Війна на два фронти: як фейкові кримінальні справи підривають оборонні закупівлі
Війна на два фронти: як фейкові кримінальні справи підривають оборонні закупівлі

Війна на два фронти: як фейкові кримінальні справи підривають оборонні закупівлі

24 лютого 2022 року життя кожного українця змінилося. Із самого початку бойових дій бізнес-підприємства, волонтери та військові згуртувалися, щоб підтримати економіку та забезпечити армію всім необхідним — від харчових продуктів до військової амуніції, від транспорту до зброї. Чи не вперше за більш як 30 років незалежності України держава змушена була звернутися до українського бізнесу, до українського виробника по допомогу. Зʼясувалося, що всі ці казки про «своє виробництво не потрібне» — шкідливий міф. І український бізнес, попри весь складний бекграунд відносин з державою, підставив країні своє плече як постачальник і донор потреб воєнного часу.

Але водночас, замість адекватної співпраці з бізнесом, окремі правоохоронці ДБР, Нацполіції тощо дедалі частіше роблять кроки, які перетворюють економічне партнерство на тиск з їхнього боку. Одним із найгостріших проявів цієї проблеми є підміна штрафних і оперативно-господарських санкцій за можливі порушення умов постачання товарів і надання послуг кримінальними переслідуваннями. 

Відповідно до чинного законодавства України, порушення умов постачання товарів, послуг чи робіт у межах державного замовлення тягне за собою різні види відповідальності та відшкодування збитків. Така система стимулює постачальників дотримуватися вимог держави й покликана не допускати порушень.  

У державних замовників є всі інструменти для того, щоб покарати недобросовісних постачальників. Однак на практиці правоохоронці часто ініціюють кримінальні провадження без наявних ознак злочину.  І це робиться не на захист інтересів держави, а щоб змусити бізнес платити подібним «правоохоронцям» чи на замовлення недобросовісних компаній, які хочуть позбутися конкурентів. 

Які статті кримінального кодексу використовують для подібного тиску? 

  • Стаття 114-1 — «Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань»
  • Стаття 191 — «Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем».
  • Стаття 209 — «Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом».
  • Стаття 212 — «Ухилення від сплати податків».
  • Стаття 364 — «Зловживання владою або службовим становищем». 

Підміна чинних економічних штрафних санкцій кримінальними  провадженнями застосовується до бізнесу як інструмент тиску. В рамках таких проваджень правоохоронці намагаються довести, що, наприклад:

  • Керівництво підприємства нібито «розтратило» або «привласнило» бюджетні кошти в особливо великих розмірах.
  • Посадові особи підприємств нібито знаходяться у змові зі службовцями міністерств чи інших органів для вчинення злочинів.
  • Недоліки поставленої продукції чи розбіжності з технічними умовами є результатом «зловживання владою в інтересах третьої особи та заволодіння бюджетними коштами», а не випадковістю чи виробничою помилкою.
  • Податкові розбіжності є приводом не для донарахувань і штрафів, а для кримінальних справ.

І це не весь перелік таких приводів для пресу і тиску. Тобто замість правового механізму вирішення суперечок бізнес несподівано і незаконно отримує обшуки, вилучення техніки та блокування роботи. І технологія такого «шиття білими нитками» майже в кожному кейсі має сталі ознаки:

  • Пошук «схеми» або «змови». Слідчі органи чи прокуратура отримують інформацію про договір між підприємством і державним замовником (наприклад, Міністерством оборони або Державним оператором тилу). Часто ініціаторами подання «наводки» є конкуренти або недобросовісні чиновники, що хочуть вкрасти гроші платників податків.
  • Узагальнена фабула. У матеріалах справи формулюють звинувачення на кшталт «Посадові особи (не встановлені слідством) діяли у змові із (ПІБ директора або власника підприємства), заволоділи бюджетними коштами в особливо великих розмірах». Деталей про те, коли і як саме було «заволодіння», найчастіше немає або вони абстрактні.
  • Копіювання текстів із «шаблонів». У клопотаннях до суду про проведення обшуку чи тимчасовий доступ до документів містяться фрагменти, скопійовані з інших справ. У суддів може скластися враження, що перед ними вже неодноразово перевірена «схема», яка підтверджувала провину підозрюваних. Це якщо судді не діють у змові зі слідчими. Таким чином ухвали про обшук видаються фактично без належної перевірки інформації.
  • Обшук і вилучення. Силові структури приходять на підприємство з ухвалою суду, вилучають техніку, документи, печатки, особисті речі, а іноді й готівку, заявляючи, що це нібито речові докази. Хоча часто вилучені речі не мають відношення до навіть фіктивної справи. Таким чином,  паралізується господарська діяльність, а у бізнесу виникає негативна репутація. 
    Затягування розслідування. Справа може «висіти» роками, без офіційного вручення підозри чи передачі до суду. Підприємство ж залишається під постійною загрозою нових обшуків, а вилучені речі повертають вкрай неохоче.
  • Відсутність наслідків для ініціаторів. Навіть якщо справа розвалюється в суді через відсутність доказів, силовики не несуть жодної відповідальності за завдані збитки й репутаційну шкоду бізнесу. Тим часом недобросовісні конкуренти або зацікавлені чиновники досягають своєї мети — зупиняють діяльність небажаного гравця.

