/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F131%2F86644e1536e38a934402799f4cd2cad6.jpg)
Шапран: Тарифи Трампа - це спосіб тиску на переговорах з Китаєм та Євросоюзом
2 квітня президент Сполучених Штатів Америки Дональд Трамп оголосив про запровадження мита на весь імпорт до США з усіх країн світу. До близько 60 країн запровадили додаткові тарифи, залежно від які залежно від країн досягають 50%.
В інтервʼю Главреду фінансовий аналітик Віталій Шапран розповів, чому насправді Трамп пішов на розвʼязання торгової війни, які механізми тиску на Євросоюз та Китай застосовуватимуть Штати та чому США не включили до списку Росію та Білорусь.
На чому, на вашу думку, ґрунтуються тарифи щодо тієї чи іншої країни? Адже ми бачимо, що цифри доволі суттєво відрізняються.
Це складне питання, оскільки насправді потрібно занурюватися в причини такої поведінки. І, чесно кажучи, мені дуже не подобається, коли навіть деякі представники нашої влади натякають, що президент Сполучених Штатів проводить якусь дурнувату політику. Звісно, це не так, і за цим стоять серйозні, виважені дискусії економістів.
Частина його радників, які зараз уже приступили до своєї роботи, ще у листопаді 2024 року опублікували своє бачення цієї проблеми. Те, що їх ніхто не читав — це інше питання. Але давайте почнемо з основ, адже без розуміння мотивів Сполучених Штатів коментувати це питання — верх непрофесійності.
Основний мотив полягає в тому, що з 1960–1962 років у Сполучених Штатах спостерігається хронічний дефіцит торгового балансу. Не платіжного, а саме торгового балансу, за яким обліковується експорт та імпорт. У США імпорт товарів постійно перевищує експорт. До 1980-х років ця ситуація не дуже впливала на промисловість країни, але з появою на світовій арені Китаю, Південної Кореї та інших країн, що розвиваються, у США запустився процес деіндустріалізації.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F131%2F87313ef33b5eae43ac9fc95ef4b3365d.jpg)
Якщо подивитися на графіки, то видно, що рівень зайнятості населення в промисловості впав до 10%. Це майже катастрофа для індустрії, і їм потрібно щось із цим робити. Цей ефект, який спостерігається ще з 1960 року, відкрив бельгійський вчений, що проживав у США. Він помер у 1990-х, але ще у 1970-х передбачив таку ситуацію. Цей феномен назвали "парадоксом Тріффіна".
Парадокс Тріффіна полягає в тому, що США завжди матимуть від’ємне сальдо торгового балансу через високий попит на долар США як резервну валюту з боку центральних банків. Мені ця проблематика добре знайома, адже в минулому я працював, а потім був членом Ради Національного банку України. Це була частина моєї роботи, і я вивчав ці питання. Взагалі, парадокс Тріффіна маловідомий навіть серед науковців, які не займаються монетарною проблематикою, але саме він є основою такої поведінки США та визначає їхні мотиви.
Якщо порівняти розподіл світового ВВП у 1962 році та минулого року, то видно, що частка США у світовому ВВП знизилася з 40% до 20%. За останні два-три роки вона трохи підросла до 25%, але несуттєво. Саме тому США шукають можливості переглянути торгові умови, щоб вирівняти свій торговий баланс. Якщо вони нічого не робитимуть, як це було за Джо Байдена, то поступово їхню роль у світовій економіці можуть перебрати на себе Китай або Європейський Союз як конкуренти.
Близько 50–60%, а можливо, й більше, доларів зберігається центральними банками світу як міжнародні резерви. У тому числі й Національний банк України зберігає їх у доларах або в цінних паперах, номінованих у доларах, тощо.
Дивіться відео інтервʼю Главреду Віталія Шапрана про тарифну війну Трампа:
Крім того, основні сировинні ринки, такі як нафта, збіжжя, кукурудза, бавовна та інші, переважно котируються в доларах США. Навіть золото, як найбільш ліквідний метал, зазвичай продається в доларах.
США не хочуть втратити цю перевагу та водночас прагнуть, щоб їхній торговий баланс, якщо не став позитивним, то принаймні його від’ємне сальдо значно зменшилося до нуля. Також вони хочуть повернути промислових інвесторів до Сполучених Штатів. Вашингтон ставить своїм торговим партнерам умови щодо перенесення виробництва до США, щоб американці отримували робочі місця та виробляли не лише сировину, а й готову продукцію.
