Независимость от Соединенных Штатов Трампа: 4 шага для Европы

2 травня Федеральне відомство Німеччини із захисту конституції ухвалило рішення, що партію "Альтернатива для Німеччини" (АдН) слід класифікувати як ультраправий, екстремістський рух.

У відповідь держсекретар США Марко Рубіо виступив на захист АдН і засудив це рішення як прояв "тиранії під прикриттям".

Як і виступ віцепрезидента США Джей Ді Ванса на Мюнхенській конференції з безпеки в лютому, а також неодноразова публічна підтримка європейських ультраправих з боку Ілона Маска, ці заяви свідчать: Сполучені Штати більше не є союзником Європи.

Вони стали її противником.

Трамп не тільки демонструє готовність залишити Україну напризволяще перед Росією, але й відкрито прагне зруйнувати соціальну, екологічну, економічну та демократичну модель Європи.

Мета Трампа — побудувати авторитарний, неліберальний світовий порядок.

Він хоче демонтувати демократичну державу у своїй країні; створити суто прагматичні альянси з провідними світовими автократіями; і перетворити Північну Америку на неприступну фортецю, встановивши суверенітет США над Канадою, Ґренландією та Панамським каналом.

Він навіть не виключає застосування сили для досягнення своїх цілей.

Трамп не бачить нічого поганого в тому, що Україна опиниться в російській орбіті, бо він вітає повернення до світу "сфер впливу", де панують великі держави.

Кожна з цих цілей становить геополітичну, економічну й безпекову загрозу для Європи.

Дехто в Європі плекає надію, що нинішнє охолодження трансатлантичних відносин є тимчасовим, і що проміжні вибори 2026 року або президентські вибори 2028-го все змінять.

Але робити ставку на це — вкрай ризиковано.

Будь-яка м’якість у відповіді Європи на агресивність Трампа лише підживить його амбіції.

Як і президент Росії Владімір Путін, Трамп визнає лише боротьбу за владу і вірить, що "сила творить право".

До того ж здатність Трампа перетворити США на автократію, тобто на повну протилежність європейським цінностям, виявилася більшою, ніж очікувалося.

Ми стаємо свідками стрімкої "путінізації" американської політики.

Антиєвропейська позиція адміністрації Трампа не виникла нізвідки.

Оскільки США дедалі більше орієнтуються на Азію, вони давно прагнуть зменшити свою присутність у Європі.

Це стало очевидно ще за президентства Барака Обами, коли той не наважився рішуче відповісти на анексію Криму Росією у 2014 році чи не дотримався власної "червоної лінії", коли сирійський диктатор Башар Асад застосував отруйний газ проти свого народу.

Хоча адміністрація Джо Байдена підтримала Україну, стримуючи ізоляціоністські тенденції, цієї підтримки виявилося недостатньо.

І було зрозуміло, що після нього розворот від Європи продовжиться.

Ще до переобрання Трампа в листопаді минулого року я дійшов висновку: Байден, імовірно, стане останнім справді трансатлантичним президентом США.

Для багатьох американців НАТО дедалі більше виглядає як пережиток минулого.

Що може зробити Європа?.

По-перше, ми маємо рішуче відповісти на торговельну війну Трампа і не піддаватися його шантажу у сфері регулювання цифрових гігантів.

Справді, наша залежність від США у цифрових технологіях є небезпечною.

Це треба змінити — так само, як ми прагнемо знизити ризики у відносинах із Китаєм.

Але Америка також залежить від Європи: ЄС становить п’яту частину глобального споживання, і ця роль лише зростає для американських компаній, які втрачають доступ до китайського ринку.

По-друге, Європа має цілеспрямовано здобувати стратегічний суверенітет у сфері оборони та високих технологій.

Існує безліч звітів і планів, які вказують, що слід зробити.

Такі інвестиції вимагатимуть значних ресурсів — а отже, нових європейських боргових випусків (на відміну від фонду Next.

GenerationEU, ці борги мають погашатися за рахунок нових загальноєвропейських джерел фінансування).

По-третє, ми повинні об’єднатися з іншими країнами, які постраждали від агресивної політики Трампа: Японією, Південною Кореєю, Канадою та Австралією.

Перемоги Марка Карні в Канаді та Ентоні Албанізі в Австралії доводять, що Захід не має наміру без бою здаватися новому нелібералізму.

Варто створити "G6" — G7 без США — і вибудувати повністю європейську оборонну архітектуру за участі таких країн, як Велика Британія та Норвегія.

По-четверте, ми маємо звернутися до країн Глобального Півдня, щоб зменшити тиск з боку Трампа й Путіна та зберегти багатосторонню систему.

Але для цього доведеться змінити підходи: відійти від політики "фортеці Європа" щодо міграції і припинити поблажливість до ультраправого уряду прем’єра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу.

Терпимість до нетерпимого в Газі позбавила нас більшої частини морального авторитету.

Чи реально проголосити незалежність Європи від США?.

Після восьми десятиліть тісного партнерства європейцям складно звикнути до президента США, який поводиться як російський автократ.

Зміни, які нам доведеться здійснити, неминуче зустрінуть опір у деяких країнах ЄС, що політично тяжіють до трампізму.

Це також виклик для Європейської комісії, яка останніми роками часто надто беззастережно погоджувалася з позицією США.

На щастя, нещодавні заяви Фрідріха Мерца, майбутнього канцлера Німеччини, свідчать, що навіть одна з найтрадиційніших атлантичних держав Європи усвідомлює нові виклики.

Європейська народна партія та її національні партії-члени також мають припинити флірт із крайніми правими популістами, які цілком орієнтуються на Трампа і Путіна.

Центристські сили Європи — християнські демократи, соціал-демократи, ліберали й зелені — мають об’єднатися, щоб разом протистояти Трампу.

Домогтися незалежності Європи від США буде нелегко.

Але якщо ми не діятимемо зараз — рішуче й згуртовано — майбутнє нашої соціальної й демократичної моделі може бути похмурим.

Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.