Несіть валідол! Антоніо Лукіч може зняти «Скажене весілля 4». На що може обернутися ця скажена ідея?
Несіть валідол! Антоніо Лукіч може зняти «Скажене весілля 4». На що може обернутися ця скажена ідея?
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F81%2Fdb7e7a4dbe2826961be8131d593f87bf.png)
Про таку свою ідею розповів співзасновник кінокомпанії Film.ua Сергій Созановський. Компанія, нагадаю, є виробником «Скажених весіль». Ваша Антоніна таку сенсаційну інформацію, може, і пропустила б, якби не телеграм-канал «Що ти знаєш про Бобула?», в якому авторка опублікувала скрин з видання Forbes.ua.
Колеги попросили Созановського проаналізувати перші епізоди серіалу «Студія» від Apple TV. Там ідеться про голлівудську кіностудію, новопризначений керівник якої намагається випускати водночас комерційні та мистецькі фільми, але щось воно не дуже виходить.
Ваша авторка дуже зацікавилася серіалом і, можливо, теж напише огляд. Усе ж часом треба робити якийсь детокс після перегляду наших серіалів. До речі, вже скоро напишу про два потенційно хороші, які навіть можуть стати подіями в нашому серіалоробленні.
Созановського ж попросили провести паралелі між сюжетом і його роботою в українській індустрії. Якщо ми можемо, звісно, говорити, що вона в нас уже є, бо дехто лишається скептичним. Читаючи текст, ваша авторка вкотре відчула захоплення талантами пана Сергія у сфері промоції, бо стаття є фактично рекламою Film.ua. Та й загалом журналісти «Форбс» частенько до нього звертаються, а це означає добре налагоджену комунікацію.
І тут без іронії. На сторіночках нашого видання ми постійно бідкаємося, що вітчизняним кіношникам дуже бракує вміння піарити себе і свою роботу. Вміння і бажання шукати на це діло гроші та спеціалістів. Бо в результаті на горіхи отримують кінотеатри, які звинувачують у бойкоті українського кіно. А вони відповідають, що просто не хочуть нести збитки за порожні зали, бо люди зазвичай не ходять на фільми, про які не чули жодного слова.
Стаття на «Форбсі» доступна за підпискою, можете самі почитати, якщо її маєте. Доволі цікаво. А ми звернемо увагу на улюбленця нашої редакції — Антоніо Лукіча. Ось що каже Сергій Созановський:
«Комерційне і некомерційне кіно дуже взаємопов’язані: одне без іншого неможливе. Гроші, зароблені на комерційному кіно, ти можеш вкладати у творчі експерименти. Наприклад, я запропонував Антоніо Лукічу зняти четверте "Скажене весілля". Сказав: "Є ліміт бюджету, але сценарій роби у своєму стилі, знімай, що хочеш". Лукіч відповів, що подумає».
А поки Лукіч думає, ми поміркуємо, що з цього може вийти. Найперше нагадаю, що невдовзі результат такої колаби ми зможемо побачити не в теорії, а на практиці. Бо анімаційні студії Animagrad (входить до холдингу Film.ua) та ужгородська «Наша файта» готують для нас фільм, який теж називатиметься «Наша файта». Креативним продюсером там якраз є Антоніо Лукіч.
Мені трейлер сподобався, і є надія на те, що робота вийде справді непоганою. І водночас добре розрекламованою. Хоча люди в тусовочці різне кажуть про таку співпрацю. Багато хто переживає за Лукіча, аби його не підштовхували зробити якусь фігню.
Film.ua треба віддати належне за вміння заробляти гроші на своїх фільмах, але вони переважно тримають сегмент комерційно успішного трешачку. Ну ось комедія «Песики», приміром. Вона дуже добре пройшла у прокаті, і посили там чудові — аудиторію вчать прибирати гівно за своїми собацюнями. Та хочеться, нарешті, комедій для людей, які ті кавелдики прибирають давно і потребують трохи іншого контенту.
А з цим у нас біда. З розумними, талановитими, неординарними стрічками для широкої глядацької аудиторії. І я не говорю про якісь мистецькі шедеври, а просто аби з очей не йшла кров і можна було дивитися на екран, відчуваючи до себе хоч трохи поваги з боку виробників. Тому Антоніна з великою надією чекає на вихід у прокат фільму «Ти — космос» Павла Острікова.
Загалом же в нас ситуація така. Є класні авторські фільми, не для широкої аудиторії, які погано рекламуються, але і мета їхня — участь у міжнародних кінофестивалях. Це важлива робота з представлення України у світі, яка в нас трішки котиться в прірву. І це прогнозувалося кілька років тому. Криза в Держкіно посприяла ситуації, що нині нам фактично нічого показувати на світових майданчиках. Слава богу, є іноземне фінансування, на якому хоч щось тримається.
І є інша крайність — комерційне треш-кіно, яке продюсери непогано продумують, залучають інвесторів, рекламують і нерідко мають прибутки. Але самі вони таке, звісно, при здоровому глузді не дивитимуться.
А ось те, що має бути десь посередині, перебуває в дивному стані. Зазвичай такі стрічки занадто прості для авторського формату і занадто нудні для широкої аудиторії. Між тим, це доволі значна ніша, яка лишається без вітчизняного контенту.
Лукіч, безумовно, режисер зі своїм стилем, який фільмує водночас талановиті і зрозумілі широкому загалу стрічки. Також він працює безпосередньо в комерційному сегменті — у рекламі. Ось цей ролик — один з моїх улюблених. Реклама каталогу нерухомості ЛУН, зроблена під трейлер продовження «Моїх думок тихих». Я досі шкодую, що такого продовження так і не відбулося.
