Невидимий резерв: як психологічна підтримка має зміцнювати національну стійкість
Невидимий резерв: як психологічна підтримка має зміцнювати національну стійкість

Невидимий резерв: як психологічна підтримка має зміцнювати національну стійкість

Невидимий резерв: як психологічна підтримка має зміцнювати національну стійкість

Україна сьогодні веде смертельну боротьбу з безжальним і підступним ворогом, який супроводжує злочинні воєнні дії проти нашого суспільства масованим психологічним впливом на нього. Наша Перемога вочевидь залежить від нашої колективної спроможності ефективно протидіяти цьому деструктивному та підступному впливу.

Але в кого є ключ до цієї спроможності? Хто володіє достатньою експертизою в тому, як влаштовані людська психіка та поведінка, як формуються індивідуальні та колективні реакції на екстремальні обставини війни, які з цих реакцій є нормальними й бажаними, а які — патологічними й небажаними, і головне — в який спосіб зберегти на невизначено довгу перспективу суспільну стійкість, витривалість і здатність чинити спротив ворогу?

Першою й правильною відповіддю на ці запитання має бути — психологи та інші фахівці з ментального здоров’я. Проте готовність і цієї галузі загалом, і конкретних фахівців зокрема до належного супроводу суспільства й держави в умовах важкої війни не є безспірною. Слід говорити принаймні про три ключові чинники, які істотно обмежують ефективність такого супроводу: успадковані інституційні вади, проблеми з підготовкою кадрів і фрагментованість регулювання.

Прикладна психологія: від маргінесу до політики національної безпеки

Не секрет, що в сучасній Україні прикладна психологія успадкувала від радянської доби деякі змістові та інституційні деформації. У масовій свідомості вона дотепер неявно ототожнюється зі скомпрометованою політичними репресіями каральною психіатрією, й це негативно позначається на ставленні населення до психологічної допомоги. Переважна більшість українців досі надає перевагу вирішенню особистих проблем у колі найближчої довіри — за допомогою родичів або друзів. Проведене нашим Інститутом спільно з партнерами дослідження показало, що 2022 року 57% респондентів перебували в зоні ризику розвитку посттравматичного стресового розладу й, отже, потребували психологічної допомоги. Відтоді ситуація, звісно, не покращилася. Проте за даними опитування, проведеного в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» на початку 2025 року, частка громадян, які звертаються до психологів і психотерапевтів, становить лише 13%.

Повномасштабне вторгнення російських військ в Україну вкрай загострило потребу в забезпеченні на системному рівні заходів зі збереження та відновлення психічного здоров’я українців. Але не тільки. Завдання, що стоїть на порядку денному, — психологічне забезпечення опору окупантам. Таке забезпечення передбачає, зокрема, налагодження психологічного супроводу діяльності органів державної влади й ухвалення управлінських рішень та підтримання в суспільстві сприятливого соціально-психологічного клімату. Необхідна цілісна державна політика, спрямована на задоволення потреб суспільства й держави в професійній психологічній підтримці.

Кадри

У сучасному світі стійко зростає затребуваність психологічних послуг. У США, Великій Британії, Швеції, Ізраїлі та інших країнах ОЕСР психологи відіграють дедалі більшу роль у стратегічному плануванні діяльності урядових установ, забезпеченні переговорів, запобіганні конфліктам і їх розв’язанні, заходах із подолання бідності та оптимізації економічної поведінки населення, профілактики злочинності, протидії політичному екстремізму й тероризму, вирішенні проблем адаптації людини до нових умов життя й діяльності, екологічної та епідеміологічної безпеки тощо. Натомість спектр надаваних в Україні психологічних послуг є помітно вужчим.

Загальна кількість фахівців сфери психічного здоров’я на 100 тисяч населення в Україні майже втричі менша, ніж у Польщі, майже вп’ятеро — ніж у Франції, і більш як удев’ятеро — ніж у Фінляндії. Водночас обґрунтованого прогнозу потреби в кадровому ресурсі психологів, необхідному для мінімізації в середньо- та довгостроковій перспективі соціально-економічних втрат від спричиненого війною психотравмування громадян в Україні, досі не розроблено.

