/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F35%2Fcdc9ced5f95a6fd1804ee23db7712227.jpg)
Не только Крым, не только НАТО. Нераскрытые детали "мирного соглашения" между Украиной, США и Россией
"Мирні переговори" 23 квітня у Лондоні, на які багато хто покладав сподівання, не наблизили Україну та світ ані до завершення війни, ані навіть до її призупинення.
Фактично лондонську зустріч свідомо зруйнували ще до її початку.
Спершу – напередодні – США повідомили, що не братимуть участі у зустрічі на політичному рівні, а готові лише спостерігати за дискусією європейців.
Далі рівень участі у цьому форматі знизили також Франція і Німеччина.
Зрештою британцям не лишалося нічого іншого, як скасувати (за офіційною термінологією – відтермінувати) переговори міністрів.
Ці кроки стали продовженням дипломатичної гри, що почалася тиждень тому, коли держсекретар США Марко Рубіо передав Україні та європейським партнерам американське бачення обрисів мирного врегулювання.
Основні параметри цього плану, як стверджують американські джерела, вже проговорені з Путіним та отримали позитивний відгук, тож у Вашингтоні вирішили, що шанс досягти мирної угоди є реальним – достатньо отримати згоду Києва.
Щоби підняти ставки, Трамп особисто, а також через Держдеп попередив, що це "остання пропозиція".
Мовляв, якщо цей мирний план не буде сприйнятий – США "вийдуть з процесу".
Але Україна сприйняла "план Трампа" доволі скептично.
Понад те, європейські партнери підтримали Україну і теж відповіли США, що незадоволені пропозицією.
Попри це, американці не поспішають втілювати погрозу Трампа: переговори на робочому рівні тривають.
Насправді "план Трампа" ще може бути змінений.
У ньому лишаються нерозкритими кілька критично важливих деталей, без яких згоду Києва отримати неможливо.
Тож зараз одна із задач України – переконати США, що затягування з відповіддю не є нашою відмовою.
А також – що навіть ту пропозицію, яку передали їм від Трампа, можливо юридично викласти у такому вигляді, щоб вона не змінилася концептуально, але стала прийнятною.
Водночас Україна передала американцям кілька сигналів про те, що не сприйме будь-які умови перемир’я.
Україна позначила червоні лінії, на дотриманні яких однозначно наполягатиме Київ.
Інше питання, що існують речі, у тому числі неприйнятні для України, про які США можуть самостійно домовитися з росіянами, не звертаючи увагу на позицію інших гравців.
Про те, на чому наполягає Україна та які деталі потенційної домовленості про мир потребують особливої уваги, читайте в аналізі "Європейської правди".
Перший "мирний план" Дональда Трампа.
Рано-вранці у п’ятницю, 18 квітня, держсекретар Марко Рубіо, відлітаючи з Франції до США, зробив заяву, яку на той момент зрозуміли лише посвячені у деталі закритих переговорів.
"Ми повинні визначити найближчими днями, чи можливий (мир), чи ні, і якщо це неможливо, ми повинні рухатися далі, тому що Сполучені Штати мають інші пріоритети", – сказав Рубіо.
А щоб не було сумніву, з попередженням про вихід США з процесу виступив і особисто Трамп.
Мовляв, "погоджуйтеся, або далі без нас".
У Вашингтоні уточнили: погроза Рубіо про вихід США з процесу вже "наступними днями" була прив’язана до наступної зустрічі у такому ж форматі, що мала відбутися 23 квітня у Лондоні.
При цьому американські медіа одне за одним цитували джерела, які казали, що це, мовляв, "остання пропозиція" Трампа, яку можна трохи модифікувати, опрацьовувати, але не відкидати.
Чи дійсно ця мирна ініціатива виявиться "останньою" – покаже час.
А наразі можна з певністю говорити лише, що це – перший мирний план, який запропонували США.
