Популярний режисер Жирков пояснив, чому кинув театр та виїхав з України

Колишній керівник Театру на Лівому Березі та відомий режисер Стас Жирков через місяць після початку повномасштабного вторгнення виїхав з України та досі не повернувся. На той момент у його підпорядкуванні було близько 220 людей. Про це він говорить в інтерв'ю Аліні Доротюк, інформує «Главком».

«По-перше, ми не є родиною – ми є колегами. І я не відповідальний за цих людей. Ми співпрацюємо: я такий самий працівник цього театру як і всі інші працівники цього театру. Я такий самий член цього колективу. Тепер далі, якщо нам, в березні місяці, я наголошую, що тур «Поганих доріг», вдалося організувати тур Європою з величезними декораціями, величною кількістю людей, купою проблем, які виникають: перевізники не хочуть везти і так далі. То якось я керував театром. Щось робив правильно, якщо театр виїхав, більше того, я запропонував тим, у кого є діти – взяти безкоштовно дітей із собою», – розповідає режисер.

Він додає, що тоді нагально поставало питання, чи виплачувати, чи не виплачувати заробітну плату працівникам театру. Тож вважає, що вчинив правильно, організувавши тур по Європі, бо театр зміг працювати далі. Вони ставили собі за одне із завдань інформувати людей в Європі про російсько-українську війну.

«Тепер з особистого. Я хотів написати заяву 24 лютого, але я не планував звільнитися, я кажу за внутрішнє бажання. Коли ти працюєш без вихідних, без можливості побути зі своїм сином, коли ти пропускаєш усе життя… Я працюю з 20 років у театрі. Я фактично пропустив все, що було можливе і неможливо у своєму житті. У момент, коли ти отримуєш таку штуку як повномасштабна війна в тебе дуже чітко вирізнюється все, що для тебе має сенс і що для тебе не має сенс. І в той час, я не те, що хотів піти з театру, я хотів взагалі не займатися театром», – говорить Стас Жирков.

Він наголошує, що театр на початок повномасштабного вторгнення не впорався із війною, тому що світ після Другої світової війни мав хибне уявлення про те, що театр і мистецтво врятують світ: «Ми не врятували світ. Ми облажалися. Ми програли».

«І тоді ти думаєш: «Окей, що для тебе є важливим»? Тоді ти розумієш, що для тебе є важливим життя твоєї родини і ти – все, нічого більше. І тоді ти думаєш: «Нічого з твоєї роботи більше не треба. Ти нічого більше не хочеш». Але потім я зрозумів, що я не можу так закінчити, але рішення закінчити було прийнято навіть раніше напевно», – заявляє режисер.

Він визначає свій стан в останні місяці перед повномасштабним вторгненням як депресивний або перед депресивний стан. Він роздумував над тим, щоб змінити сферу діяльності. Він вважає, що пішов із театру чесно, зробивши колосальну роботу під час повномасштабної війни. За його словами, він багато кому допоміг і грошима, і роботою, проте подробиць не розкриває, так як вважає це особистим: «А за колектив – у кінцевому випадку ти залишаєшся один».

«Якщо бути налаштованим негативно і бачити в усьому лише негатив, то, вибачте, тоді я можу сказати й про свій негатив. Якби я залишився в цій квартирі, яка була повністю обстріляна: без вікон, із тріщинами на стінах – то я б не залишився живий. Різні були ситуації: з ким я міг – ми зустрічалися, говорили. Ще раз скажу, я розумію про відповідальність, але я не розділяю цієї історії, коли керівник колективу є якимось батьком, месією. Я не люблю цю історію. І не через відповідальність, а через те, що я вважаю це неправильним. Ми всі дорослі професійні люди і кожен, в першу чергу, відповідає за себе і свою родину. Все, і тут крапка», – розповідає Стас Жирков.

Він згадує, що від початку 2014 року у Києві лише два театри говорили про війну: київський академічний театр «Золоті ворота» та театру на Лівому Березі – до обох він був причетний: «Як показує практика цієї війни – нас хочуть знищити не за територію. Нас хочуть знищити за нашу ідентичність. Нелюди хочуть просто, щоб ми не існували».

Він говорить, що за можливої окупації Києва деякі директори і режисери певних театрів залишилися б на посадах, бо для них нічого не змінилося, коли для нього змінилося б усе, тому що він ставив вистави про війну не лише в Україні, а й у Європі. А тому, він відзначає, що дуже радий, що 24 лютого 2022 року мав їхати у Вільнюс, щоб почати роботу над виставою про початок повномасштабного вторгнення Наталії Ворожбіт «Саша, винеси сміття».

Раніше окупанти вдарили по приміщенню, де мала відбутись дитяча вистава. У приміщенні Конгрес-центру СумДУ в Сумах, який сьогодні зруйнували російські терористи, об 11:00 була запланована дитяча вистава.

Також в Київському академічному театрі українського фольклору «Берегиня» повідомили про смерть провідної артистки-вокалістки Антоніни Бригінець. У 2021 році їй діагностували аденокарциному правої легені з метастазами, і після чотирьох років боротьби з хворобою, 15 квітня, її життя обірвалося.