Має суттєві вади й сам зміст підготовки психологів. Більшість випускників психологічних факультетів та відділень після їх закінчення не готова до самостійного надання психологічних послуг в умовах війни та повоєнного відновлення. Ще менш підготовлені до якісної, професійної та відповідальної психологічної практики випускники короткострокових освітніх програм, кількість яких на українському ринку освітніх послуг стрімко й неконтрольовано зростає. Це призводить до поширення в Україні психологічного фельдшеризму, коли зміст психологічної допомоги визначається радше репертуаром технік, якими володіє надавач послуги, ніж реальними проблемами та потребами клієнта.

Ще виразніше проблема кадрів проявляється в системі психологічного забезпечення сектору безпеки і оборони (СБО).

Рівень професійної кваліфікації військових психологів в Україні значно поступається стандартам НАТО, де до виконання професійних завдань допускаються виключно психологи, які мають освіту на рівні магістра й вище, а також пройшли додаткову військову підготовку. У підрозділах СБО достатнім для практичної роботи з персоналом визначено освітній рівень бакалавра. Проте й цих занижених вимог не завжди дотримуються. Обов’язки військових психологів часто покладають на мобілізованих осіб без відповідної кваліфікації (учителів, юристів, інженерів тощо), а досвідчених цивільних психологів використовують епізодично. Водночас навантаження на одного психолога в деяких бригадах перевищує 2000 осіб (за стандартом НАТО — до 300).

У Збройних силах України, а також у Державній прикордонній службі психологічний супровід особового складу виконують підрозділи так званого морально-психологічного забезпечення (термін «морально-психологічне забезпечення» запроваджений Військово-політичною академією імені В.Лєніна 1985 року), які є видозміненими рудиментами органів політуправління ще радянської армії, що досі збереглися лише в країнах ОДКБ і в Україні. Отже, незважаючи на заявлений рух до стандартів НАТО, відповідної модернізації системи психологічного забезпечення досі не завершено.

Фрагментованість регулювання

Останнім часом в Україні означився очевидний прогрес у царині нормативно-правового регулювання сфери психічного здоров’я. Проте, на жаль, у фундаменті всіх — безумовно, життєво необхідних і своєчасних — ініціатив міцно закріпилося звужене та фрагментоване розуміння завдань психологічного супроводу українського суспільства й держави в умовах повномасштабної російської агресії. Не став винятком і довгоочікуваний Закон «Про систему охорони психічного здоров’я в Україні». З одного боку, він є справжнім проривом із погляду врегулювання системи охорони психічного здоров’я. Але з іншого — в законі фактично не враховано специфіки війни, хоча це ключовий чинник психічного здоров’я громадян і психологічної стійкості суспільства в Україні після 2022 року.

Ба більше, закон не виділяє психологів як окрему професійну групу з визначеними завданнями, не містить чіткого алгоритму, як саме потрібно організовувати психологічний супровід — наприклад у закладах освіти, на робочих місцях, у громадах, на фронті. Не конкретизовано системи навчання, супервізії та підвищення кваліфікації психологів. Не визначено джерел та обсягу фінансування психологічного супроводу, особливо в умовах надзвичайної ситуації або воєнного стану. Зазначені недоліки можна почасти виправити підзаконними актами. Але побудувати систему психологічного забезпечення опору окупантам нині й відновлення країни — в повоєнний період у такий спосіб не вдасться. Бо ухвалення закону нічого не змінює з погляду реалізації завдань психологічного плану, які виходять за межі суто медикалізованих підходів. Маємо на увазі, наприклад, вирішення таких проблем, як посилення в повоєнному суспільстві відцентрових тенденцій, ознаки яких з’являються вже зараз, загострення політичного протистояння, «синдром неповернення» серед українських біженців, стрімке зростання невдоволення діями керівництва держави тощо.

