Перемир’я або нові загрози? Що насправді чекає Україну після зустрічі у Лондоні

Середа важливий день: у Лондоні, як дехто пише, вирішуватиметься як мінімум доля Криму. А також можливості припинення вогню. Перемир’я – дуже навряд чи.

Як не цинічно це звучить, але вивільнення армії РФ від боїв з ЗСУ до 2027 року невигідне Європі – їй потрібні хоч би два роки на озброєння.

З Кримом ймовірність вирішення чогось радикального на паризькій зустрічі дуже невисока.

По-перше, я вже не раз казав, відкривати цю скриню Пандори не треба нікому у світі, бо чи не в усіх є території, «спірні» для когось з сусідів. Нікому не потрібен прецедент.

По-друге, цей варіант очевидно не влаштовує Європу – навіть якщо очікувано щось квакнуть Орбан з Вучичем і Фіцо, консенсусного рішення не буде.

Не так важливо, що вже дуже різко заявила Кая Каллас («Крим – це Україна!»). Важливіша позиція, скажімо, Франції.

Глава МЗС Франції Барро зробив також дуже різку, тим більше як на дипломата, заяву: «Це (масштабні поступки Путіну – очевидно, щодо санкцій, заморожених активів і доходів від них та інших подібних моментів) навіть не обговорюється. Єдина мета, яка нас хвилює, – це захист інтересів Франції та європейської безпеки. Саме тому, коли США вирішили виступити у ролі посередника, ми дали їм зрозуміти, якими є наші «червоні лінії». Стармер (і Велика Британія) працює разом з Францією» – отже, це можна вважати їхньою спільною позицією.

Німеччина оперативно піднімає виробництво зброї і боєприпасів з чітким і відкритим поясненням: «в очікування нападу Росії за 1,5-2 роки». І це теж вказує на низьку ймовірність радикальних рішень – зокрема, визнання анексії Криму.

Очевидно, карт-бланш Путіну на військові загарбання – це точно «перетин червоних ліній» Франції і Європи. Схоже, ми бачимо додаткову точку напруження, яка ускладнить результативність завтрашніх переговорів у Лондоні. Можливо, фатально ускладнить.

І ще один момент: заяви високопоставлених представників європейських оборонних відомств змушують зробити доволі цинічний висновок: припинення бойових дій в Україні = вивільнення армії Путіна для нових агресивних нападів не в інтересах Європи як мінімум до 2027 року.

Бо і так країни ЄС вже спресовують свої оборонні плани з 10-х до 2-х років. США, судячи з анонсованої відсутності у Лондоні Віткоффа і Рубіо, також не очікує, що щось радикальне буде погоджено. Тому від Трампа буде хіба Келлог – який, за всіма оцінками, «втратив вплив і вагу у Білому домі». Отже, їде як спостерігач, а не як підписант чи голос Трампа.

Тим більше, як я вже неодноразово зазначав, в тому ж питанні санкцій щодо Росії від США практично нічого не залежить – бо основний тиск чинить Європа. Те саме із замороженими активами: вони так само в Європі здебільшого. А за Брюссель Трамп нічого вирішувати і обіцяти не може, навіть враховуючи такі його важелі як тарифи на європейський імпорт.

А от близький до Трампа Венс якраз напередодні зробив жорстку пропозицію Індії – яка, фактично, дублює «рідкісноземельний ультиматум» нам.

«Ми хочемо допомогти Індії в освоєнні її власних значних природних ресурсів, включаючи шельфові запаси природного газу і критично важливі корисні копалини. Ми маємо і можливості, і бажання допомогти».

Оригінальний крок. Це спосіб сказати Україні «нам не так вже й потрібна угода про ваші копалини, то чиста благодійність, так-то ми розраховуємо на значно більші обсяги безпечного видобутку в Індії, тому погоджуйтесь на все»?

Але, з іншого боку, без жодних гарантій, без жодної допомоги і захисту для України з боку США за всі вимоги, які вони закладають в угоду, оце – прекрасний привід сказати «ой, це надто щедра благодійність з вашого боку, Україна не може таке прийняти, це буде зловживання вашою безмежною добротою».

І як результат – додатковий привід Трампу дистанціюватись від наших проблем і нашої війни.

У цілому, Росія теж не демонструє ні готовності до компромісів, ні бажання припиняти вогонь. І по факту, якщо проаналізувати не заголовки, а слова Пєскова, ніхто і не пропонував прямі двосторонні переговори.

***

«При бажанні і відкритості української сторони, напевно, повинні бути вжиті якісь кроки для того, щоб юридично розчистити ці перепони на шляху таких контактів, якщо є така готовність. ...Путін неодноразово говорив про свою готовність вирішувати питання шляхом переговорів».

***

Оці «кроки» – це, очевидно, не тільки про скасування постанови РНБО про заборону перемовин, але й про заміну головного перемовника – тобто, про вибори іншого, прийнятного для Путіна президента. Ймовірно, у цю фразу закладено ще багато вимог і претензій. Але жодних пропозиції двосторонніх переговорів, як бачимо.

По факту це повторення все тих же претензій («Путін неодноразово говорив»), але в іншому формулюванні.

Повертаючись до можливої ролі США, Трамп міг би спробувати відібрати в України Крим і подарувати Путіну визнання де-юре анексії. Якби не позиція більшості американців, які однозначно на боці України і проти Росії. Віддати Росії контроль над ЗАЕС? Без всіх інших пунктів це безсенсово. Пообіцяти спільні бізнес-проєкти у Росії?

• По-перше, насправді РФ – це доволі скромний ринок.
• По-друге, без правового забезпечення (всі історії з конфіскацією активів «недружніх» бізнесів, підприємців і держав).
• По-третє, без узгодження з Європою і з протистоянням з Сі у цих «спільних бізнес-проєктів» просто не буде ринків збуту. Везти до США? Так в Америці є свої виробники.

Отже, у підсумку, у Лондоні зустріч використають, найпевніше, для позначення своїх позицій Старою Європою. А не для радикальних ультиматумів Україні. Та й Путін поки реально не зробив жодних порухів, які можна б було трактувати як готовність бодай до попереднього етапу початку бодай тимчасового припинення війни.