Провалитися в Україні після Афганістану – це гірше для Трампа

Спочатку Трамп хвалив Зеленського за те, що він не прогинався під демократів і нейтрально відгукувався про самого Трампа навіть після скандалу з відомою розмовою.

Потім лаяв за зайву лояльність демократам.

Потім називав Зеленського найкращим «продавцем», який щоразу вивозив із США мільярди.

Потім лаяв за помикання недієздатним Байденом.

Потім хвалив за особисту хоробрість і лідерство.

Потім лаяв за те, що дав слабину і пішов у Байдена на поводку, вплутався у війну з Росією.

Потім називав дуже розумним і жорстким хлопцем.

Зараз зайшов на чергове коло (якісь кола я призабув, але це не принципово).

Остання справа – впадати у крайнощі від чергової зміни позиції Трампа. Особливо дивно спостерігати це у виконанні тих, хто обурювався з приводу якоїсь «не такої» поведінки в овальному кабінеті.

США зараз такі, які є. Без них буде реально гірше. Ми зацікавлені зберегти все, що можна зберегти. Бо, навіть якщо США відваляться як партнер, дві великі різниці: нам просто припинять допомогу або нам влаштують ембарго.

Трамп може скільки завгодно обзивати Зеленського і звинувачувати Україну, але причина його роздратування у тому, що на столі тільки дві опції: тиснути на Путіна або тікати з української війни зовсім.

Тому що тиснути на Україну вже марно. Всі допустимі межі компромісів вже позначені. Далі – лише примус до капітуляції.

Розвідка США (Розвідувальне управління Міністерства оборони США, Центральне розвідувальне управління) публічно говорить: підстав для капітуляції України цього року з військових причин немає.

Командувач військами НАТО і американськими військами в Європі каже: підстав для капітуляції України немає.

Примус до капітуляції у таких умовах суперечить не тільки українським, а й американським інтересам.

Тобто, вибір між несправедливим, необґрунтованим, головне – безрезультатним тиском на Україну (бо навіть якщо продавиш – неможливо виконати), щоб вискочити, вмивши руки, але втративши у вазі.

І страшним, незручним, некомфортним тиском на Росію, з втратою матеріальних бонусів для своєї тусовки, але з шансом підтвердити статус гегемона. Ось і штормить дідуся.

Тим, хто впав у зневіру, раджу не впадати остаточно. Бо за океаном чергуються якісь абсолютно фантасмагоричні речі з цілком раціональними.

Наприклад. Нова адміністрація відразу зарядила тезу про необхідність скорочення витрат Пентагону на 8% щорічно. Що суперечило не тільки базовим установкам республіканців, але і здоровому глузду: тому що декларується підготовка до «стримування» Китаю і гойдалок в Арктиці.

Півтора місяця новий міністр оборони чесно кошмарив різне диверсіті і кліматичні дослідження, принижував спадщину Байдена, а потім раптово виявилося, що бюджет Пентагону з 850 ярдів наступного року планують «скоротити»... до мінімум 1 трильйона. А тому що!

Провалитися в Україні після Афганістану – це гірше, ніж скоротити оборонний бюджет напередодні великої бійки. Точно є ті, хто буде цьому чинити опір.

Так що робимо те, що повинні. А там буде видно.