Успішно впоратися з такими викликами можна буде лише за умови вжиття системних заходів із відстеження та своєчасного, випереджувального коригування соціально-психологічного клімату в суспільстві, налагодження психологічного супроводу професійної діяльності в органах державної влади, належного психологічного забезпечення процесів європейської та євроатлантичної інтеграції, інших напрямів внутрішньої та зовнішньої політики.

Що далі?

Державна політика з питань психологічної підтримки та супроводу населення в умовах війни має бути цілісною й поєднувати в логічно вибудуваній системі законодавчу, нормативно-правову базу захисту та відновлення психічного здоров’я громадян України, взаємодію всіх психологічних служб незалежно від їхнього відомчого підпорядкування, розвиток інфраструктури психологічної допомоги, державне замовлення для профільних наукових установ і закладів освіти, нарощування вітчизняного ресурсу високопрофесійних психологічних кадрів, урегулювання роботи психологів-волонтерів та іноземних фахівців із військовими підрозділами, госпіталями, сім’ями загиблих і поранених.

Почасти окреслені напрями державної політики належать до сфери компетенції Координаційного центру з психічного здоров’я Кабінету міністрів України і Міжвідомчої координаційної ради з питань психічного здоров’я та надання психологічної допомоги особам, які постраждали внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Проте, на нашу думку, ні Рада, ні Центр не мають належних повноважень, та й достатнього професійного ресурсу для формування й реалізації цілісної державної політики у сфері, про яку йдеться.

Отже, час вимагає системного вирішення означеної проблеми. Найприйнятніший спосіб її вирішення вбачаємо в утворенні Національного агентства України з питань психологічної підтримки як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовуватиме й координуватиме Кабінет міністрів України. Саме в такому статусі Агентство буде здатне забезпечувати формування відповідної державної політики та її реалізацію в державних органах, секторі безпеки і оборони, інших установах та організаціях, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також у недержавному сегменті надання психологічних послуг. Головною метою має стати розбудова Національної системи психологічної підтримки, яка включатиме згаданий вище центральний орган виконавчої влади, його територіальні органи, наявні й новостворювані психологічні служби, підрозділи психологічного забезпечення сектору безпеки і оборони, окремих фахівців, які обіймають посади психологів у державних органах та установах, що фінансуються з державного й місцевих бюджетів, недержавні центри та громадські організації, що надають психологічні послуги на договірних чи волонтерських засадах.

Паралельно з інституційним зміцненням системи психологічної підтримки необхідно вжити низку невідкладних заходів організаційного характеру: модернізувати систему психологічного забезпечення сектору безпеки і оборони відповідно до стандартів НАТО; створити систему підвищення кваліфікації психологів, розширити підготовку фахівців, сформувати мобілізаційний резерв психологічних кадрів; посилити психологічний складник у медичній освіті; актуалізувати дослідження для потреб війни та відновлення; запровадити стандарти висвітлення подій війни в медіа для запобігання повторній травматизації.

На нашу думку, окреслені заходи закладуть основи єдиної державної політики у сфері психологічної підтримки та створять дієві механізми її послідовної реалізації у воєнний і повоєнний час.

Ця стаття є стислим викладом науково-аналітичної доповіді «Наявний стан та шляхи вирішення проблеми забезпечення потреб суспільства і держави у психологічній підтримці в умовах війни та повоєнного відновлення України», робота над якою тривала з 2015 року. У серпні 2023 року доопрацьований з урахуванням тогочасних реалій текст доповіді було скеровано до РНБОУ. Відтоді частина порушених у доповіді питань знайшла позитивне розв’язання, зокрема завдяки ухваленню парламентом Закону «Про систему охорони психічного здоров’я в Україні», але загалом проблема забезпечення потреб суспільства й держави у психологічній підтримці ще чекає на своє вирішення. Тому, не вносячи до доповіді жодних коректив, ми все ж таки оприлюднюємо її для широкого обговорення.

Повний текст доповіді, а також проєкт указу президента України, який було розроблено для імплементації запропонованих рішень, розміщено на сайті Інституту соціальної та політичної психології НАПН України.

Джерело матеріала
loader
loader