Трамп, який перед виборам робив заяви про те, що у нього є чудовий план для миру, та обіцяв завершити війну "за 24 години", після обрання відмовився від своїх слів, зокрема, не представив жодного сценарію врегулювання.
Документ, який Рубіо привіз у Париж, став першою такою спробою.
Причому пропозиція США, що вмістилася на одну сторінку, не є детальним планом досягнення миру, а містить лише опис його основних ідей.
Не до вподоби нікому, крім Трампа.
Текст своїх пропозицій американська адміністрація вже злила у вашингтонські медіа, і опис ключових пунктів у викладі Axios, NYP, WSJ та WP загалом збігається.
США погодилися визнати "російським" Крим та окуповані РФ частини Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей, при цьому у повідомленнях ЗМІ є неясність щодо того, чи буде відмінним для США юридичний статус Криму та інших захоплених територій.
Підкреслюється, що США не вимагають такого кроку від України і держав ЄС: Київ зберігатиме де-юре визнання своїх кордонів у межах до 2014 року.
Лінія бойового зіткнення стане основою для лінії розмежування територій, які контролюють РФ та Україна, але з кількома винятками.
Так, Росія має деокупувати захоплені території Харківщини, Україна – Бєлгородщини та Курщини.
Також особлива роль передбачена для Запорізької АЕС.
ЗАЕС проголошується такою, що повернулася до України, але управляти нею надалі будуть США, а вироблена електроенергія постачатиметься і до підконтрольних Києву, і до окупованих Росією територій (а отже, і до Криму).
Росія зобов’язується не перешкоджати судноплавству по Дніпру.
Росія отримує обіцянку, що Україна не стане членом НАТО, але може стати членом ЄС.
Санкції проти Росії будуть скасовані (документ не уточнює, чи стосується це також європейських обмежень), і США починають втілювати економічні проєкти з Москвою.
Україна нібито отримує "надійні гарантії безпеки", які забезпечуватиме контингент з європейських держав без участі військових США.
Жодних деталей або параметрів, які би підтверджували "надійність" таких гарантій, план Трампа не пропонує.
Україна отримує допомогу на відбудову, хоча в документі не уточнюються джерела її фінансування, обсяги, відповідальність Росії тощо.
Україна погоджується на підписання із США угоди про розподіл прибутку від надр, попри те, що її умови наразі не визначені.
Навіть побіжне прочитання цього плану доводить, що він – явно розбалансований на користь Росії.
Не дивно, що в України він не викликав захвату.
Сигнали про те, що в України є запитання до низки пунктів плану, отримав і Вашингтон – спершу через заяви українських джерел у публікаціях ключових американських медіа про пропозицію Трампа, потім через натяки Зеленського.
І, нарешті, 23 квітня Вашингтон отримав пряму і недвозначну заяву від українського уряду: Київ готовий до переговорів, але не до капітуляції.
"Сьогодні, коли делегація України зустрічається з партнерами (тобто також із США.
– ЄП) в Лондоні, ми підтверджуємо свою принципову позицію: Україна готова вести переговори, але не здаватися… Наш народ не прийме заморожений конфлікт, замаскований під мир".
Ця заява першої віцепрем’єрки Юлії Свириденко була навмисно опублікована саме англійською.
І хоча назва США у ній не згадана, зміст заяви, у якій перелічені ключові тези трампівського "мирного плану", не лишає розбіжностей щодо контексту.
Понад те, на бік України стали і європейські партнери.
Канцелярія президента Франції Емманюеля Макрона, хоч і не згадуючи про США напряму, в середу поширила окрему заяву про те, що "територіальна цілісність України та її європейські прагнення" не є предметом мирних переговорів.
Чи можливий вихід США з переговорів.
Загалом цей раунд став поразкою для США.
Американці дізналися, що їхній шантаж партнерів і погрози виходом США з переговорного процесу вже не діють.
Цей крок не дозволив змінити позицію ані Києва, ані європейських столиць.
