NYT розповів про єдину жінку-пілота у ЗСУ: мріяла про небо з 10 років

Лейтенант Катерина — другий пілот і штурман на Мі-8.

Вона — єдина жінка-бойовий льотчик в українській армії.

Історію Катерини розповідає The New York Times.

«Двері відчинилися, і з’явилася пілот, зморгнувши пил нафарбованими віями, її нігті були пофарбовані в глибокий бордовий колір.

Вона несла на одній руці важку льотну куртку, і один із членів наземної команди кинувся до неї, щоб допомогти їй з нею.

„Давай я понесу її“, — сказав він, але вона відмахнулася.

Якщо я зможу посадити вертоліт, то мені не потрібна допомога з курткою, — підказувала її мова тіла», — розповідає журналіст видання про першу зустріч із Катериною.

«Хлопці завжди хочуть показати, що вони герої, і готові захистити тебе», — сказала Катерина.

«Але я прийшла сюди не для того, щоб бути дівчиною.

Колись наша армія це зрозуміє».

Близько 70 000 жінок служать в українській армії, з яких 5 500 перебувають на бойових позиціях.

За словами військових, лейтенант Катерина — єдина жінка-бойовий пілот в українській армії, яка служить на передовій вертолітній базі з десятками пілотів-чоловіків.

Україна не дозволяє оприлюднювати прізвища пілотів з міркувань безпеки.

«Я б хотіла, щоб більше жінок літало», — сказала лейтенант Катерина, додавши, що вона була єдиною жінкою серед 45 чоловіків у її військовій льотній школі.

За її словами, дуже мало жінок навчаються на пілотів у Харківському національному університеті Повітряних сил.

«Я намагаюся підбадьорювати їх і говорити їм, що у них все вийде», — сказала вона.

Катерина відверто визнає, що її здібності часто піддаються сумніву через те, що вона — жінка.

«Так у будь-якій професії, коли ти жінка, — не тільки в армії», — сказала вона.

Натхнення для польотів з’явилося в Катрини в дитинстві на авіабазі, де її батько служив офіцером.

Коли їй було 10 років, її підвезли на гелікоптері Мі-8, і вона вирішила стати пілотом.

«Це було так гучно і страшно, але я відчувала, що хочу на ньому літати», — сказала дівчина.

У 16 років Катерина вступила до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, де була єдиною дівчиною.

Льотчиця згадує, що якось викладач запитав її: «Що ти тут робиш? Це не для дівчат.

Ти не впораєшся».

Однак продовжувати втілювати свою мрію їй допомогла інструкторка, яка працювала на вертолітних симуляторах.

«Вона сказала мені нікого не слухати, і я подумала: „Якщо вона може літати, чому я ні?“ — розповіла Катерина.

Лейтенант Катерина рідко бачиться зі своєю родиною і пообіцяла покатати молодшу сестру, але лише після війни.

Вона ні з ким не зустрічається і не має близьких друзів у своїй бригаді.

«Я літаю, дивлюся на свою країну, думаю, яка вона прекрасна.

А коли потрапляємо на передову і бачу, що села і міста, будинки і заводи — спалені та розбомблені, я думаю: „Як ми дійшли до такого у XXI столітті?“ — зізнається льотчиця.

Раніше у ЗСУ пояснили, чи будуть мобілізовувати жінок.