Як радянські люди ходили під німецький марш

Якось, блукаючи просторами інтернету, наткнувся на курйозне відео з якогось моськовського військового параду, де дикторка урочистим голосом оголошувала: «Звучит «Марш советских авиаторов» – музика Юлія Хайта, слова Павла Германа».

Ну, а далі йшла урочиста і завзята музика із словами: «Все выше и выше и выше – стремительн полет наших птиц...»

Одразу згадався курйоз, який чомусь і досі не відомий більшості народу, але який є показовим у плані безчесності і жахливості...  Але все по порядку.

Почну з головного. Чи знаєте ви, що у цієї дуже відомої радянської патріотичної пісні часів довоєнного СРСР був абсолютно ідентичний прототип німецькою мовою, де на словах приспіву «Все выше, и выше, и выше» звучало – «Майн фюрер, майн фюрер, майн фюрер!» Саме так! І справжнім автором цієї пісні був... Хорст Вессель – автор відомих німецьких нацистських маршів. А це насправді був його «Марш Люфтваффе»!

Мені не відомо, як корінному киянину Юлію Абрамовичу Хайту і москвичу Павлу Давидовичу Герману прийшла така геніальна ідея – скомуніздити при всьому чесному народі таку відому пісню і присвоїти собі її авторство. Знаю лише одне – що цей твір вірою і правдою служив довгий час на благо комуністичної пропаганди СРСР.

Можливо, згаданим радянським авторам – композитору і поету – подумалося, що позичений у тодішніх політичних друзів і партнерів твір, може добре послужити і їхній країні.

Натомість я добре знаю, що кожного 9 травня не тільки у москві, а й у Вашингтоні відбувається загострення хвороби «победобесія», коли цілою колоною крокують по вулицях «ряжені» під пісні воєнної епохи: «Катюшу», «Синий Платочек» «Землянку» та багато інших.  Пісні ці написані Блантером, Ісаковським, Кохановським, Долматовським, Пляцковським та «примкнувшим» до них Тіхоном Хрєнніковим.

Я добре пам’ятаю, як на Українському радіо у його фонотеці існував цілий розділ – «Пісні про Велику Вітчизняну війну». І всі ці автори в моїй пам’яті саме звідти. Більшість згаданих авторів обслуговували радянську ідеологію і формували світогляд радянської людини, розпалюючи в серцях праведний гнів та підігріваючи ненависть до ворога. Звичайно, краще так, аніж з гвинтівкою в окопах. Тим більше, що радянська країна щедро відплачувала їм державними дачами, урядовими відзнаками і солідними гонорарами.

Але й досі для мене залишається загадкою цей термін з полиць нашого радіо: «пісні радянських композиторів». Не українських, молдавських, вірменських чи російських – а саме «совєцьких». Так ніби і справді існувала саме така нація – совецька. І мала вона далекоглядні цілі – підкорити собі усі народи і нації, переплавивши їх у спільному тиглі.

Тож, «радянські пісні» – це ідеологічний міф, наратив, який і зараз активно використовується російською пропагандою, особливо в ці травневі дні. А те, що це – справді міф, ми знаємо від деяких відомих «міфотворців». Так, зокрема, популярний «радянський» композитор Володимир Шаїнський, відомий своєю ексцентричністю, любив повторювати, що немає ніяких патріотичних чи ліричних пісень – є тільки швидкий і повільний фрейлехс.

Про значення слова «Фрейлехс» прошу поцікавитися у Гугла або ШІ, бо це важлива деталь.

Отож, пам’ятаймо, що будь-яка тема завжди обов»язково має свій підтекст, як би нам не затуляли вуха і не закривали очі.