Понад те, тепер адміністрація Трампа опинилася перед дилемою – або вона робить те, що обіцяла, і виходить з переговорів, або додатково підриває довіру партнерів щодо своєї рішучості.
Понад те, перестають працювати також погрози припиненням допомоги для ЗСУ, які раніше були абсолютною, "ядерною" зброєю Вашингтона на переговорах з партнерами та з Києвом.
Парадоксально, але представлений США "мирний план" додав свій внесок до цього, адже він остаточно довів що навіть у разі, якщо Київ піде на максимальні поступки – американська адміністрація все одно не пропонує відновлення допомоги Україні, не має наміру брати участь у миротворчих зусиллях тощо.
А якщо зупинка допомоги є у планах Білого дому за кожного сценарію – то вага цього важеля зменшується.
Наразі США лише повторюють погрози про вихід з переговорів.
Утім, неможливо виключити і те, що вони перейдуть до дій.
Зрештою, у американському "плані миру" (який у Києві називають планом капітуляції) є те, що США можуть зробити самі.
Не потрібне схвалення Києва для того, щоби США визнали Крим та інші окуповані території "російськими", зняли з Москви санкції та почали втілювати з Росією спільні економічні проєкти, про які йдеться у плані Трампа.
Не потрібна згода України для побудови у Москві Trump Tower, про який вже розповідають російські медіа, або для спільного видобування нафти й газу тощо.
Інше питання, що такі односторонні дії США матимуть політичну ціну, завдадуть короткостроковий удар по авторитету Америки та становитимуть довгострокову загрозу для американської безпеки – через посилення Китаю, і "нормалізацію" силової анексії (що буде додатковим аргументом для війни КНР проти Тайваню – адже російський приклад довів допустимість таких дій) тощо.
Але чи можна говорити про впевненість, що такі аргументи мають достатню вагу у американській системі ухвалення рішень?.
Тому зараз і Київ, і інші європейські столиці намагаються зберегти США у переговорному процесі та переконати Трампа не робити незворотні кроки.
Для цього генсек НАТО терміново їде до Вашингтона, європейські політики дзвонять до своїх візаві у США, а президент Зеленський публічно звертається до Трампа з проханням не робити цей крок.
Тож бажання зберегти США у процесі є – але не за будь-яку ціну.
Червоні лінії України.
Українські посадовці, включно з президентом, неодноразово заявляли про наявність у Києва червоних ліній, якими Україна не поступиться.
Утім, будемо відверті, нова світова реальність, що настала після перемоги Трампа, суттєво "розмила" ці лінії.
Так, на початку року Зеленський неодноразово наголошував, що будь-яке перемир’я є неможливим, доки не будуть узгоджені гарантії безпеки; тепер Україна перетворилася на основного драйвера ідей про повне перемир’я просто зараз.
Тому було важливо перевірити, чи не відбулося нової корекції.
Заяви Зеленського на брифінгу у вівторок, а також вивірені офіційним Києвом англомовний твіт Свириденко щодо Лондона (про те, що Україна не погодиться на "капітуляцію") підтверджують: принципових змін немає.
Головні ключові червоні лінії є такими:.
Україна не буде погоджуватися на визнання російської анексії, у тому числі щодо Криму.
Росія не може назавжди ветувати вступ України до НАТО, навіть якщо зараз згоди Альянсу на це немає.
Мирна угода можлива лише за умови безпекових гарантій, які будуть дійсно надійними.
Ми дізналися також, що Київ каже партнерам щодо цього за закритими дверима.
Європейська правда після нещодавньої зустрічі Україна-НАТО з’ясувала, яку позицію просував очільник МЗС України на переговорах з партнерами.
Він, за даними співрозмовників ЄП також виголосив три червоні лінії для мирних переговорів, які принципово збігаються з наведеними вище:.
Визнання Україною російської анексії, включно Кримом, неможливо за будь-яких умов.
