Експертизи за засекреченими методиками: чому це неприйнятно для судової системи

Нещодавно мені на рецензію надійшов текст судової експертизи, призначеної судом, із зазначенням методик, які застосовував експерт, але без отриманих результатів і без доступу до опису самих методик. Реєстр методик, атестованих Мін'юстом, закритий для стороннього доступу.

У зв’язку з цим я згадав одну історію.

Мабуть, багато хто з вас чув про ексцентричного геніального математика Григорія Перельмана, який довів гіпотезу Пуанкаре (вона залишалася недоведеною приблизно століття), але відмовився від винагороди в розмірі $1 млн, що йому належала.

Я хотів би акцентувати на важливому аспекті цієї історії: на тому, з якою ретельністю у науці підходять до визнання досягнень колег. У 2004–2006 роках три незалежні групи математиків перевіряли результати Перельмана, і всі вони дійшли висновку, що гіпотеза Пуанкаре ним повністю доведена.

Зовсім в іншому світлі виглядає нещодавня заборона Міністерства юстиції України на доступ до текстів методик судових експертиз, без розуміння яких неможливо оцінити якість проведеного дослідження.

Отже, я отримав на рецензію експертний висновок, у якому відсутній опис інструментарію та результати його застосування — тобто первинні дані для аналізу. Також у документі немає змістовного опису отриманих результатів та їх інтерпретації в сукупності за підсумками оцінки цих первинних даних. Натомість є підсумкові викладення, що ведуть до відповідей на поставлені запитання.

Але як перевірити, чи не припустилися помилки? Наскільки можна довіряти наданим результатам?

Зазвичай суддя, не маючи спеціальних знань в інших галузях, окрім права, ставить у зв’язку з експертизою формальні запитання. Чи атестований експерт? Так, атестований Міністерством юстиції. Чи проводив дослідження за атестованими методиками? Так, методики атестовані і є в реєстрі атестованих методик судових експертиз.

На цьому можливості контролю експертизи з боку суду вичерпуються.

Але питання до самої експертизи залишаються, адже у висновках експерта має бути, зокрема, детальний опис проведених досліджень, включно з методами, які було застосовано, отриманими результатами та їх експертною оцінкою — цього прямо вимагає стаття 102 КПК України ("Висновок експерта").

Ці вимоги до оформлення експертизи не формальні — вони встановлені саме для того, щоб будь-який фахівець, який бере участь у судовому процесі з іншого боку, міг зрозуміти, наскільки обґрунтованими є відповіді на поставлені експерту запитання і на основі яких первинних даних ці відповіді сформульовано.

Ситуацію, яка склалася нині в галузі судової експертизи, можна порівняти з такою: уявіть, що на ринку продавець зважує товар під прилавком на якихось невідомих вагах, а потім виставляє покупцеві рахунок за певну вагу і стверджує, що так і є, мовляв, не сумнівайтеся — ваги ж атестовані.

Без первинних даних неможливо перевірити, як саме експерт інтерпретував об’єкт свого аналізу, неможливо навіть оцінити, наскільки ці первинні дані відповідають нормативним за відповідними шкалами. А це вже важливий нюанс, який у поєднанні з іншими обставинами може стати підставою для змістовної оцінки результату з боку суду.

Тобто відсутність первинних результатів ускладнює оцінку достовірності висновків експерта. Але саме в цьому й полягає завдання рецензування — не лише виявити прорахунки чи неузгодженості, а й зафіксувати неможливість перевірки підсумкових висновків.

Мовою права це означає вказівку на необґрунтованість висновків експертизи.

Відповідно, на таке доказове джерело суд не може покладатися, воно є сумнівним, а не безспірним, а в кримінальному процесі всі сумніви тлумачаться на користь підсудного.

Іншим аспектом засекреченості методик судових експертиз є їхній відрив від академічної науки. Якщо в надрах Міністерства юстиції України дійсно працюють потужні науково-дослідні центри, вони могли б оприлюднити свої напрацювання — якщо не в деталях, як це було з доведенням гіпотези Пуанкаре, то хоча б описово: мовляв, усе розповісти не можемо, але теорему ми таки довели. Проте через самоізоляцію Мін’юсту від академічної науки перевірити ефективність методик, які він атестував, їхню якість і, зрештою, їхню придатність для цілей правосуддя просто неможливо.

Закриття реєстру судових експертиз, атестованих Міністерством юстиції України, — це чистої води провінційність, яка, на мою думку, має одну-єдину мету — приховати свою ганьбу від наукової спільноти й не стати посміховиськом за результатами професійного аналізу цих "секретних розробок" з боку колег з академічної науки.

Адже судова експертиза — це дослідження, яке здійснюється на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, ремесла, мистецтва, а не на основі невідомих академічній науці методик із відомчого реєстру.

Редакція LIGA.net готова надати можливість висловитися з цієї теми фахівцям, які не поділяють погляд автора колонки щодо окресленої ним проблеми.