За 5 кілометрів – фронт: трагічні й героїчні історії жителів Степногірська, який знищує Росія

Як живе Степногірськ, – трагічні й героїчні історії Ігоря та Яни, завдяки яким тримається громада, – розповідає 24 Канал.

Історії жителів Степногірська Запорізької області

Раніше у Степногірську проживали 6 тисяч людей. Зараз залишилося приблизно 250. До лінії фронту лише 5 кілометрів.

Увесь населений пункт розбитий. Удень FPV-дрони окупантів полюють на людей і машини. Вночі ворожі КАБи руйнують будинки, які ще залишилися.

Бомбардування відбуваються буквально щодня. За тиждень до Великодня росіяни розбили КАБами поліклініку. Також пошкодили будівлю селищної адміністрації.

6 КАБів лягло тільки в цю одну будівлю і в ось цю поліклініку. І десь, може, 3 – 4 біля будівлі. Тут зараз ніхто не живе, бо все згоріло і там нікого немає,
– розповідає місцевий житель.

Раніше у цьому дворі жили близько 500 людей. Втім, зараз залишився лише Ігор. Окупанти розбили будинки КАБами.

Зруйнований росіянами Степногірськ: дивіться відео

Громадський транспорт у Степногірську не курсує вже пів року. Дрони атакують щодня, зокрема, на оптоволокні. Під ударом агресора і цивільні авто.

Машина Ігоря, на якій є знак таксі, – єдина. Чоловік забезпечує як доставку продуктів та ліків, так і можливість виїхати з селища польовими дорогами, адже основна траса під постійними обстрілами окупантів.

У нас перебили вже майже всі. Оце моє таксі… Я не знаю, може, шашечки спасають. Я не знаю, що спасає. Дрони побили дві машини. За 3 місяці це вже третя. Розіб'ють цю, дай Боже, доживу і буде четверта. Їхати треба,
– наголошує Ігор.

Розповідає, що живе Степногірську вже 40 років. На жаль, внаслідок ворожого обстрілу Ігор втратив дружину. Пряме влучання російського снаряда.

Прямо в неї. Похоронив одну ногу, знайшов… Як би не було, жити треба… Діти мене кличуть, що давай (виїжджай – 24 Канал). Не можу я людей кинути,
– наголошує чоловік.

Ігоря знають усі. Допомагає не лише у Степногірську, а й у навколишніх селах. Чоловік ділиться, що відчуває страх, однак, не може покинути людей, бо більше нікого немає, щоб розвозити продукти та ліки.

У селищі працює один-єдиний магазин. До нього приходять ті, хто не зміг виїхати, – переважно це літні люди. Продавчиня Яна усе життя прожила у Степногірську. Розповідає, що діти виїхали, а сама не може і не хоче. Потрібно допомагати тут, бо люди залишаються, а нікому з ними бути.

Дім, робота, усе рідне, усе своє. А куди діти наших покупців?! Єдиний магазин. Вони ж теж люди. Так і тримаємося… Ну як вони будуть жити. Води немає, того немає. Куди вони підуть? У магазин,
– зазначає Яна.

Раз на тиждень у селищі відбувається привіз і роздача гуманітарної допомоги. Так місцеві і виживають.

Якщо потрібні продукти чи вода, – можна прийти в магазин. Випити кави й поспілкуватися між собою у години, коли російські дрони не літають.

Учора два КАБи впало… Так і живемо. Але ми тримаємося і віримо в перемогу!
– наголошує Яна.

Саме завдяки Ігорю та Яні – героїчним місцевим жителям – громада і тримається. А також завдяки селищній голові Ірині Кондратюк, яка подбала про доставку гуманітарної допомоги та все необхідне для жителів.