Право обирати безпекові (НАТО) або економічні (ЄС) союзи, до яких Україна прагне вступити – не може бути обмежене.
Україна не прийме угоду, із обмеженнями для ЗСУ та української обороноздатності (цей пункт зараз модифікувався у питання безпекових гарантій, оскільки план Трампа не передбачав обмеження для ЗСУ).
Яких змін потребує "мирний план Трампа".
Сталість Києва к просуванні своїх "червоних ліній" – річ позитивна.
Але чи сумісна вона із американськими намірами?.
Увагу президента США наразі привернула лише позиція Києва щодо Криму.
І хоча Трамп у традиційній для себе експресивній манері обурився заявами Зеленського про червоні ліній, але відразу ж запевнив: це не є перепоною для підписання мирної угоди.
"Ніхто не просить Зеленського визнати Крим російською територією", – написав він.
І це цілком може бути компромісом, які задовольнить також Росію і держави ЄС, від яких теж ніхто не вимагатиме визнання анексії.
Схожий компроміс можливо знайти і щодо решти окупованих територій.
Але тут є також прихована проблема, яку короткий "план Трампа" просто ігнорує.
Це – питання взаємодії України та Росії.
І зараз, і у майбутньому.
Хто підписуватиме мирну угоду?.
Якщо йдеться про підписи з боку України та Росії, з подальшою обов’язковою ратифікацією, то цей варіант не має значних шансів "взлетіти".
Бо у такій угоді неуникно буде питання контролю над територіями, і Київ має погодитися, що віддає цей контроль Москві.
Чи знайдеться у Раді достатньо депутатів, готових віддати за це свій голос і назавжди лишити своє ім’я в історії у такому контексті?.
Або, практичний приклад – пункт плану Трампа про суднопластво на Дніпрі.
Це вимагатиме днопоглиблювальних робот (особливо – на місці зруйнованого Каховського водосховища) чи інших дій із залученням обох берегів.
Тобто офіційний Київ буде змушений взаємодіяти з окупаційною російською адміністрацією, визнаючи її.
На перший погляд – дрібниці, які потім виллються у серйозні проблеми.
Імовірно, цю колізію можна буде обійти через підписання не прямої угоди, а через посередника, як-то США, який вестиме взаємодію і надалі.
Але чи готові Штати виконувати таку роль?.
Виходячи з підходу "простиш рішень", який зараз сповідують у Вашшингтоні, немає певності, що про це там навіть замислювалися.
Окремої уваги заслуговує ситуація з НАТО.
Щодо цього американська пропозиція також неконкретна, і це дозволяє різне трактування, у тому числі те, що буде прийнятним для України і не перетинатиме українські "червоні лінії".
Зокрема, Трамп може взяти на себе зобов’язання ветувати вступ України до Альянсу.
Це дозволить Україні зберігати надію, що за зміни геополітичної ситуації (та, звісно ж, президента США) членство України буде розблоковане.
До слова, провести це рішення через Конгрес (і зробити його обов’язковим) може бути непросто, тож може йтися лише про позицію чинного президента США.
Але чи підійде такий варіант Кремлю? Щодо цього є великі сумніви.
Путін напевно вимагатиме фіксації цього рішення також як спільної позиції НАТО, з відмовою Альянсу від попередніх рішень щодо України.
А це перетинатиме червоні лінії не лише України, а й низки держав-союзників.
Словом, зараз американський "мирний план" викликає величезну кількість питань, обговорення яких навіть не починалося.
Те, що США вирішили зірвати лондонську зустріч, уникаючи цих обговорень, не наближає рішення.
І поки відповіді на ці та інші питання не з’явиться – говорити про фінальну згоду з боку будь-якої зі сторін – зарано.
Навіть за гіпотетичного сценарію, коли всі сторони прагнуть миру – а з боку Росії зараз не помітно навіть цього.
Автор: Сергій Сидоренко,.
редактор Європейської правди.

