Психологічний розлад чи позитивне мислення? Чи треба відбудовувати прифронтові міста під час війни

Тут обурюються через нещодавно відновлений за сотні мільйонів гривень та вже зруйнований внаслідок російського обстрілу ліцей в Харківській області. Кажуть, це про корупцію.

Так, звісно, відбудова об'єктів цивільної інфраструктури в прифронтових регіонах і шалений благоустрій під носом у наступаючого ворога насамперед про корупційні схеми, про бажання заробити «в останній раз».

Але не тільки.

Будь-які проєкти відновлення під час гарячої стадії війни пояснюються також бажанням іноземних донорів давати гроші тільки «на мир». Типу – відбудова школи – ОК, тримайте від нас грант. Лінія оборони? Це не до нас, ми «війну не фінансуємо». Тому знов і знов міжнародні інституції і окремі країни оплачують «конференції з відновлення», «проєкти відбудови», але не зброю, укріплення чи просто зарплату солдатів.

Вітчизняні олігархи теж більш охоче платять за чергову презентацію про умовний «Маріуполь майбутнього», ніж інвестують у виробництво дронів.

Втім, є і інша складова цього явища, суто психологічна.

Насправді, всі ці великі будівництва та інвестиції у відбудову ще і про психічній розлад, який зазвичай маскується під «позитивне мислення».

Виконавці робіт у прифронтовій зоні чи розробники прожектів відновлення чогось, що перебуває під постійними обстрілами чи взагалі в окупації, в багатьох випадках ще ж і намагаються щось таки зробити та публічно відзвітувати, а не просто тупо вкрасти гроші і звалити. Бо так їм легше жити. Не так страшно думати про майбутнє. Вони навіть можуть пишатися, що роблять вклад в перемогу. Хоча насправді, вони просто не хочуть усвідомлювати реальність і робити щось дійсно корисне для оборони країни.