Штурм рашистами Слов’янсько-Краматорської агломерації. Продовження аналізу можливостей

Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій  у виданні LB.ua продовжує  аналізувати весняно-літню наступальну кампанію противника на Слов’янсько-Краматорську агломерацію.

• Російські загарбники близькі до початку масового штурму Слов’янсько-Краматорської агломерації

На Куп’янському напрямку противник з кінця осені докладає зусиль, щоб розширити свої плацдарми на західному березі річки Оскіл (їх там чотири) і намагається в такий спосіб розширити свою зону контролю до кордону з імперією вуличних сортирів, одночасно охопити Куп’янськ з півночі і, як пощастить, з північного заходу. Цим мріям суттєво завадили дії Сил оборони в Курській і Бєлгородській областях, адже 6-ту армію противника посадили на розтяжку від Борової до Суджі й через цю гімнастику немає кількості військ, потрібної, щоб досягти успіху принаймні на якомусь напрямку.

Крім дуже розтягнутої операційної зони, ворогу відчутно не вистачає живої сили, інженерної техніки (пріоритетна ціль українських дронників). Оскільки немає переправ через Оскіл, перекинути на західний берег танки й інші важкі машини не виходить, а розширяти плацдарми самою піхотою — занапастити її.

Ситуація зміниться на користь російської армії, якщо УВ «Север» закінчить свою операцію в Курській і Бєлгородській областях і створить буферну зону завширшки близько 42 км у Сумському прикордонні. Про «звільнення» Курської області днями відрапортувало МО РФ, але ГШ ЗС України ввічливо поправив, постукавшись з нашої реальності в їхню.

Усе «перемир’я» 19–20 квітня росіяни намагалися полегшити собі життя, перекидаючи артилерію ближче до лінії фронту так, щоб зі свого берега обстрілювати українські позиції на нашому. На обох берегах російські військові почали знімати мінні поля. Але якщо на схід від Синьківки їм вдалося розмінувати кілька посадок і зайняти їх, то на західному березі все пішло за нашим сценарієм: противника зустріли мінометним вогнем й атаками роїв fpv. Максимум досягнень у противника — просування на 150–300 метрів у сірій зоні на трьох ділянках.

Учергове намагалися переправити через Оскіл декілька БМП і МТ-ЛБ (воно ж плаває, а спробуймо!), але бійці «Хортиці» мали інший сценарій свята — і «День Нептуна» противник швиденько згорнув під вогнем Сил оборони.

Покровський напрямок залишається найнапруженішим, хоча останніми днями там фіксують зниження інтенсивності бойових дій.

«Перемир’я» противник використав для евакуації поранених з передових позицій, ротації підрозділів та посилення підрозділів БпЛА і РЕБ. І ось останній пункт суттєво змінив обстановку в повітрі не на нашу користь. Якщо до 20 квітня Сили оборони контролювали повітря аж до повної відсутності ворожих БпЛА, то з 21-го російські дрони на оптоволокні долітають аж до Добропілля, чим суттєво ускладнюють логістику «Хортиці» на Краматорськ і Костянтинівку, а маршрут Добропілля — Краматорськ узагалі закрився для підвозу-евакуації з 21 квітня.

Наші зробили висновки зі своїх попередніх невдалих замін підрозділів і вполювали таку саму помилку у противника: в районі села Удачне бійці «Хортиці» почекали свіже поповнення росіян і просто винесли його з села, просунувшись майже на 2 км. Ранком 22 квітня противник оговтався і спробував повернути втрачене, але «якщо десантник сказав, що не брав, то вже не віддасть».

Командування УВ противника «Центр» продовжує нарощувати свою оборону на ділянці Покровськ — Мирноград і намагається не дати ОСУВ «Хортиця» повільно відтіснити росіян на південь. Це дуже знаково — три армії «Центра» не виконали своєї задачі, план захоплення Покровська в окремій теці захований у глибини штабної секретки, і дістануть його звідти тепер не скоро, адже виснажені передові частини заледве тримаються на завойованих рубежах. На західному фланзі, в районі Котлярівки, росіяни просуваються до адміністративного кордону з Дніпропетровською областю, до котрого — 4 км, але це політична мета, а не військова.

Покровський напрямок неухильно набуває статусу другорядного, як і сусідній, Новопавлівський. Побите «Хортицею» УВ «Центр» уже не зможе взяти Покровськ і Мирноград. Сили оборони підтягнули сюди резерви і поступово відтісняють противника від Покровська і сусідніх сіл, що примушує його переходити до оборони, утримувати захоплені рубежі, аби не відкотитися до Селидового, що означатиме розгром УВ «Центр».

На Новопавлівському напрямку ворог силами двох армій на відносно вузькій ділянці нарощує тиск з боку захопленого близько двох тижнів тому Розливу і рветься на шосе Запоріжжя — Донецьк на південний захід від Константинополя, намагаючись вичавити Сили оборони з цього району, з позицій біля Андріївки та з південного берега річки Вовча від Константинополя до Богатиря. Наступ ворога на села Шевченко, Комар і Отрадне триває, темп росіяни втратили, але штурми щоденні. І знову ж таки мета дій політична, а не військова — вихід на адмінкордон з Дніпропетровською областю. Командування УВ противника «Восток» мало намір досягти цього кордону до 9 травня, але доведеться вітати Путіна телеграмою по спецзв’язку, а не відео з кордону.

