Як батькам потрібно говорити з дітьми про війну

Війна впливає на дітей та формує покоління. Діти нині переживають події, які будуть визначати їхнє подальше майбутнє. І від дорослих залежить, на що  вони перетворять цей досвід — на силу чи біль, пише комунікаційна менеджерка ГО "Форпост" Людмила Замірська у статті "Говорити, щоби зцілитися: як досвід війни змінює психіку поколінь"

Психологиня, кандидатка психологічних наук Ірина Семків наголошує, що в дітей немає достатніх необхідних психічних інструментів, щоб вони могли без допомоги батьків впоратися з травматичним досвідом.

Авторка статті вказує, що, якщо дитина не осмислить та не проговорить ту чи іншу подію, то вона залишить слід у її психіці, а також "застрягне" в тілі. 

Замірська повідомляє, що незрілі реакції можуть закріпитися та проявитися в дорослому житті. Зокрема, у вигляді надмірного страху, підвищеної тривожності, панічних атак, або в протилежному вигляді — як заперечення небезпеки та безрозсудний героїзм. У статті зазначається, що попри те, що людина може не пам’ятати травматичну подію, однак її тіло реагує на певні тригери. Чи то на колір, чи звук, чи ситуацію, яка нагадує минуле.

Психологиня пояснює, що для дітей вагому роль відіграє саме емоційна стабільність дорослого, який перебуває поруч, оскільки вони дуже чутливо зчитують стан батьків чи інших рідних. 

 "Якщо мама, тато, бабуся чи інший дорослий самі не осмислили ситуації і демонструють страх, розгубленість чи жах, то саме ці емоції насамперед і переймає дитина. Навіть якщо нічого не озвучувати, дитина інтуїтивно вловлює напругу й невисловлені переживання", - зазначає Семків. 

Психологиня вказує, що дорослий, який дезорієнтований та виснажений, сам собою становить ризик. Замірська пише, що лише той дорослий, який відрегулював свої емоції, зможе допомогти дитині в регуляції негативних емоцій та легко знайти потрібні для цього слова. 

Семків підкреслює, що залишати дитину сам на сам із травматичним контентом (фото, відео, новинами) є особливо небезпечним. За її словами, якщо дорослі не пояснюють дитині, що відбувається, або не можуть самі зрозуміти ситуації, то дитина залишається з неозвученою травмою та фантазіями на подію.

"Якщо ж дорослі можуть осмислити подію, пояснити її дитині, бути для неї "емоційним контейнером", то ризик травматизації суттєво знижується", - стверджує психологиня.

Семків вказує, що батьки мають бути чесними та пояснювати дітям складну інформацію в м’якій та безпечній формі. Вона також додає, що психіка дітей має великий ресурс для самовідновлення.

Якщо дитина значну кількість разів повертається до певної події, розповідаючи про неї батькам, друзям, то, за словами психологині, це є нормальним процесом інтеграції досвіду. Семків зазначає, що такі дії означають, що дитяча психіка працює, і що дитина готова обговорювати цю подію.

Однак фахівчиня додає, що не варто тиснути на дитину, вона має сама вирішувати, коли їй говорити про подію, і важливо бути поруч із нею та вислухати її. Зазначається, що дитині допомагають переосмислити подію та знизити тілесну напругу під час розмови питання типу: "Що ти подумала тоді?", "Що відчула?" .

"Що більше можливостей уявити й осмислити подію має дитина, що більше вона може про це говорити, то вища ймовірність, що ця подія буде інтегрована в її життєвий досвід", - наголошує психологиня.

Вона також стверджує, що за таких умов тіло в майбутньому не буде страждати.

"Це стосується і дітей, і дорослих. Саме для цього ми й маємо говорити про травматичні події", — додає Семків.