Перші міські театри Києва: один розібрали на дрова арештанти, другий - згорів вщент
Театральний бум, який переживає сьогодні столиця України, явище аж ніяк не унікальне. У Києві історично ставилися до сцени з повагою та душевним трепетом. Особливо яскраво це виявлялося якраз у важкі часи, раніше революційні, зараз - воєнні.
У зв'язку з нещодавним міжнародним днем театру (27 березня) ми згадували, з чого все починалося. Де у Києві театральні «місця сили» - читайте у матеріалі Коротко про.
Гості Контрактових ярмарків хотіли розважатися
Порівняно з більшістю європейських столиць, Київ отримав свій перший стаціонарний театр відносно пізно. Наприклад, паризький «Комеді Франсез» було засновано 1680 року, а міланська «Ла Скала» - 1778 року. У нас же двері Першого Міського театру відчинилися лише 1806 року. З іншого боку, не так уже й погано для невеликого провінційного містечка (з населенням трохи більше 20 тисяч осіб). Для заспокоєння тих, хто надає датам особливого значення, зазначимо, що у США перший театр запрацював лише 1809 року, та й то на базі цирку.
Хоча власне театральне життя до цього часу і без окремої будівлі жило і розвивалося. Здебільшого у стінах Києво-Могилянської академії. Спеціалізувались там на драматичних постановках, коли у ролі режисерів виступали професори, акторами були студенти, а глядачами - місцева та заїжджа знать. Водночас міщанство і простий люд обмежувались вуличними балаганами і вертепами.
Все змінилося з перенесенням у місто 1797 року Контрактових ярмарків. Уявіть: за місяць (ще й під час різдвяних свят) на них бувало близько 30 000 гостей. Ще й багатих, які ще й бажають з'явитися на публіці у вихідних вбраннях, ще й спраглих до розваг, ще й налаштованих витратити на це пристойну суму грошей. Поява місця, де все це можна було зробити - стаціонарного театру, стала неминучою.
На Контрактову ярмарку до Києва з'їжджалися тисячі гостей. Фото: kyiv-trend.in.u
Вулиця Театральна – зараз Хрещатик
Місце для майбутнього театру обрали за пів години ходьби (трохи менше двох кілометрів) від Контрактової площі до Кінної площі (зараз Європейська). У ті роки тут був дуже популярний ринок із продажу не лише коней, а й усілякої домашньої живності - від корів до свиней. Не найприємніше сусідство для богемного центру, чи не так? Тому після будівництва театру ринок звідси прибрали, а площа отримала назву Театральна. Так само, як і вулиця, що починалася тут і йшла на південь. Тепер це Хрещатик, у ті роки він тільки починав забудовуватися.
Ще один цікавий епізод пов'язаний безпосередньо з місцем, яке було відведено під будівництво. Ця земля належала «колежській асесорші Меленській» (за свідченням плану забудови, що зберігся), чоловік якої, Андрій Меленський, був у ті роки головним архітектором Києва. Земельні схеми кілька століть тому працювали приблизно так само, як і зараз. Подружжя передає ділянку в муніципальну власність, як компенсацію - отримують наділ на завжди престижному Печерську. Окрім цього, архітектор Меленський виторгував право на проєктування та будівництво будівлі, а за всією його родиною у вже відкритому театрі закріплюється іменна ложа.
25 мішків картоплі за квиток у «партері»
Паралелі із сучасністю напрошуються в цій історії неодноразово. Взяти, наприклад, бюджет, виділений для будівництва. Грошей у влади традиційно не вистачало, спонсори в даному випадку не знаходилися, і будматеріали вирішили використати вже вживані. По сусідству, все на тому ж Печерську, що активно забудовувався, розбирали старі будівлі - так не викидати ж цілком якісні колоди? Чому б із них не відбудувати театр? Так і вчинили.
Будівлю звели швидко, лише за два роки. 1806 року Перший Міський театр Києва відчинив свої двері. Це була масивна двоповерхова дерев'яна будівля. Побудована вона була у стилі ампір, мала прямокутну форму, фасадом виходила на нинішній Майдан, а бічною частиною - на Подільський узвіз.
Зал театру вміщував 740 глядачів, а ось місць для сидіння було всього 50. Афіші того часу пропонували квитки в ложах (кожна розрахована на чотирьох осіб) трьох типів: «на першому поверсі», «на другому поверсі» та «галерейній ложі». Також пропонувалися квитки на «крісла», «партер» та «галерею». Умови були спартанські. «Крісла» - це дерев'яні лавки з перегородками, оббиті червоним сукном. «Партер» - стоячі місця за «кріслами», а «галерея» - у сучасному розумінні гальорка, де глядачам також треба було дивитися постановки стоячи.