Цей процес розпочався ще в перший президентський термін Трампа. Варто зазначити, що демократи також підтримали цю політику, і Байден не лише не згорнув її, а й продовжив. Було ухвалено три ключові закони, які логічно продовжують підхід Трампа.
Пам'ятаєте, як в нас колись приймали закон "Купуй українське" і дискутували, що так не можна. Так от у 2022 чи 2023 році був ухвалений закон, який у народі називають "Купуй американське". Він передбачає локалізацію виробництва: 75% товарів, що закуповує уряд США, повинні вироблятися безпосередньо у Сполучених Штатах. Також ухвалено закон про виробництво чипів тощо. І якщо проаналізувати його риторику та те, що Трамп робив в економічному плані за останні три-чотири тижні, то побачите, що він не хотів розпочинати цю війну так громогласно. Вони намагалися поступово вирішити питання окремо з кожним партнером.
Наприклад, вони то вводили, то скасовували тарифи проти Мексики та Канади. Ви ж пам’ятаєте, як це було? Вранці всі прокидаються й кажуть: "Ой, страшне!", а потім – раз, і рішення змінюється.
Завдання Трампа полягає не в тому, щоб просто обкласти країни високими митами. Основна мета – змусити їх сісти за стіл переговорів. І він намагався робити це з кожною країною окремо, що було доволі розумною стратегією. Однак у США менш ніж за рік відбудуться вибори до Сенату, і йому необхідно їх виграти. У нього не так багато часу для таких глобальних ігрищ. Тому, як на мене, було ухвалено рішення прискорити цей процес. Він пішов ва-банк, і торгову війну оголосили одразу всім.
Причому, він поділив країни, як ви правильно сказали: комусь встановлено мито 50%, а комусь, як Україні, — 10%. Це класична стратегія "розділяй і володарюй", яку він активно використовує.
І до тих країн, до яких він не має претензій або бачить певні обставини, наприклад, в Україні триває війна, або ж ми купуємо у Сполучених Штатах товарів на 3 мільярди доларів, а експортуємо менше ніж на 1 мільярд, – такі країни він не чіпав. Так само він не зачепив Британію, проте Євросоюзу дісталося.
Далі він буде саджати партнерів за стіл переговорів і намагатиметься спочатку переписати торгові правила, щоб вирівняти торговий баланс США. Якщо йому це не вдасться, оскільки, наприклад, Євросоюз уже заявив, що відповість дзеркальними заходами, то ситуація загостриться.
Але в економіці немає місця для простого принципу "око за око", як на базарі: "Ви нам так – а ми вам так". Це вже ознака непрофесійності. Чесно кажучи, я розчарований риторикою Євросоюзу, бо якщо всі почнуть запроваджувати мита у відповідь на дії Трампа, ми матимемо охолодження світової економіки.
Якщо, наприклад, ВВП Сполучених Штатів впаде на 1%, то на скільки відсотків зменшиться ВВП Китаю? Як це вплине на глобальний ринок? Усі це чудово розуміють, але зараз гостра фаза торгівлі, коли ясно, що глобальну торговельну війну було оголошено з метою змусити всіх сісти за стіл перемовин.
Проте в цьому процесі вже з’явилися гравці, які хочуть щось додатково виторгувати у Дональда Фредовича, але я думаю, що у них нічого не вийде. Тому що, аналізуючи переписку аналітиків, яка була ще до перемоги Трампа, а також дискусії на Fox News (які знаходяться у відкритому доступі й не є секретною інформацією), можна побачити, що у США є багато інструментів для примусу торгових партнерів до тих умов, які їм вигідні.
Наприклад, якщо відпрацьовується ефект парадоксу Тріффіна, то США аргументують свою позицію перед торговими партнерами так: "Ви хочете отримувати від нас долари США, зберігати їх у своїх центральних банках і використовувати як резервну валюту, але не хочете за це нічого платити". Щоб забезпечити вас цими доларами, казначейство США сьогодні займає через боротьбу Федеральної резервної системи (ФРС) з інфляцією сьогодні залучає кошти під 4,5-5% річних. В українських банках немає таких депозитних ставок, як ті, за якими ФРС займає на 10 років.
