/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F45%2F085417093258d8b404dd33bd0ba7db31.png)
Цей знаковий київський ринок проіснував на одному місці майже 1000 років: як склалася його доля
Понад тисячу років на мапі Києва існував легендарний Сінний базар, який пройшов шлях від невеликого торгового майданчика біля Львівських воріт до одного з найбільших критих ринків Радянського Союзу
Сінний базар Києва, що бере свій початок ще з часів Київської Русі, протягом століть був не просто місцем торгівлі, а важливим культурним і соціальним осередком столиці. Від давньої торгівлі сіном на Львівській площі до масштабного критого ринку радянських часів — історія цього місця відображає трансформацію самого міста та його мешканців.
Ще у X–XI століттях, на місці сучасної Львівської площі, біля Львівських воріт Старокиївської фортеці, існувало активне торгове місце. Саме тут селяни привозили сіно, фураж та інші господарські товари, що і сформувало назву — Сінний базар. Існують припущення, що торгівля тут тривала безперервно з часів Київської Русі.
У XIX столітті Сінний базар залишався важливим торгівельним центром, де можна було придбати не лише сіно, а й харчі, гончарні вироби, квіти, одяг та інші товари. Хоча площу офіційно називали Львівською, серед киян міцно закріпилася традиційна назва — Сінний.
Радянська трансформація і новий критий ринок
У 1949 році на вулиці Воровського (сьогодні — Бульварно-Кудрявська) розпочалося будівництво великого критого ринку, спроєктованого архітекторами Семеном Фрідліним та Борисом Кучером. Цей ринок став одним із найбільших у Радянському Союзі: його площа сягала 9 тисяч квадратних метрів, а кількість торгових місць — понад тисячу.
Через складність інженерних рішень будівництво тривало дев’ять років. У 1958 році новий "Центральний колгоспний ринок" відкрили, а торгівлю на Сінному базарі на Львівській площі припинили. Проте серед киян новий ринок і надалі називали Сінним, зберігаючи історичну спадщину.
Перший поверх нового ринку був відведений під харчі, другий — під промислові товари, ремонти одягу, взуття та побутової техніки. Особливо популярним став блошиний ринок, де можна було знайти антикваріат, вінтажний одяг і різноманітний уживаний крам.
Сінний базар у пізніші десятиліття
У 1980–90-х роках Сінний базар став не лише місцем для купівлі продуктів, а й справжнім центром для колекціонерів і любителів антикваріату. Відомі сходи, що вели на вулицю Олеся Гончара, перетворилися на осередок блошиного ринку з унікальними речами.
За спогадами києвознавця Дмитра Малакова, до середини 1958 року ринок на Львівській площі мав чітке зонування: м’ясні лавки розташовувалися зі східного боку, молочні — із західного, овочі та фрукти продавали в центрі, а квіти — біля воріт.
9 квітня 2005 року Сінний базар було закрито, а згодом і знесено. На його місці з’явився сучасний житловий комплекс, що остаточно змінив вигляд історичної ділянки.
Сінний базар — це не просто місце торгівлі, а символ історичної трансформації Києва, який відображає розвиток міської культури та традицій. Його спадщина живе в пам’яті киян і численних дослідженнях, нагадуючи про важливу роль традиційних ринків у житті столиці.

