Метод бальзамування шокує: вчені розкрили таємницю мумії капелана

Після майже 300 років у труні більшість тіл перетворюється на купу кісток.

Але австрійський «висушений на повітрі капелан» Франц Ксавер Сідлер фон Розенегг зберігся напрочуд добре.

Вчені розкрили таємницю його мумії.

Про це пише Mail Online.

Цей померлий 1746 року вікарій завдячує своїй винятковій цілісності незвичайному методу бальзамування.

«Незвично добре збережена мумія в крипті церкви Святого Томи в Блазенштайні — це тіло місцевого парафіяльного вікарія Франца Ксавера Сідлера фон Розенегга, який помер 1746 року», — повідомив доктор Андреас Нерліх, патолог з Мюнхенського університету Людвіга-Максиміліана та перший автор дослідження.

Хоча в багатьох культурах світу мертвих бальзамували протягом століть, уперше науковці зіткнулися з таким методом.

«Наше дослідження показало, що винятковий стан збереження тіла пов’язаний із незвичним типом бальзамування.

Його досягли, набиваючи черевну порожнину через пряму кишку трісками, гілками та тканиною, з додаванням хлориду цинку для внутрішнього висушування», — пояснив доктор Нерліх.

Команда провела всебічні аналізи, зокрема КТ-сканування, фокусну аутопсію та радіовуглецеве датування.

Верхня частина мумії збереглася повністю, тоді як нижні кінцівки та голова зазнали суттєвого розпаду після смерті.

Під час дослідження науковці виявили у черевній та тазовій порожнинах різні сторонні матеріали: ялинові та ялицеві тріски, фрагменти гілок, а також тканини — льон, коноплі та льон-дубовик.

Усі ці матеріали були широко доступні в той час і в цьому регіоні.

На думку дослідників, саме ця суміш допомогла мумії зберегтися в такому стані.

«Очевидно, що деревна тріска, гілки та сухі тканини вбирали більшість рідини з черевної порожнини», — зазначив доктор Нерліх.

Крім цих абсорбентів, токсикологічний аналіз виявив сліди хлориду цинку — речовини з потужним висушувальним ефектом.

На відміну від традиційного бальзамування, яке зазвичай передбачає розтин тіла, цей метод вимагав введення матеріалів через анальний отвір.

«Цей тип збереження міг бути значно поширенішим, але залишатися невпізнаним у випадках, коли подальші процеси розкладання пошкоджували стінки тіла, і ці маніпуляції вже не можна було виявити», — пояснив доктор Нерліх.

Всередині мумії дослідники також виявили невелику скляну кульку з отворами з обох боків — можливо, це залишок монастирської прикраси.

Оскільки знайдено лише одну намистину, ймовірно, її загубили під час підготовки тіла.

Аналіз також показав, що мумія споживала якісну їжу, основу якої становили зернові культури Центральної Європи, продукти тваринного походження та, можливо, риба.

Наприкінці життя чоловік, ймовірно, пережив харчовий дефіцит — можливо, через війну за австрійську спадщину.

Відсутність ознак серйозного фізичного навантаження на кістках відповідає способу життя священника, який не займався важкою працею.

Також знайдено свідчення тривалого куріння та легеневої форми туберкульозу на останньому етапі життя.

Доктор Нерліх припустив, що тіло могли готувати до транспортування до рідного монастиря, однак з невідомих причин цей план не реалізували.

До слова, у Перу археологи знайшли стародавнє поховання жінки з еліти, прикрашене унікальними ритуальними предметами, серед яких були вироби з дзьоба тукана та яскраве пір’я ара.