Тому цілком справедливе питання: чому США мають забезпечувати попит на резервну валюту за власним коштом? Хто за це платитиме? Ви хочете користуватися доларом? Тоді давайте всі разом вкладемося у цей глобальний фінансовий інструмент, якщо він вас влаштовує як світова валюта. Він не влаштовує Росію чи Китай, але це не має значення, тому що їхня частка у світовій торгівлі, особливо у випадку Росії, незначна. Фактично Росія має мікроскопічну економіку в глобальному масштабі.
Отже, є кілька можливих сценаріїв розвитку подій. Якщо основні гравці – Сполучені Штати, Європейський Союз, більша частина країн БРІКС, та особливо Китай – не домовляться і розпочнуть торгову війну, ми відчуємо це на собі.
Знизиться попит на металургійну продукцію. Її частка в нашій економіці зараз не дуже велика, але ми можемо відчути наслідки, наприклад, через падіння попиту на продовольство чи зниження цін на зерно. Ціни на продовольство, щоправда, не падають так різко, як ціни на метали, адже населення не зменшується – всі хочуть їсти. Тому попит на цю продукцію не провалиться критично.
Наш ринок буде більш захищеним, але для Європейського Союзу наслідки можуть бути фатальними. Тим більше, що економіки різних країн ЄС – Фінляндії, Польщі, Іспанії – дуже відрізняються. Комусь ця торгова війна може принести вигоду, а для когось означатиме зростання дефіциту. Проте я не прогнозую, що цей крок США призведе до глобальної економічної катастрофи.
Такий сценарій можливий, але не обов’язковий. Я вважаю, що усім вистачить розуму сісти за стіл переговорів і домовитися. Для цього вже створено кілька цікавих інструментів. Один із них – запровадження примусових комісій для центральних банків, які володіють казначейськими зобов’язаннями США.
Навіть озвучувалася цифра 2%, хоча це здається завищеним показником. Якщо центральний банк пред’являтиме ці папери для погашення, з нього можуть утримувати 2% комісії при виплаті з казначейства.
Другий інструмент (і він вже навіть працює) – примус торгових партнерів інвестувати в США. Якщо переглянути новинні стрічки Bloomberg чи Reuters, можна побачити, що Саудівська Аравія зобов’язалася інвестувати 1 трильйон доларів у США, а слідом Об’єднані Арабські Емірати пообіцяли вкласти 1,2 трильйона. Це вже схоже на аукціон. Щоправда, ці суми розподілені на 10 років і не будуть одномоментним вливанням.
Також тайванська компанія TSMC, яка виробляє мікросхеми, ще за часів Байдена, завдяки програмам підтримки виробництва, побудувала завод у США. Нещодавно вона оголосила про додаткові інвестиції у виробництво у розмірі 200 мільярдів доларів.
Тобто є певний тренд: країни, які оголосили про інвестиції у США, уникають високих тарифів. Хоча є винятки – деякі центральні банки придбали велику кількість казначейських зобов’язань, тому проти них все-таки застосовують підвищені тарифи. Фактично їх саджають за стіл переговорів і запитують: "Що ви готові зробити для того, щоб долар залишався світовою валютою?"
Третій інструмент – вибірковий дефолт. Я не хочу, щоб це прозвучало як "США готують дефолт", бо ваші колеги одразу піднімуть паніку. Насправді нічого такого не готують – це радше предмет обговорення на рівні чуток.
Ймовірно, США просто демонструють партнерам різні варіанти розвитку подій: "Якщо ви не хочете сідати за переговори – у нас є один інструмент. Якщо вам не подобається – ось вам ще один. Якщо ви взагалі нічого не хочете – тоді ми зробимо отак". Це своєрідний стиль ведення переговорів, до якого потрібно звикати.
Він схожий на те, як працюють будівельники чи ріелтори: спочатку обговорюють різні варіанти, а потім знаходять компроміс. Тільки в цьому випадку йдеться про глобальну економіку. Тому не варто хвилюватися з цього приводу.
Якщо переговори "трійки" відбудуться, то іншим країнам просто нічого не залишиться, окрім як приєднатися. Росію, Бразилію чи Мексику в цих питаннях ніхто й не питатиме, а ось Європейський Союз, Китай і Сполучені Штати – цей трикутник має вирішальне значення. Якщо вони домовляться та запровадять відповідні заходи, то решта країн буде змушена підлаштовуватися, оскільки їхня частка у світовій торгівлі незначна. Звісно, Канада чи Мексика можуть спробувати вжити певних заходів у відповідь, але це не буде для них конструктивним у довгостроковій перспективі. Швидше за все, це лише призведе до того, що експортно-імпортні потоки США переорієнтуються на більш зручних і вигідних для них торгових партнерів, ніж ті ж Канада чи Мексика, якщо вони полізуть в пляшку.
