Чому "угодами про мінерали" США вбудовують Україну у свою стратегічну орбіту

Цей тиждень обіцяє бути насиченим як геополітичними подіями, так і внутрішньополітичною боротьбою.

На геополітичній сцені нас, видається, чекає розв'язка у реалізації "мирного плану" Трампа. Точніше – розкриття карт у цьому раунді покеру. Зараз же не можу пройти повз внутрішньополітичний фестиваль критики й гасел щодо "угод про мінерали", як називають угоди щодо економічного співробітництва та створення Фонду інвестицій у відновлення України.

Станом на зараз це вже пакет різнорівневих угод, які визначають правову рамку економічної співпраці між США та Україною, а також дають змогу усунути одну з основних точок напруги між президентами.

Сам факт підписання угоди був представлений міністром фінансів США Скоттом Бессентом як "королівський подарунок" (royal flush) Трампа президенту Зеленському у мирних переговорах з Росією. За поребриком, попри звичайну зухвалість, уже визнають, що укладання цієї угоди значно погіршує їхні позиції у контактах зі США.

Втім, в Україні обговорюють не цю перемогу. Прямо як в анекдоті про врятованого хлопчика: "Ви хлопчика врятували? А шапочка де?"

Виявляється, у нас дуже багато знавців тактики ведення переговорів і фахівців з права Делавера. У Делавері зареєстровано більше як половину компаній зі списку Fortune 500. Прогресивне законодавство штату, вигідне для бізнесу, привабило понад мільйон корпорацій з інвесторами з Великої Британії, Німеччини та Швейцарії.

Водночас майже ніхто не звертає увагу ні на значну зміну підходу до формату угод, ні на їхню спрямованість. Якщо подивитися на трансформацію підходів до формату домовленостей протягом двох місяців, стає зрозуміло, що ми уникли цілої низки неприйнятних для України умов з попередніх проєктів, змогли збалансувати інтереси сторін і забезпечили створення бази для розвитку приватного інвестування у відбудову української економіки.

Американському бізнесу не надаються особливі привілеї перед іншими інвесторами, а внески сторін до Фонду, який створюється для інвестування тільки в Україну, передбачають виключно нові кошти. США можуть зараховувати як внески вартість нової зброї, а не компенсацію за попередню допомогу США. Внески України у Фонд будуть надходити від нових ліцензій на видобуток рідкісноземельних матеріалів, нафти й газу та становитимуть 50% від сплати ренти до бюджету.

Фонд інвестує тільки в Україну (природні ресурси та пов’язану інфраструктуру) і саме тому отримує право робити першу пропозицію щодо інвестицій у проєкти в Україні (Right of First Offer). А прибуток від діяльності Фонду партнери можуть почати ділити через 10 років.

Основна критика, крім місцеперебування "шапочки", стосується "гарантій безпеки". Яких в угоді й не могло бути, бо предмет угоди зовсім інший. Та і які гарантії у сучасному світі можуть забезпечити безпеку? Чи справді можна покладатися на зобов'язання, зафіксовані на папері?

У "паперові" гарантії вже не вірять ані Польща, ані тим більше країни Балтії. Безпека майбутнього – питання ресурсів для закупівлі та виробництва зброї. DFC (американська фінансова інституція, яка від США є співзасновником Фонду) у себе на сайті пише про "історичний документ і меседж Росії, що Америка має свій інтерес в Україні (skin in the game)".

Насправді це сигнал інвесторам, що США не просто підтримують Україну, а вбудовують її у власну стратегічну орбіту. Бо у сфері видобутку природних ресурсів проєкти мають дуже довгий горизонт – у середньому 18 років від виявлення родовища до початку функціонування повноцінного діючого активу. За вартості розробки однієї шахти від пів мільярда до мільярда доларів.

Нам резонно не подобається основна ідея Трампа, яка полягає в тому, щоб винагородити США за їхню минулу військову й фінансову підтримку України, але наразі ця ідея вже зазнала суттєвих змін. І якраз угоди створюють конкретні рамки для подальшої економічної співпраці між США та Україною, що має забезпечити підтримку політичної доброї волі з боку США в майбутньому.

Проте успіх реалізації цих угод, як і подальший розвиток договірної бази, залежить від нашої спроможності. Ніхто, крім нас, не зацікавлений у нашому успіху, а тому треба пам'ятати слова Теодора Рузвельта: "Роби, що можеш, з тим, що маєш, там, де ти є".

Тож на цьому тижні головна внутрішньополітична інтрига – чи здатна Верховна Рада, попри політичні сварки й суцільну недовіру до уряду, ратифікувати "мінеральну угоду" замість того, щоб лити воду на млин росіян, які дуже хочуть цю угоду "збити".

Оригінал