливо, і не знали одне одного, або просто були знайомими.

А тепер називають себе родиною.

Про це йдеться у сюжеті кореспондентки ТСН Наталії Нагорної.

Історія Дмитра.

Підвал дев’ятиповерхівки.

У холодному коридорі — світло від ліхтарів.

І дрова на підлозі.

Їх збирають на вулиці між обстрілами.

Тут ТСН зустрічає Дмитро.

Він тут наймолодший — йому 51, і він відповідає за забезпечення.

«То свої запаси були, то купуємо, то гуманітарку давали.

Треба щось робити.

Кожен день буржуйку топити, треба десь дрова брати.

Ідеш туди, там — десь дерево звалене, десь хтось виїхав.

Там знайомі дзвонили, там знайомі у своїй хаті жили, виїхали — дрова залишилися.

Треба йти, набирати.

Хоч стріляють, хоч не стріляють, а треба все це набрати, тому що у підвалі ж холодно.

Я шахтар.

Я 25 років у проходці робив.

На пенсії.

І знову по підземеллю.

Мені тут звично, можна сказати.

Просто ніколи боятися», — каже чоловік.

Люди кажуть, що вони мріють дожити до Великодня.

Також із ними живе домашній кіт Барсік.

Він виходить гуляти, сам двері відчиняє.

Колись у Барсіка була квартира.

Він жив у родині Дмитра, але їхнє житло зруйнувала російська ракета.

Під час вибуху хвостатий злякався і побіг у невідомому напрямку.

Дмитро шукав його дві доби.

«У мене автоматично, як молитва.

Де не йду — може відгукнеться, виходжу з квартири.

Коли чую зверху — я нагору, а він між дев’ятим і восьмим поверхом на сходах сидить», — каже Дмитро.

Пані Валентина розповіла, як вижила під час обстрілів.

Поруч з Дмитром постійно жартує пані Валентина.

Вона відповідальна за воду та котики у відрі.

Розказує неймовірну історію, як російській ракеті не вдалося її вполювати.

«Я живу в цьому будинку на дев’ятому поверсі.

Як ракети бомбили, я вдома була, сиділа на дивані.

І отак летить червона ракета, здоровенна, мимо мого вікна.

І я не знаю, як воно вікно вирвало — і воно вже на мені.

Я ледь вилізла з-під нього.

І ото в чому була — ну я вже вкладалася спати — отак і вилізла з дев’ятого поверху.

Ну нічого, ні ноги не порізала, нічого не поламала.

Усі, хто знайомі, кажуть — Боже, жива.

Я кажу, це ж Бог зберіг.

Знать, на Землі ще не все зробила», — каже Валентина.

Тоді жінці допомогли сусіди.

«У нас ще працюють люди, яким треба пам’ятник ставити.

Вони привозять воду, продають.

А церква — тьотя Валя туди ходить — там теж привозять воду, роздають питну», — кажуть жителі Покровська.

Галина розповіла, чому живе у підвалі і нікуди не їде.

З коридору журналісти ТСН заходять до кімнати, яка перероблена в житлову.

Тут відпочивають ще троє пенсіонерів.

Пані Галина надвір майже не виходить — пересуватися складно.

А їхати з підвалу боїться.

«Де гроші брати, щоб прожити?», — каже Галина.

Поки ТСН спілкується з людьми, стіни щонайменше тричі сильно здригаються від «прильотів» авіабомб, від артилерії.

Але навіть в цьому голосному мороці Галина вірить, що станеться диво.

«Ну що я знаю — сиджу тут, і оце бомблять, бомблять, труситься все.

Ну хай буде.

Дай Бог, може, може щось на краще повернеться.

Може ж якось, якось договоритися», — каже пенсіонерка.

Зінаїда шукає сина, який зник.

Пані Зінаїді вірити в своє персональне диво з кожним днем дедалі складніше.

«У мене син зник.

Третій місяць немає сина.

Був вдома, поїхав від нас додому, поїхав від нас, вийшов з дому — і нема», — каже жінка.

Її Ігорю 51 рік.

Їхній собака загубився в селищі під Покровськом і він поїхав шукати.

«Вийшов з дому, не взяв ані телефону, ані документів.

У нас зник собака, він пішов шукати, і до сьогодні немає.

Не п’є, не курить, спортсмен такий, добрий завжди.

Людям допомагав.

Не курить, пропав, не знаю де.

Кожного дня плачу.

З 14 січня приїхав до нас сюди, поїв», — каже жінка.

Десять років тому через ваду серця помер молодший син пані Зінаїди.

Йому було 33.

За кілька років після цього — її чоловік.

Вони лишилися вдвох — вона і старший син, якого зараз і шукає.

«Я подала у розшук, і ДНК взяли — і ніхто, нічого.

Дзвоню, дзвоню, ми нічого не знаємо, там бойові дії, ми не можемо туди поїхати.

Була чутка, що наче в яру мертвий лежить, в очереті.

Хто каже, що це неправда», — каже Зінаїда.

Тепер вся її родина — оці раніше незнайомі люди з підвалу.

Усі речі — в торбинці біля саморобного ліжка.

Документи, якийсь одяг перевдягнутися, все що лишилось, і чоботи — все там.

«73 роки мені вже — що на старості це буду в підвалах жити.

Дякую людям цим, що не кинули.

Я з ними», — каже вона.

Поки ми знайомимося і говоримо, з вулиці повертається пані Валентина.

Її ледве не привалило, бо з усіх боків пошкодженого будинку постійно щось загрожує впасти на голову.

Але ми помічаємо — наша Валентина ходила робити макіяж.

Пані Валентина ще з порога пояснила нам такі очевидні в цьому підвалі речі.

Так, війна — це важко, але ж тут можна вірити у хороше.

А ми — сильна нація.

І все», — каже Валентина.

▶ На You.

Tube-каналі ТСН можна переглянути по цьому посиланню відео «Я ЖИВА! Не дочекаєтесь!»: Жителі Покровська спустились жити ПІД ЗЕМЛЮ | Репортаж.