"Іконопис дарує внутрішній спокій і допомагає знайти сили"

Під завалами вже рік залишаються мистецькі фонди – дипломні роботи студентів за останні двадцять роківМалювати почала з 5 років. Спершу відвідувала різні гуртки, а згодом – районну художню школу. Крім того, займалася фортепіано. У 12 років вступила до Республіканської художньої середньої школи імені Тараса Шевченка (нині Київський державний художній ліцей ім. Тараса Шевченка. – Країна). 1997-го стала студенткою Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Закінчила майстерню історичного живопису під керівництвом професора Феодосія Гуменюка. Там зібралася сильна команда студентів. Ми майже щовечора додатково займалися рисунком.Після закінчення навчання почала працювати в Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука (нині Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука. – Країна), на кафедрі монументального і сакрального живопису. Стала викладати техніку фрески. Це складна техніка живопису, яка потребує швидкості, адже фарба наноситься на вологий тиньк. Якщо цього не зробити вчасно, фреска втрачає довговічність.Атмосфера на кафедрі надихала: колеги за кавою ділилися досвідом розписів Михайлівського Золотоверхого собору й Успенського собору Києво-Печерської лаври, розповідали про спадщину Михайла Бойчука. Це спонукало мене до вивчення іконопису. Я вирішила вступити до аспірантури, де обрала темою дослідження українську хатню ікону, що була особливо поширеною наприкінці XVIII – на початку XX століття. У дисертації досліджувала її типологію, іконографію, семантику, колористику, історію становлення і трансформаційні процеси, що призвели до згасання цього явища на початку XX століття. Розуміючи, що вивчати ікону лише з позиції мистецтвознавства недостатньо, вступила на вечірні курси до духовної семінарії.Торік вийшла друком моя монографія "Візантійські традиції в іконописі: богословсько-символічні та формотворчі аспекти". Нещодавно надруковано четвертий наклад. У праці зібрано статті на основі моїх лекцій із навчальної дисципліни "Основи іконографії". Нині готую до друку ще одну монографію, присвячену українській хатній іконі.І сама пишу ікони. Маю 12 персональних виставок живопису й іконопису. 2024-го разом зі студентами відкрили виставку в Національному музеї літератури України. Натхнення черпаю з подорожей, природи, читання філософських та богословських праць, відвідувань виставок і лекцій.Іконопис потребує молитовного споглядання, внутрішньої концентрації й особливого ритму. Це натхненна творчість і духовна практика, за допомогою якої реалізується аналогічна функція. Іконопис дарує внутрішній спокій і допомагає знайти сили.25 березня 2024 року російська ракета влучила в навчальний корпус нашої академії. Вибух зруйнував будівлю, де розміщувалися спортивна зала, майстерня монументального і станкового живопису, конгрес-хол, а також Музей культурної спадщини художника-монументаліста Михайла Бойчука. Прилеглий корпус з актовою залою, галереєю та керамічними майстернями нині в аварійному стані, а напівзруйновані конструкції потребують термінового демонтажу через ризик обвалів.Під завалами вже рік залишаються мистецькі фонди – диплом­ні роботи студентів за останні 20 років. Це твори декоративного мистецтва – художній текстиль, вишивка, арткостюм, ювелірне мистецтво, художнє дерево, сакральне та монументальне мистецтво, вітражі, ікони, гаряча емаль, графічні роботи представниці школи бойчуківців Марії Котляревської, архіви кафедри монументального і станкового живопису, а також роботи з виставки "Українська жінка в полум'ї війни", яка експонувалася на час ракетного удару. Сподіваємося, деякі твори вдасться реставрувати. Спільно з ЮНЕСКО проведено обстеження: експерт підготував звіт із рекомендаціями щодо прибирання уламків, а в грудні Міністерство культури та стратегічних комунікацій надало дозвіл на демонтаж пошкоджених будівель. Проте ми не можемо розбирати завали власними силами, це мають робити фахівці. На жаль, бюрократичні процедури значно ускладнюють процес.Трагедія сталася о 10:30, коли тривали заняття. За висновками експертів, це був вибух бойової частини ракети, а не влучання уламка. Вибило вікна з першого по четвертий поверхи в навчальному корпусі, де студенти займалися рисунком і живописом. Завдяки щасливому збігу обставин хвиля вибуху пішла в бік актової зали, де нікого не було. Студенти й викладачі встигли сховатися. Виникли точкові пожежі, які погасили рятувальники. Ще одним Божим провидінням було те, що через недостатню площу укриттів студенти навчаються почергово по тижнях. На момент прильоту в четвертих-шостих курсів були практичні заняття. Якби навчалися перші-треті курси, то навіть страшно уявити, яка могла би бути ця трагедія. І головне – ракета пролетіла повз гуртожиток, де живе понад 250 осіб. На подяку Богові, що внаслідок прильоту ніхто не загинув, мріємо побудувати на території академії капличку з реконструкціями фрескових розписів та ікон Михайла Бойчука і його учнів.Після прильоту не було часу на розпач. Разом із партнерами та благодійниками ми одразу почали відновлення. Силами академії замінили склопакети в навчальних корпусах, встановили захисний паркан на місці руйнування, підготували чимало необхідної в таких випадках документації. Завдяки спонсорській підтримці Благодійного фонду Solidarity відновили опалення навчального корпусу, а за кошти Печерської районної державної адміністрації полагодили систему газопостачання гуртожитку. За допомогою House of Europe облаштували дві комп'ютерні аудиторії. Власними силами відремонтували кілька навчальних аудиторій і майстерень. Також ми виграли два гранти від Українського культурного фонду і придбали обладнання та художні матеріали для поновлення роботи кафедри монументального та станкового живопису. За благодійної ініціативи ректора Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури Олександра Цугорки і директора аукціонного дому Goldens Михайла Василенка провели виставку-аукціон "Від НАОМА для Академії Бойчука", де вдалося зібрати понад 300 тисяч гривень на відбудову.Нині студенти не мають достатньо навчально-виробничих майстерень, але ми прагнемо відбудувати зруйнований корпус як сучасний інноваційний простір із виставковими залами, артхабом, майстернями та зонами для творчих колаборацій і резиденцій. Маємо ідею створити відкритий інклюзивний центр, доступний для всіх, а також для реабілітації військових через арттерапію.Академія отримала визнання й допомогу від міжнародної спільноти. У вересні нас офіційно приєднали до мережі мистецьких закладів світу ELIA та платформи UAx, що представляє понад 300 тисяч студентів із понад 285 університетів мистецтв у 52 країнах. Ця ініціатива спрямована на підтримку українських студентів із мистецьких закладів вищої освіти, які постраждали від війни.До річниці ракетного прильоту в галереї академії у квітні відкриється виставка "Тіло/Крихкість". Ця виставка – рефлексія на події, що відбуваються не лише в нашому закладі, а загалом в Україні та світі, через живопис, графіку, артоб'єкти та перформанси на завалах. Куратором виставки є викладач Мирослав Вайда – художник сучасного мистецтва, який працює в різних медіа і має досвід кураторства міжнародних проєктів.