Тобто, я правильно розумію, що питання можливого відкликання цього указу досі залишається "на столі"? І в разі переговорів можливе повторення ситуації, як з Канадою та Мексикою?
Я сподіваюся, що саме так і буде, адже якщо цього не станеться, то весь наш європейський регіон, і я зараз маю на увазі не лише Україну, а й Польщу, Словаччину, Угорщину та наших добрих сусідів, особливо Німеччину (бо вона має високу залежність ВВР від експорту), може відчути серйозні наслідки. Якщо питання не буде врегульоване, може розпочатися глобальна криза, яка насамперед ударить по таких країнах, як Німеччина.
Вони зацікавлені в тому, щоб цього не сталося, і я сподіваюся, що компроміс буде досягнутий. Якщо ж ні, то так, відбудеться економічне охолодження, і воно неминуче зачепить Китай, де вже накопичилося чимало внутрішніх проблем. Якість банківських активів у Китаї залишається низькою, а Народний банк Китаю регулярно проводить систематичні вливання в промисловість через механізм дешевого рефінансування.
Проте, через те, що основна підтримка йде саме через кредитний ринок, якість активів там дуже слабка. Китай уже давно не стикався з таким сценарієм, коли падіння ВВП спричиняє зниження ділової активності, яке, своєю чергою, може перетворитися на кредитну кризу. Цей механізм для Китаю вкрай небезпечний, і вони, безперечно, це усвідомлюють, тому будуть готові до переговорів.
Питання лише в умовах. Протягом найближчих двох тижнів, можливо, навіть меншого терміну, ми побачимо активну дипломатичну гру – інтенсивну торгівлю, а подекуди й агресивну.
Ми ж бачимо, як Трамп поводився, наприклад, із Зеленським – то він "добрий", то "поганий", то він не у костюмі, то нехай приїжджає. Але до такої манери просто треба звикнути. Зрештою, не так важливо, що говорить Трамп, важливо, що він робить і які тарифи виставляє. Поки що видно, що він любить Україну, адже 10% - це не найбільший тариф.
До речі, щодо України. Була заява міністерки економіки про те, що 10-відсоткові мита не сильно вплинуть на вітчизняну економіку. Чи погоджуєтеся ви з такою оцінкою? Які ваші прогнози?
Я думаю, що міністерка економіки має рацію, тому що Україна не відіграє значної ролі в демонтажі Бреттон-Вудської валютної системи. У кулуарах у США новий етап глобальних домовленостей уже називають на честь маєтку Трампа – "валютна система Мар-а-Лаго".
Навіть якщо б ці тарифи дійсно зачіпали Україну, я не радив би нашим чиновникам активно їх критикувати, оскільки республіканці в США більш жорсткі у переговорах, і така критика може призвести до непорозумінь.
Я не маю офіційного статусу, тому можу говорити відкрито. Тому звернімося до цифр. За 2024 рік Україна експортувала до США товари та послуги на 874 млн доларів, із яких 42% припали на чавун. Виходячи з даних, я припускаю, що основним експортером є колишня "Криворіжсталь" (зараз – ArcelorMittal), яка постачає чавун своїм підрозділам у США. Для глобальних корпорацій це нормальна практика. Існують більш складні та високотехнологічні процеси виплавки сталі, що забезпечують вищу якість, зокрема для виробництва зброї тощо. Вони потребують спеціального обладнання для обробки та виготовлення. Тому такі компанії закуповують в Україні напівфабрикат – чавун (не руду), який потім використовують для виробництва сталі у Сполучених Штатах.
Тобто, частково це може бути навіть внутрішній обіг корпорації – вони просто постачають продукцію своїм підрозділам у Сполучених Штатах. Крім того, у 2022 році вони продали частину свого бізнесу компанії Cleveland Cliffs і перенесли виробництво до штатів Індіана та Чикаго.
Можливо, вони також постачають продукцію своїм партнерам. Введення 10% мита на чавун не матиме значного впливу, адже його вартість значно нижча за вартість сталі. Так, компаніям доведеться сплачувати мито, що зменшить їхній прибуток, але це навряд чи змусить їх відмовитися від власної продукції, яку вони остачають своїм підрозділам або перевіреним партнерам у США. Це неможливо.