УВ «Восток» у взаємодії з частиною сил УВ «Центр» до середини червня мусило захопити Костянтинопіль, села Одрадне й Комар і відтіснити підрозділи «Хортиці» за кордон Донецької області, що дозволило б посилити УВ «Юг» на початку наступу на Слов’янськ і Краматорськ, тобто на напрямку головного удару на ТВД, принаймні трьома арміями. Є припущення, що саме 5-та і 36-та армії з виходом на кордон з Дніпропетровщиною будуть перегруповані на Торецький і Краматорський напрямки.

Нам цього не треба, тому «Хортиця» докладатиме зусиль, щоб перешкодити такому сценарію противника.

На Оріхівському напрямку впродовж останніх двох тижнів УВ противника «Днепр» здійснило дві масштабні атаки в комбінованому бойовому порядку, чого давненько не траплялося. Були залучені не менш ніж 40 БТРів, БМП та іншого заліза з десантом на борту.

Хлопці із Запорізької області казали, що весь цей heavy metal росіяни притягли частково з Ростовської області, частково з Криму, а як штурмовиків посадили трішки навчене поповнення. Можна припустити, що командування УВ «Днепр» відносно реально оцінює свої наступальні перспективи в Запорізькій області і приберегло підготовлені й досвідчені підрозділи 42-ї мотострілецької та 7-ї десантно-штурмової дивізій, виконало наказ командування на ТВД, зімітувавши наступ, і лишилося при своїх.

Обидва штурми відбили з великими втратами для ворога.

Під час «перемир’я» противник збирав і вивозив своїх убитих, які по кілька місяців пролежали на передовій і в сірій зоні, нарощував фортифікаційне обладнання позицій, спробував зняти міни на декількох ділянках і просунутися в районах Степового і Щербаків.

Картинка на напрямку вимальовується така: росіяни демонстрували готовність провести наступ на Запоріжжя, а реально намагалися захопити лише Степове, Щербаки, просунутися на північ від Роботиного і позначити прапорцями наступ на Оріхів, адже реально воювати такий потужний укріпрайон Сил оборони УВ «Днепр» нічим.

А ось якщо Сили оборони заберуть звідти принаймні половину сил і засобів, тоді можна й спробувати. Загалом тут діє одна-одненька 58-ма армія, і лише занадто вузька для армії операційна зона (до 30 км, це норматив дивізії, котрих тут щонайменше три: 19-та, 42-га й 7-ма) дозволяє їй проявляти активність на ділянці Кам’янське — Щербаки. ББМ, на котрих армія воює, не її, а з Криму. Поки не зрозуміло чому.

Одним з вірогідних варіантів розвитку подій є залучення частини військ УВ «Днепр» з Придніпровського напрямку, іншим — форсування Дніпра біля Херсона, адже фантомні болі через втрачену Херсонщину можуть вплинути на військові плани.

Замість моралі можна сказати таке:

• — ні у 6-ї, ні у 58-ї армії немає ресурсів провести наступальну операцію. Обізнані люди вважають, що наявних ресурсів ворогу вистачить на місяць-півтора активних боїв;
• — структури, відповідальні в РФ за інформаційну війну, роздуватимуть суто тактичні події на Куп’янському, Оріхівському, Харківському напрямках до масштабів зоряних війн, намагаючись хоч так скувати резерви Сил оборони на напрямках подалі від Слов’янсько-Краматорського;
• — реалізувати завдання не виходить не лише до 9 травня, але й у короткостроковій перспективі, з «буферною зоною» теж прогресу немає, хоча особисто Путін цю зону вимагає створити. Що довше наші зможуть вести там бої, то довше ворогу не буде чим підтримувати темп наступу на Слов’янськ і Краматорськ;
• — без мобілізації Росія не зможе створити чисельну перевагу для масштабної наступальної операції (про купівлю швейної фабрики російським військторгом ми писали в першій частині, разом з агресивним призовом на строкову службу цієї весни, тому прихована підготовка мобілізації — цілком ймовірний розвиток подій);
• — активна присутність Сил оборони в Курській і Бєлгородській областях примусила командування противника розгорнути й утримувати там (з урахуванням Сумської області, ясна річ) угруповання, яке оцінюють у 60–65 тисяч багнетів (трапляються оцінки й у 92 тисячі).

Підсумовуючи, перший етап наступальної операції противника із захоплення Слов’янсько-Краматорської агломерації розпочався. Ворог активно атакує логістику ОСУВ «Хортиця». Його панування в повітрі може тривати від двох тижнів до місяця, що значно ускладнить постачання українських військ, медичну і технічну евакуацію, ротацію підрозділів, узагалі маневр силами й засобами.

А що Сили оборони? Якщо ворог не проведе мобілізації, то утримувати Слов’янськ — Краматорськ «Хортиця» зможе принаймні до середини літа 2026 року. Обстановка динамічна, тому навіть карпатські мольфари точніше не скажуть. Ясно, що росіяни у свої планові терміни не вкладуться, як робили це усю війну.

А ще в наших, схоже, є по козирному тузу в кожному рукаві — сформовані корпуси: краща керованість військами, коротші ланцюги ухвалення рішень, швидкість перекидання й розгортання великих об’єднань, що дозволяє не лише посилити проблемні ділянки, але й розгортати угруповання для контрударів.

Tweet