Чому система друкованих регіональних/локальних медіа важлива для системи державних стратегічних комунікацій

В Києві закінчився Форум стратегічних комунікацій. На жаль, захворіла, тому не змогла поїхати фізично, але слухала частину дискусій онлайн. І хочу подякувати учасникам четвертої панелі за те, що вони підняли тему друкованих медіа.

Комунікаційники з різних регіонів фактично визнали, що раніше недооцінювали цей канал комунікації (оскільки звертали увагу лише на масову аудиторію та на онлайн-формати), а він дуже важливий для невеличких та маленьких громад. До того ж цей канал комунікації є дуже персоналізованим, бо ж усі локальні газети, які колись називали районками, мають конкретного передплатника. Тому тут цільова аудиторія дуже зрозуміла. Проте усі, хто говорив про друковані медіа, зачепили одну із найболючіших існуючих проблем для цих друкованих медіа, з якою ми зіштовхнулися також в нашій організації, готуючи кілька номерів освітнього вісника «Надійна газета» для людей старшого віку в селах.

Так от, про яку ж проблему говорили комунікаційники? А вони говорили про «Укрпошту». Правда, вони говорили більш м’яко. Я скажу дуже різко: із того, що я побачила, як працює «Укрпошта» зсередини, можу сказати, що я тепер переконана чітко, що саме ця структура стала могильником друкованих медіа в Україні. За красивою комунікаційною обгорткою з розпіарених марок ховається совдепівська неповоротка структура менеджменту на рівні середньої та дрібної ланки, з абсолютно позбавленими мотивації кадрами. Багаторічних зусиль медійних організацій Sergiy Tomilenko, Pogorelov Oleksii тут зовсім недостатньо, аби вирішити цю проблему.

Переконана, що в умовах війни (і в поствоєнний період - колись же він настане) це питання стратегічно важливе для України, а відтак це має стати одним із пріоритетів нової інформаційної політики (і тут роботи вистачить і для Міністерства культури та стратегічних комунікацій, і для парламенту) – сприяння відновленню системи дистрибуції друкованих медіа. Бо ця система для друкованих медіа – це як кровоносна система людини. На жаль, багато років вона руйнувалася. 

Поясню, чому система друкованих регіональних/локальних медіа важлива для системи державних стратегічних комунікацій:

1. Ці газети часом єдиним джерелом інформації для великої кількості вразливих груп: людей старшого віку (у нас їх більше 10 млн. між іншим), мешканців сільської місцевості чи малих містечок, а також осіб без доступу до інтернету (а такі є).

2. Такі газети мають вищий рівень довіри серед читачів, оскільки вони фокусуються на місцевих новинах та проблемах. Ці газети (часто навіть не усвідомлено) гуртують громади (і цим можуть користуватися місцеві влади для комунікації з цими громадами), фіксують їхню історію та культуру тощо. Коли ми говоримо про провалену комунікацію по ТЦК, то це в тому числі й недоопрацювання на місцях в комунікації з місцевими редакціями.

3. Як би це пафосно не звучало, але такі газети сприяють підтримці демократії та громадської участі на місцях, оскільки вони (якщо працюють чесно і за стандартами) сприяють прозорості місцевої влади, критикують/контролюють її. Про вибори зараз не говоримо…

4. Вони можуть бути дуже помічними в протидії дезінформації в умовах війни (бо, читай вище, користуються високою довірою), тому усі наші державні страткоми і центри мали би тримати з ними зв’язок.

Ми зараз працюємо із регіональними журналістами в одному із проєктів. Деякі з них представляють маленькі друковані ЗМІ. Коли я запитала про їхній досвід роботи з «Укрпоштою», прозвучала дуже промовиста фраза «Страхіття Боже!». «Укрпошта» забирає у них 45% доходу від кожної передплаченої газети, але доставляє їх з величезною затримкою (це може бути і тиждень, і два, і більше), а іноді взагалі ці газети можуть загубитися десь на складах чи по дорозі до адресата (тут спрацьовує отой людський фактор і відсутність мотивації, про які я писала вище) – і відповідальності за це ніхто не несе. Газети намагаються шукати альтернативні варіанти доставки, але їх в регіонах (особливо в селах) не так багато. Наприклад, редакції пропонують пряму передплату, коли людина дешевше передплачує газету, але приходить і сама забирає її в редакції (ми ж розуміємо, що це можливо лиш в містах, і лише для дуже мотивованих читачів).

Отже, ще раз дякую, що підняли цю тему. Я теж раніше вважала, що все буде онлайн. Але на власному досвіді зрозуміла, що є значні аудиторії, які потребують саме друкованих медіа, готові їх передплачувати за розумну ціну, але питання логістки, доставки – критично важливе. І самостійно галузь зараз не може вирішити його.

Фото:НСЖУ