Таким чином, можна вважати, що 42% українського експорту до США захищено. Якщо подивитися ширше, то увесь експорт України до США у 2024 році становив лише 2% від загального експорту. Тобто з 42 мільярдів доларів експорту лише 2% припало на США. У такому разі, якими можуть бути наслідки введення цих тарифів? Так, це не зовсім зручно для деяких виробників, зокрема ArcelorMittal. Але задумайтесь, хто є власником ArcelorMittal? Це громадянин Європейського Союзу, Сполучених Штатів та інших країн.
Фактично, інвестиційні фонди вкладають кошти в Mittal Steel, тож це не є настільки серйозною проблемою, через яку варто докладати значних зусиль або дратувати нову адміністрацію Білого дому, намагаючись скасувати мито.
Однак зараз, коли тривають обговорення угоди щодо корисних копалин, можна було б зробити сильний торговий хід. Наприклад, на переговорах заявити: "Ви хочете добувати корисні копалини в Україні, а водночас запроваджуєте мито? Це неправильно. Давайте в угоді передбачимо нульове мито для всіх українських товарів на період дії цієї угоди."
Таке рішення цілком реальне і навряд чи вплине на курс національної валюти, як деякі інформаційні агентства вже заявили. Навпаки, воно дає нам додаткові аргументи у переговорах щодо ресурсної угоди. Адже ця угода є значно важливішою для економіки України та має стратегічне значення для країни.
Зараз запропоновано не дуже вигідний варіант угоди, але цей фактор дозволяє нам звернутися до адміністрації США з логічним питаннями. Це дасть можливість розпочати новий етап переговорів, у рамках якого можна пом’якшити умови угоди для України. Така позиція є проукраїнською та вигідною. Я вважаю, що президент, Офіс Президента та Кабмін більш-менш її відстоюють і не підписують усе, що пропонують. Але фактор тарифів можна використати нам на користь.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F131%2F8c8286f8e873b105c74253f8dbb0ad65.jpg)
Багато хто помітив, що не було введено мит проти Росії та Білорусі. Ви сказали, що, в принципі, якщо Росія становить невеликий відсоток у світовій економіці по торгівлі. А от чи є у вас інформація про те, чим саме Сполучені Штати все-таки торгують з Росією та Білоруссю? Адже, за даними медіа, на 3,5 мільярди доларів все-таки є певна торгівля. Чому проти них мит не запровадили?
Тому що, по-перше, їх очікують "пекельні мита" – під це готується окремий закон. По-друге, в торговому обігу Росії суттєву частку займають такі матеріали, як титан і інші специфічні матеріали, які не для широкого вжитку. До того, у РФ зі США є співпраця в космічній галузі. Однак це не йде за товарним рахунком, а в основному у вигляді послуг. І це все продовжується, вони не законсервовані і мають спільні польоти в космос тощо. Вони експлуатують МКС разом.
Вони хочуть вести переговори про зняття санкцій. Але ми бачимо, що республіканці та демократи в Конгресі вже мають спільний законопроєкт, який передбачає введення санкцій проти тих країн, які допомагають Росії торгувати нафтою. І, як ви розумієте, це не випадково. Світові медіа, такі як Bloomberg та Reuters, вже навіть вирахували індійських мільярдерів, які нажилися на торгівлі російською нафтою. Це все не випадкові звіти, я в цьому абсолютно впевнений, тому що інформація про це була конфіденційною, і цей витік інформації відбувся.
Я думаю, що Росії чітко дали зрозуміти: якщо вони будуть продовжувати в тому ж дусі, то риторика Дональда Фредовича стане жорсткішою, і згодом впаде вся нафтова країна.
Ми з вами обговорювали, що їм залишалося кілька місяців, три-шість місяців, щоб в РФ закінчилися гроші. Вони вже закінчилися на початку березня – у перших числах вони оголосили, що не можуть закрити квартал, тому займають ще 2 трильйони рублів через ОВЗ та Міністерство фінансів.
Тобто той самий крок, що вони зробили в кінці грудня, вони були змушені повторити в березні. Це фактично означає, що вони ще надрукували мінімум 2 трильйони рублів і ввели їх у систему.