"Зайвий квиток", як і сьогодні, дістати було нереально складно, вони розкуповувалися на два-три місяці вперед. Хоч ціна й кусалася. Вартість квитків стартувала від 60 копійок у «галереї» і до 25 рублів у «кріслах» (щоправда, сюди включався благодійний внесок). Для розуміння, мішок картоплі в ті роки коштував 1 карбованець, а за 60 копійок можна було купити живу курку.
Ходили дивитися не лише вистави
Репертуар у Першому Міському театрі був багатий: драми, комедії, опери, балети, пантоміми, проводилися концерти, лялькові вистави. Все робилося, щоб задовольнити найрізноманітніші смаки. До того ж театр не мав своєї постійної трупи, що додавало різноманітності. Нестачі у приїжджих артистах Київ не відчував. На гастролі сюди на місяць-другий заглядали, окрім українських, польські, французькі, італійські і, «слів із пісні не викинеш» - російські трупи. Постанови давалися цілий рік, виняток робився лише у дні Великого посту.
При цьому слід віддати належне владі. Заохочувалась благодійність, і у святкові дні вхід на стоячі місця був безкоштовним. Крім того, з 1840 року антрепренер був зобов'язаний один раз на місяць давати вистави без оплати для незаможних верств населення. У ці дні будівля театру набивалася під зав'язку. Найчастіше люди йшли дивитися швидше не постановку, а переважно заради відчуття антуражу закладу. У театрі особливу увагу приділяли декораціям, оформленню та різноманітним спецефектам. У святкові дні обов'язковою була ілюмінація.
Такий вигляд мав Другий Міський театр, на місці якого зараз красується київська Опера. Фото: wikipedia.org
Балет на прощання
1850 року стало зрозуміло: із будівлею театру треба щось робити. По-перше, сама конструкція швидко руйнувалася. По-друге, Київ стрімко розвивався (чисельність населення, порівняно з початком століття, зросла вдвічі) - і Перший Міський театр був уже відверто тісний. Вирішили зносити, ось тільки підрядника, який бажав би розібрати будинок на колоди, не знайшлося. І губернатор Іван Фундуклей використав арештантів, що стало для тих часів ноу-хау.
30 липня 1851 року трупа Рікановського, закриваючи сезон, поставила комедію «Життєва школа» та одноактний балет, а вже 10 серпня розпочалися роботи зі знесення споруди. На місці, що звільнилося, пізніше побудували готель «Європейський», а зараз тут розташований Український дім – один із символів Києва.
Бенефіси українських метрів та фатальний «Онєгін»
Проєкт Другого Міського театру Києва було схвалено ще до знесення Першого у 1850 році. Концептуально нічого не змінювалося. Створювався майданчик для гастролей приїжджих артистів, поки що без власної трупи. Місце знову обрали на «перспективу» - на перетині вулиць Володимирської та Кадетської (нині Богдана Хмельницького), неподалік недавно відкритого 1843 року Червоного корпусу університету.
Район бурхливо забудовувався, з'являлися нові квартали та мікрорайони, то де, як не тут, будувати новий театр? Ось тільки через брак коштів знову було обрано дерев'яний варіант будівництва.
Відкрився театр 14 жовтня 1856 року. Його місткість була на рівень вище за попередника - до 970 глядачів, 4 яруси лож. Згодом у театрі, окрім гастролерів, все частіше стали відзначатись постановками вітчизняні метри.
Микола Лисенко у 1874 представляє свою «Різдвяну ніч». 1882 року з аншлагами та захопленням публіки відпрацювала трупа Марка Кропивницького, тоді ж пройшов бенефіс Миколи Садовського. З 1867 року Міський театр стає першим в Україні оперним театром, проте драматичні колективи в ньому й надалі продовжували виступати.
Справи у театрі йшли вгору, але все закінчилося 5 лютого 1896 року. Любителі мистецтва пережили тоді справжній шок. Під час ранкового показу «Євгенія Онєгіна» сталася пожежа. За однією з версій, її причиною стала іскра від бутафорського пострілу дуелянтів «Ленського» та «Онєгіна». Протипожежна безпека була на такому низькому рівні, що запобігти розповсюдженню вогню не вдалося. Пожежа тривала три дні, театр вигорів ущент, і лише 1901 року на його місці з'явилася київська Опера, яка і сьогодні є ще одним символом міста.
Зображення пожежі Другого міського театру. З журналу "Всесвітня ілюстрація". Фото: bigkyiv.com.ua

