Зараз складний період, але треба чесно робити свою роботу. Історія свідчить, що наші зусилля мають сенс

Коли Революція Гідності перемогла і Янукович звалив до росії, тоді я вперше дала розгорнуте інтерв’ю про роботу нашої ініціативи Євромайдан SOS. Ми об’єднали кілька тисяч людей та працювали 24 години на добу, щоб надавати правову та іншу допомогу переслідуваним учасникам протесту по всій країні. Тоді через наші руки проходили сотні та сотні побитих, заарештованих, підданих катуванням, обвинувачених у сфабрикованих кримінальних справах.

Одне питання поставило мене у ступор. "Як ви бачили перемогу?" — запитала журналістка. Звичайно, мені хотілося дати якусь лаконічну та красиву відповідь, але її не було.

"Розумієте, — почала я, — ми спали по 3-4 години на добу. Кожен день ми гасили сотні пожеж. Ми не знали, як це все закінчиться. Ми просто чесно робили свою роботу".

Пізніше, я знайшла ту ж саму думку в мемуарах українських дисидентів. Вони розуміли, що борються проти всієї тоталітарної машини. Совєти можуть їх з легкістю розчавити, навіть їхні імена можуть не зберегтися. Але вони мали гідність, і це змушувало їх боротися за свободу. Хоча з усього арсеналу засобів у них були тільки власне слово та власна позиція.

І от ми, багато років потому, точно знаємо, що Україна відновила свою незалежність, і завдяки тому, що у свій час вони за це чесно боролися. І що власне слово та власна позиція – це не так і мало, зрештою.

Це я до того, що зараз досить складний період, але треба чесно робити свою роботу. Кожному та кожній на своєму місці. Бо історія переконливо свідчить, що усі наші зусилля мають сенс.

Якщо й існують істини, що претендують на універсальність, то серед них буде ось ця, яку сформулював Віктор Франкл після того як вижив у нацистських концтаборах:

"Першими ламались ті, хто вірив, що скоро все закінчиться. Після них — ті, хто не вірив, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто фокусувався на своїх діях, без очікувань про те, що може чи не може статися".

Джерело: Facebook-сторінка Олександри Матвійчук.