Останній у селі: 70-річний дідусь поховав дружину в сараї під обстрілами і пішки втік із пекла Донеччини

На Донеччині 70-річний Геннадій Щіпакін останнім залишив прифронтове село Калинове, попередньо самостійно поховавши дружину в сараї, яка загинула на розтяжці.

Ще одну гірку історію з сіл на передовій розповідає «Радіо Свобода».

Співробітник гуманітарної організації, яка займається вивезенням людей, Євген Ткачов розповів, що з села Калинове евакуювали багато людей, проте дідусь із дружиною категорично відмовилися виїжджати.

Від зруйнованого Калинового до «сірої зони» всього приблизно 900 метрів.

У сусідньому селі Зоря ситуація теж не набагато краща — там немає ані світла, ані води, ані газу, ані магазинів.

Туди постійно потрапляють російські керовані авіабомби.

На одному з перехресть російські окупанти полюбляють тримати в засідці дрони на оптоволокні.

Місцеві виживають завдяки гуманітарній допомозі.

Саме до Зорі 6 км пішки, під загрозою російських дронів, йшов Геннадій.

«Там у селі на виїзді „розтяжка“ (вибуховий пристрій, який детонує шляхом зачеплення тоненького дротика, волосіні тощо — ред).

Дружина її оминала.

Але поряд біг собака, і зачепив „розтяжку“.

Дружину поранило.

Через два дні вона померла», — розповідає про обставини трагедії Геннадій.

За його словами, поранення були легкими.

Однак, на думку чоловіка, дружина померла чи то від стресу, чи то від інфекції.

Поруч не було нікого, щоб допомогти, адже всі жителі на той час уже виїхали.

«Вона померла, бо там не було кому надати допомогу: людей немає, зв’язку немає.

Їхня родина залишилася самотньою на все село», — додає його сусідка Наталія, яка виїхала з Калинового ще восени 2024 року.

За її словами, намагалася вмовити виїхати з-під обстрілів і подружжя.

Проте Наталія, дружина Геннадія, категорично відмовилася.

«Ми її вже і так, і сяк вмовляли, а вона вперлася, мовляв, буду вже тут, у своїй хаті», — каже сусідка.

Геннадій розповідає, що поховав дружину в сараї — бо в цей час над його головою кружляли російські дрони.

У виданні зазначають, що Геннадія евакуювали далі до Дружківки, а потім і до Києва.

Там він зустрівся із сином, з яким не бачився 8 чи 10 років.

Чому рідні не спілкувалися, не уточнюється.

Для сина Геннадія також намалювали схему, щоб той після війни зміг знайти місце поховання матері, попрощатися та поховати її по-людськи.