Українські звичаї на Великдень, які знищила радянська влада

Релігія була одним із "ворогів" Радянського Союзу. Тож свято Великодня активно забороняли. Та попри переслідування, мільйони людей продовжували його святкувати.

Як в Радянському Союзі боролися з Великоднем

Не тільки словом пропаганди, а й ділом намагалися впоратися комуністи із релігійним святом. Масовим явищем стали так звані "суботники" і "недільники", які спеціально призначались на Великдень. У свято партійні працівники й учителі вартували біля церков, переписуючи імена всіх, хто приходив на службу.

Тим, хто прийшов загрожувало звільнення, виключення з навчальних закладів або ж мінімально — загальний сором на зборах. В НАН України наголошують — особливо складною ситуація була на сході і в центрі України, де релігійні традиції знищувалися більш активно. У Запорізькій області церкви взагалі були знесені або закриті.

Проте на заході країни, зокрема в Галичині, традиції Великодня зберігалися краще. Після закриття Української Греко-Католицької Церкви на заході країни набули поширення таємні богослужіння, які проводились вранці або вночі в приватних оселях за зачиненими дверима та заштореними вікнами.

Українські традиції на Великдень, втрачені через СРСР

Як розповідає кандидатка історичних наук і етнологиня Інституту народознавства НАН України Анастасія Кривенко, серед втрачених звичаїв — обряд розпалювання вогнища біля церкви в ніч з суботи на неділю. Для цієї ватри збирали старі вози, колеса та навіть хрести із закинутих могил. Символіка звичаю — в нічному чергуванні біля гробу Господнього.

Ще одна весняна традиція, частково дотична до Великодня і втрачена з роками — співати веснянки та гаївки. Саме антирелігійна кампанія СРСР призвела до того, що вони втратили сакральність і стали дитячими забавками. В них мотиви весни тісно переплетені із релігійними чи національними.

"Красна дівонька сад підмітала, сад підмітала –

Вже й Христос, вже й воскрес!

Вже й воістину, вже й воскрес!".