Турция продолжает сопротивление: почему арест Имамоглу дал старт масштабным протестам

Дванадцять років тому я опублікувала коментар під назвою: "Чому Туреччина бунтує?" Тоді демонстранти заполонили вулиці Стамбула, щоб захистити парк Гезі від забудови торговим центром.

Сьогодні вони знову виходять на вулиці – не заради дерев чи зелених зон, а у відповідь на кульмінацію багаторічної беззаконності та авторитаризму, що наростає.

Як і тоді, нинішні протести відображають глибоке невдоволення постійним демонтажем демократичних інституцій Туреччини.

Минулого тижня мера Стамбула Екрема Імамоглу, який двічі здобував перемогу над керівною Партією справедливості та розвитку (АКР) на місцевих виборах, було заарештовано в день, коли він мав оголосити про свою кандидатуру на президентських виборах 2028 року.

Звинувачення проти нього, зокрема хабарництво та зловживання владою, широко розцінюються як політично вмотивовані.

Імамоглу вважається найсерйознішим опонентом президента Ердогана, а лідери опозиції стверджують, що його арешт – зовсім не випадковість.

Протести спалахнули по всій країні – від Стамбула та Анкари до Ізміра, Коньї, Діярбакира та інших міст.

Для мільйонів людей, які приєдналися до демонстрацій, це вже не питання лише однієї людини чи одного судового рішення.

Це протест проти політичної системи, що втратила легітимність.

Головне питання, яке сьогодні лунає по всій Туреччині, – чи перетнула країна точку неповернення на шляху до авторитаризму.

Однак цього разу центральною темою протестів стала економіка.

У 2013 році Туреччина ще вважалася економічною історією успіху, що розвивається: зростання було сильним, інфляція трималася на рівні близько 6%, ліра залишалася стабільною.

Уряд АКР тоді ще мав авторитет на міжнародних ринках завдяки реформам, проведеним за підтримки Міжнародного валютного фонду на початку 2000-х.

Але ця ідилія давно зникла.

У 2025 році економічне зростання сповільнилося, інфляція залишається двозначною попри повернення центрального банку до традиційної монетарної політики.

Частина іноземного капіталу, що була втрачена через багаторічне економічне управління, почала повертатися минулого року, але арешт Імамоглу знову підірвав довіру інвесторів.

Ліра різко впала, а Туреччина стала країною вищого ризику.

Як і у 2013 році, головний посил нинішніх протестів очевидний: економічна стабільність неможлива без сильних інституцій.

Навіть якщо в Центральному банку та Мінфіні працюватимуть компетентні технократи, це не допоможе, якщо судова система заполітизована, медіа придушені, а академічні установи перебувають під атакою.

Іноземні та внутрішні інвестори розглядають політичний ризик як економічний, що призводить до зростання вартості капіталу.

Демократія не може існувати лише завдяки чесним виборам і талановитим управлінцям.

Вона потребує сильних інституцій.

А коли верховенство права підривається, інакомислення придушується, а університети та медіа втрачають незалежність, економіка також зазнає краху.

Ув’язнення Імамоглу може стати останньою краплею для турків, які розуміють цей зв’язок між інституціями та економічною стабільністю.

Імамоглу - більше, ніж просто мер.

Він став національним символом можливості демократичних змін.

Його впевнені перемоги в Стамбулі відображали широкий суспільний запит на зміни, а його усунення зараз є сигналом, що режим Ердогана не дозволить цим змінам відбутися демократичним шляхом.

Якщо тоді демонстрації переважно очолювала світська міська молодь, то нині вони об’єднують різні соціальні та ідеологічні групи.

Студенти, профспілки, дрібні підприємці, консервативна молодь, ліберали, літні люди та курди йдуть пліч-о-пліч, вигукуючи: "Hak, hukuk, adalet" ("Права, закон, справедливість").

Їхня боротьба виходить далеко за межі фігури Імамоглу.

Вони протестують проти цілеспрямованого використання державних інституцій для криміналізації опозиції та закріплення економічної нерівності.

Коли правосуддя стає політичним інструментом, інакодумців оголошують зрадниками, а прихильники режиму процвітають, тоді незалежні голоси придушуються.

Структурні проблеми, такі як феміцид, нерівність в освіті, безправ’я молоді, залишаються невирішеними, оскільки державні ресурси спрямовуються на переписування історії та винагородження лояльних.

Ця ситуація має турбувати не лише громадян Туреччини, а і її міжнародних партнерів, зокрема США.

Проте, на відміну від європейських демократій, які швидко засудили арешт Імамоглу, реакція США на ерозію демократії в країні-члені НАТО з 85-мільйонним населенням залишалася млявою.

Гірше того, знайомі туркам з останнього десятиліття тенденції з’являються й у США.

Адміністрація Трампа неодноразово атакувала університети, оскільки освічені виборці частіше підтримують демократів.

Напади на академічну свободу, заперечення науки та поширення конспірологічних теорій – усе це складові інституційного розкладу, який Туреччина переживає з 2013 року.

Чи то заперечення добре задокументованого зв’язку між процентними ставками та інфляцією (як це робив Ердоган), чи відкидання кліматичної науки, перекручування історії подій 6 січня або поширення дезінформації про COVID-19 (як це робив Трамп) – напади на правду є фундаментальною складовою авторитарного правління.

Туреччина ще не стала повністю авторитарною державою, але небезпечно наближається до цього.

Чи повернеться вона на шлях інституційних реформ, чи продовжить сповзати в авторитаризм – залежить від рішень, що будуть ухвалені найближчим часом.

Міжнародна спільнота, особливо США, має уважно стежити за подіями не лише через геополітичне значення Туреччини, але й тому, що боротьба, яка розгортається на її вулицях між студентами та силовиками, відображає глобальне протистояння демократії та її ворогів.

Демократії рідко помирають раптово.

Їхня загибель – це поступовий процес, що включає політичні переслідування, ув’язнення чи дискваліфікацію опонентів, криміналізацію протестів, захоплення контролю над університетами та мовчання тих, хто знає, що відбувається.

Турки своїми нинішніми діями демонструють, що не підуть мовчки в авторитарну ніч.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.