Коли система боїться тих, хто мислить: чому ми маємо захистити Сухаревського
Коли система боїться тих, хто мислить: чому ми маємо захистити Сухаревського

Коли система боїться тих, хто мислить: чому ми маємо захистити Сухаревського

Коли система боїться тих, хто мислить: чому ми маємо захистити Сухаревського

Цього тижня новинний простір учергове штормить контроверсійними заявами. Серед них — інформація про можливе звільнення командувача Сил безпілотних систем (СБС) Вадима Сухаревського та його переведення до новоствореного армійського корпусу. Пізніше Генеральний штаб Збройних сил України спростував її. Але осад, як то кажуть, залишився. Адже в українських реаліях офіційні заяви — далеко не завжди свідчення реального стану речей. Історія із Сухаревським — не про чутки, а про симптом. Симптом того, що система, не здатна трансформуватися, починає пожирати власне майбутнє.

Над командувачем СБС, як і над іншими поодинокими новаторами у війську, навис дамоклів меч. Можливе відсторонення — не просто чергове кадрове рокірування. Це сигнал: система намагається позбутися тих, хто мислить нестандартно, формує нову військову культуру, створює з нуля. І ця тенденція є надзвичайно небезпечною — не лише для ЗСУ, а й для держави загалом.

Ким є Вадим Сухаревський

Позивний «Борсук» відомий у військових колах не перший рік. Він є офіцером нового типу, який поєднує фронтовий досвід, інтелектуальну глибину, командирське чуття та стратегічне бачення. Саме йому в лютому 2024 року було доручено очолити новостворену структуру —Сили безпілотних систем. Від самого початку СБС були покликані не просто координувати роботу дронів, а змінити логіку ведення війни, зробити безпілотники не доповненням, а основою нової доктрини.

Однак уже на старті стало зрозуміло: воля на створення СБС є, але система чинить опір. Хоча указ президента був оприлюдненийіще в лютому, Верховна Рада ухвалила відповідний законопроєкт лише за п’ять місяців. Те, що мало бути зроблено за 10 днів, тягнулося майже пів року. В розпал повномасштабної війни — це не бюрократичний прорахунок, а злочинна інерція, яка коштує надто дорого.

Протягом усього цього часу Сухаревський фактично працював у підвішеному стані. Без чітко прописаних функцій, без належного ресурсу та з опором із боку частини керівництва. Проте він не лише не зупинився, а формує з нуля структуру, яка вже сьогодні змінює хід бойових дій.

Чому СБС — це більше, ніж дрони

Можна довго говорити про технічні успіхи: скільки безпілотників було інтегровано, скільки ударів завдано. Але річ не лише в цифрах. Адже збережені життя — безцінні. А СБС — це про зміну філософії ведення війни загалом. Замість вертикальної, громіздкої системи — мережеве управління. Замість шаблонів — адаптивність. Замість «радянського» мислення — культура ініціативи й технологій.

Сухаревський і його команда не просто налагодили системне використання дронів — вони формують нову бойову архітектуру. Це не поодинокі успіхи, а доктринальний зсув. Уперше за час війни ми отримали структуру, яка не наздоганяє ворога, а випереджає його мислення.

І найважливіше: все це робиться без зайвого пафосу, піару, гучних пресконференцій. У тиші, під тиском, із опором — але з результатом. Саме тому загроза усунення Сухаревського виглядає не як кадрове рішення, а як відкочування назад. Як спроба зупинити зміни, які вже дали плоди.

Чому система чинить опір

Усе нове — завжди дискомфортне. Особливо для системи, яка десятиліттями жила за іншими правилами. Інституції, побудовані на посередності, сприймають талановитих і самостійних людей як загрозу. Сірість відчуває загрозу від людей із візією. Їм складно поруч із тими, хто не лише командує, а й створює. Як наслідок — там, де мало б з’явитися середовище для зростання новаторів, з’являється спроба їх ізолювати або витіснити.

У сучасній армії здорова конкуренція — рушій змін. У нашій — досі ризик для кар’єри. Система боїться винятків, бо вони вимагають переосмислення стандартів. А легше їх позбутися.

Сьогоднішнє військо потребує не лише виконавців наказів. Воно потребує лідерів. Архітекторів нових підходів. І саме такими є ті, кого система сьогодні намагається витіснити, — зокрема Сухаревський.

Що ми можемо втратити

Йдеться не про одну посаду. І навіть не про долю окремої структури. Йдеться про майбутнє всієї армії. Якщо ми втратимо тих, хто закладає нову логіку війни, ми знову опинимося в минулому. Ми отримаємо добре знайому вертикаль бездумного підпорядкування, де ініціатива карається, а результат не має значення.

Можна прикриватися словами про «внутрішні процеси» чи «ротації». Але війна — не про кадрові схеми. Вона про рішучість, відповідальність, швидкість і мислення. Якщо ми почнемо звільняти тих, хто дає результат, ми самі підпишемо собі стратегічний вирок.

Поки наші воїни тримають небо й землю на фронті, ми повинні тримати для них тил. Захищати тих, хто змінює армію зсередини. Хто створює нову культуру, нову інфраструктуру, нову військову філософію.

Це не про політику. Це — про виживання.

Питання в лоб: хто візьме на себе відповідальність за знищення нової військової сили, яка щойно почала проростати?

Бо якщо зараз не захистимо її — завтра буде запізно. І тоді вже звинувачувати буде нікого.

Джерело матеріала
loader
loader