Якщо ви подивитесь на ціни на нафту, то вони падають. Нафта, здається, вже впала нижче 70 доларів за барель. Тому що коли відбувається ескалація торгової війни і прогнозується глобальний торговий конфлікт, то автоматично ціни на таку сировину, як нафта будуть знижуватися і дуже сильно. Просто для експерименту можна спробувати знайти котирування ціни на нафту марки Urals не за лютий, а починаючи з березня, не на спеціальних ресурсах, типу Аргуса, а просто в мережі. Росіяни повністю припинили публікацію всіх даних і, за моєю інформацією, в першій половині березня ціни на Urals були десь у районі 56-57 доларів за барель уросійських портах. Причому на півдні експортні ціни були на долар вищі, ніж на півночі.
Тому я думаю, що США не поспішали з тарифами, тому що є багато факторів, які можуть вплинути на російську економіку і зашкодити переговорам. Коли Путін починав вдавати з себе велике цабе, ціни на нафту були близько 60 доларів. Потім їх знизили настільки сильно, що ціни пішли нижче 60 доларів. Це, нагадаю, є ціна за межами прайс-кепу G7 на російську нафту. Це санкції.
Тобто, без жодних зусиль, нафта пішла нижче цього прайс-кепу, чого довго досягав Байден, і чого не зміг досягти Трамп через санкції, домовленості з Саудівською Аравією та OПЕК+. Вони досягли зниження цін (хоча зараз ціни знижуються під впливом новин), а вони добилися зниження цін на Urals.
Вони закрили ті ринки, куди традиційно постачала нафту Росія, і це зробили за рахунок Саудівської Аравії. Я думаю, що навіть місце переговорів з росіянами було вибрано не випадково. Вони показують наглядно, які у них відносини з саудитами і чим це може для них закінчитися.
І я думаю, що росіяни мають піти на умови Сполучених Штатів, особливо якщо цей сценарій буде розвиватися негативно, коли ми станемо свідками розгортання першої світової тарифної війни. У такій ситуації я не виключаю, що Brent може впасти до 50$ за барель. Тоді російська нафта коштуватиме 40$, а це вже нижче собівартості. Їм буде дешевше просто зливати її десь у Сибіру, адже консервування свердловин — це дорого, а розконсервація — ще дорожче. Але вони не економлять свою природу, не бережуть її, просто будуть виливати нафту просто неба — і все.
Тому, щоб такого не сталося, вони мають також йти на переговори. Але тут є цікаве питання: чи захоче нова адміністрація Білого дому взагалі розмовляти з Росією про пом’якшення санкцій, якщо вона грає у глобальні економічні ігри і знижує не тільки ціну на Urals, а й на Brent, WTI та інші світові сорти нафти? Тобто на ті, які мають великі обсяги торгів і на основі яких відбувається ціноутворення.
Для США російське питання зараз може бути другорядним, а можливо, навіть і третєрядним, на жаль, для нас. Вони можуть просто не брати до уваги, що думає Росія з цього приводу. Хоча США повторюють, що конфлікт треба зупиняти, але ми знаємо, що їхні економічні мотиви для них — понад усе. А політичні питання, тим більше ті, що далеко від їхньої території, мають для них менший пріоритет.
Тому нам потрібно уважно слідкувати, щоб не прогавити той момент, коли Путін буде найбільш вразливим. А це може відбутися вже в найближчі місяці. Ознаки економічної кризи в Росії вже помітні: зафіксовані затримки зарплат у Хакасії вчителям, медикам. Це перші сигнали дефолту державних фінансів.
У лютому вийшов розгромний звіт уряду Камчатки, де вони заявили, що не знають, де брати гроші. Кузбас офіційно звернувся із проханням списати борги, бо регіон просто не витримує фінансового навантаження через закриття шахт. Криза починається з регіонів, і вона вже розгортається — це не просто прогнози. І тому падіння цін на нафту може дуже сильно пожвавити мирний процес.
Хто такий Віталій Шапран
Віталій Шапран - економіст, фінансовий аналітик.
У 2007-2018 рр. працював головним аналітиком одного з провідних національних уповноважених рейтингових агентств, у 2018-2019 роках обіймав посаду головного експерта з питань грошово-кредитної політики Секретаріату Ради НБУ.
У листопаді 2019 року був призначений Верховною Радою України на посаду члена Ради НБУ.
З травня 2020 року - член редакційної колегії міжнародного наукового економічного журналу VUZF Review (Софія, Болгарія). Також є членом громадських організацій: Українське товариство фінансових аналітиків (УТФА) та Українська професійна асоціація із захисту інвесторів, кредиторів і страхувальників (УПАЗИКС). Має науковий ступінь PhD, який визнано в ЄС.