І я, і інші підприємці багато разів писали про компанії, які фактично постачали армії продукцію сумнівної якості або взагалі не постачали. Наприклад, згадують «Фармінко Норд» (постачання з В’єтнаму продукції, яка не відповідала вимогам Міністерства оборони), «Олімп Євротрейд», «ТС Трейд», «Золотий клевер» та інші, проти яких чомусь не порушувалося або швидко закривалося кримінальне провадження. Водночас підприємці, які привернули увагу до цих порушень, стають об’єктами переслідування зі сторони тих самих правоохоронців.

Один із показових кейсів — історія з Олександром Соколовським, власником групи компаній «Текстиль-Контакт», який відкрито заявляє про фірми-посередники, які привозять в Україну неякісну форму. Зараз ДБР веде проти його бізнесу розслідування як раз за описаною вище схемою. Про це можна прочитати у його соціальних мережах. Але треба розуміти, що крім Соколовського майже кожен бізнесмен, який працює з оборонними закупівлями, має не одну подібну справу з боку тих чи інших структур. 

Ви б могли сказати, що проблеми бізнесу — тим більш, який заробляє на держзакупівлях — це проблеми бізнесу. Але такий підхід створює ризики для якісного забезпечення ЗСУ і реального реформування оборонних закупівель. 

Багато постачальників з якісною продукцією не йдуть працювати з Міноборони, ДОТ чи іншими оборонними замовниками. Наприклад, саме фейкові кримінальні справи — одна з причин, чому великий ритейл не прийшов у постачання їжі для ЗСУ.  Те саме стосується і легкої промисловості, і виробництва амуніції та зброї. І все це несе пряму шкоду якості забезпечення армії. 

Це веде до того, що замість чесної конкуренції зростають ризики справжньої корупції та неефективного використання коштів платників податків. Підприємства, що намагаються працювати по-білому, заздалегідь знаходяться в гірших умовах у порівнянні з тими, хто «вміє домовлятися» з окремими посадовцями та правоохоронцями.

Розв'язати цю проблему насправді доволі просто — але потрібна державна воля. Тому що рецепти давно відомі й прості:

  1. Чітко розмежувати кримінальну та господарську відповідальність. Законодавці мають внести в кримінальний кодекс і супутні нормативні документи чіткий перелік критеріїв, за якими порушення у сфері держзакупівель кваліфікується як злочин, а не звичайне господарське порушення. Також необхідно запровадити механізм, який зробить неможливим зловживання з боку органів при визначенні підслідності тієї чи іншої справи. Наприклад, СБУ чи нацполіція взагалі не має займатися господарськими справами й «кошмарити» бізнес.  
  2. Повернути повноцінний контроль Антимонопольного комітету. Необхідно якнайшвидше відновити право оскарження всіх оборонних процедур закупівель в АМКУ — це збалансує потребу в оперативності воєнного часу і прозорості закупівель. 
  3. Запровадити обов'язкову локалізацію в оборонних закупівлях. Український виробник не має пріоритету, хоча у багатьох країнах НАТО діє принцип «buy local» для оборонних закупівель.
  4. Захистити бізнес від безпідставних обшуків і блокування роботи — для цього треба запровадити дієву персональну відповідальність для правоохоронців — і виконавців, і їхніх керівників. Також необхідні суворі обмеження на вилучення обладнання і документів.
  5. Держава має відмовитися від хаотичних змін у тендерних вимогах перед оголошенням закупівель — тобто забезпечити сталі та передбачувані правила гри. Це дозволить бізнесу планувати виробничі потужності, запаси сировини та інвестиції.
  6. Створити зрозумілий і прозорий «коридор» для виправлення помилок. Якщо виявлено певні порушення (помилки в документації, прострочені терміни), держава повинна надати бізнесу можливість виправити їх у визначений термін, застосувати штрафи чи пеню, а не одразу відкривати кримінальну справу.

Україна й український бізнес перебувають у винятково складних умовах, коли кожен день війни потребує мобілізації всіх ресурсів. Бо коли настане омріяне перемирʼя, ніхто не знає. У таких обставинах держава й бізнес мають бути союзниками. Натомість за відсутності чіткого розмежування між економічними порушеннями та злочинами, правоохоронці своїми кейсами переслідування бізнесу посилюють правову невизначеність і викликають масовий відтік інвестицій. Це хибний і відверто шкідливий шлях, який знищує довіру до держави. 

Тож, тільки забезпечення прозорості процедур закупівель, чітких критеріїв відповідальності й належного контролю за діями правоохоронних органів сприятиме зміцненню обороноздатності, розвитку економіки та збереженню репутації України у світі. 

Перемога у війні проти зовнішнього агресора неможлива без економічної міцності та внутрішнього порядку, де бізнес і держава працюють пліч-о-пліч, а не воюють один з одним. Ми всі чекаємо на рішучу позицію держави, яка викорінить тих шкідників, які руйнують національну економіку і національну безпеку.

​​Про автора. Олег Мітрохін — бізнесмен, власник компанії МІК. Компанія МІК — провідний український виробник спецодягу для різних галузей, зокрема для промисловості, будівництва та сфери безпеки. 

Джерело матеріала
loader
loader