У Росії немає жодної причини для того, щоб прагнути миру

Ключ від миру не у Вашингтоні, не в Києві і не в Брюсселі. Він у Москві. Закінчити може або той, хто переміг, або той, хто почав. Вимагати від України переговорів можна, звичайно. Ба більше, Україна на це готова.

Пропоную всім разом відповісти на запитання: чи впливає бажання України брати участь у мирному процесі на результат мирного процесу?  Відповідь: ні. З причини відсутності мирного процесу. Тому що вимога капітуляції від країни, яка четвертий рік успішно веде повномасштабну війну з противником, який багаторазово перевершує її за чисельністю, озброєнням, площею і ресурсами, абсурдна по суті.

Ми не здатні завдати Росії військової поразки. Це сумний факт, який був зрозумілий із самого початку. Але і для того, щоб завдати військової поразки нам, Росії потрібні колосальні ресурси і багато років.

Ми не згодні капітулювати. Росії не потрібен мир. Трамп, вибачте, базіка. Європа дуже хоче, але мало може (пам'ятаєте, як такий стан називається?) Ну, і висновки.

КВК триватиме, тут ні в кого, крім нашого найкращих шансів немає. Дотепно відповідати ми вміємо. Миру не бачу в упор. Справедливого миру — тим більше.

Як це не сумно говорити, але show will go on. Трамп грає в миротворця. Європа в рятівників. Росіяни продовжують вбивати і руйнувати. Ми продовжуємо захищатися. Чи є вихід до миру в цій ситуації? Так.

Через силу. У принципі, цю війну можна було закінчити в березні 22.  Чи буде сила застосована для умиротворення агресора? Ні. Тому, що страшно. Це вам не Ємен штовхати. Ось, власне, і весь розклад.

Але переговори, звісно, будуть. Путін на них не прилетить — не царська це справа перемовлятися. Буде процес заради процесу під радісні крики з Білого дому. А нам треба готуватися переходити в save mode, максимально берегти людські життя й очікувати тривалого військового протистояння.