Або цей чудовий ролик для «Нової пошти».
Або ціла короткометражка для «Уклону».
Тобто зрозуміло, що цей режисер уміє балансувати між якістю та комерційними викликами. А таке поєднання, до речі, не так часто і знайдеш серед наших кіношників. Проте чи вдалим буде цей можливий експеримент зі «Скаженим весіллям 4»? Ця франшиза водночас популярна, але і має кепську репутацію. Десь як шоу і фільми «Кварталу 95». Тому режисерам з хорошою репутацією, напевне, не по приколу погоджуватися це знімати.
З іншого боку, ваша Антоніна дуже любить щось несподіване, що вибивається з рамок очікування. І теоретично такий фільм справді може стати прецедентом — якщо буде, наприклад, дотепною пародією на попередні три частини. Глядачі ж люблять пародії, а нам їх дуже бракує.
Якщо серйозно, я й талановиту пародію на «Сватів» залюбки глянула б. Та оскільки це не схематична, а доволі креативна робота, автору має самому хотітися щось таке створити.
Але питання, чи справді на студії Лукічу готові дати свободу і не заганяти його у звичний треш. Ось послухайте, що Сергій Созановський говорив про режисера першого «Скаженого весілля» в інтерв'ю «УП Культура»:
«Високоповажний пан Влад Климчук, коли ми йому запропонували стати режисером "Скаженого весілля", він почитав сценарій і каже — а можна я візьму псевдонім? — Ладно, а чого так? — Я ж такий пацан зі смаком, я таке не знімаю! — Але ж в цьому і кайф, щоб поєднати смак і народність, зробити з цього супер заміс!»
Не знаю, як ви, а Антоніна щось не надто помітила у «Скаженому весіллі» поєднання смаку та народності. У цього фільму є свої чесноти. Він одним із перших довів, що на кіно в нас можна заробляти і навіть повертати гроші в Держкіно. Завдяки зокрема йому українці почали привчатися ходити в кінотеатри на вітчизняні фільми. Але про смак там говорити годі. Це перебор, Вітя.
Сам Влад Климчук якось написав про те, що згідний з критикою, наприклад, про засилля шовінізму у стрічці. Климчук, нагадаю, зняв також «Інфоголіка» разом із Валентином Шпаковим.
А трохи згодом разом із Film.ua зафільмував комедію «Найкращі вихідні». Смаком вона, як на мене, теж не відзначалася.
Тому і з Лукічем цей номер може не прокотити. Хоча я все ж схильна вболівати за таку співпрацю. Наші великі гравці постійно кажуть, що треба поєднувати талановитих авторів і продюсерів, які зацікавлені в якості та заробітку водночас. Бо однаково напружують обидві крайності — невміння продавати і бажання лише продавати.
Антоніо Лукіч
Прийти до балансу важко, але можливо. Одним із таких експериментів від того ж Film.ua став серіал «Перші дні» (створений, до слова, за фінансування USAID), який вийшов на Netflix і став ледь не єдиним українським тайтлом, доступним ддя перегляду не лише на території України. Ага, оте все українське на «Нетфліксі» — це тіко для нас, а не «щоб увесь світ бачив».
Я писала огляд на цей серіал, і він, безумовно, на голову якісніший, ніж наш звичний контент на телик. Тут немає чого навіть говорити. Проте, судячи з численних коментарів, «на голову якісніший» — це замало. Занадто низька планка в наших серіалів і комерційного кіно. Як, до речі, і в самих продюсерів. Треба робити на три голови кращим, сміливішим, креативнішим, аби потрібна аудиторія це оцінила.
До роботи залучили різних талановитих режисерів та режисерок: Олексія Єсакова, Артема Литвиненка, Павла Острікова, Талу Пристаєцьку, Валентина Шпакова, Катю Царик. Це були дуже добрі історії про початок повномасштабного вторгнення. Не без дивних факапів та нелогічностей (типу герої легко проїхали на окуповану Київщину погодувати замкненого у квартирі кота. Пу-пу-пу), але загалом це хороша робота.
Ось тільки, вочевидь, вона таки не дотягла до того, аби стати не прохідним, а яскравим явищем.
Що ж про поєднання великих продакшенів і талановитих авторів говорять у кіноспільноті? Бо я ж це постійно запитую і чую багато рефлексій. Одні нарікають, що в керманичів великих компаній уже давно атрофувався смак і з ними нічого хорошого не зробиш. Бо що взяти з людей, які плутають фестивалі з преміями і не розуміють, що діється на міжнародних майданчиках?
Інші фиркають на митців та мисткинь, які, мовляв, не хочуть втямити, що кіно знімається для глядачів, а не для порожніх залів.
Та поки на першому місці є така думка: для хорошого результату, який вдовольнить усіх, авторам потрібно бути не лише людьми раціональними і не жити у світі єдинорогів та рожевих бульбашок, але й мати, даруйте за сексизм, оттакенні яйця. Аби вміти відстоювати власну думку перед продюсерами, які нерідко настільки звикли до свого трешу, що бояться замахнутися на справді достойний рівень.
У приклад завжди ставлять одну й ту саму людину — Наталку Ворожбит. І її «Спіймати Кайдаша».
Тому ось вам ідеал — дотягуйтеся.
Фото: Kyiv Media Week, Укрінформ
