Яку сіль насправді їдять українці: шокувальне розслідування ТСН
Яку сіль насправді їдять українці: шокувальне розслідування ТСН

Яку сіль насправді їдять українці: шокувальне розслідування ТСН

Лише одна з восьми пакувань солі виготовлена в Україні.

Також ТСН вирішила перевірити, а чи безпечною є сіль, яку продають у магазинах.

Про це йдеться у матеріалі кореспондентки «ТСН.

Тижня» Оксани Радіонової.

Як українці споживають сіль.

Щороку українці з’їдають 450 тисяч тонн солі.

На день українці споживають 12,6 грамів солі що вдвічі більше норми.

Технічною сіллю посипають дороги взимку.

Вона потрібна в металургії, нафтопереробці, хімічній промисловості, медицині, для виробництва паперу та скла, фарб та лаків.

До повномасштабного вторгнення українська економіка потребувала 907 тис.

тонн солі.

І вона вся була вітчизняна.

Проблеми було лише дві — корупція і монополія.

І війна моментально це виявила.

Коли росіяни окупували Соледар, а з ним «Артемсіль» — єдине підприємство, яке не лише покривало практично усі наші потреби в солі, але й продавало у майже 2 десятки країн.

Завод став зоною бойових дій.

Цехи підприємства згоріли, обладнання знищене, будівлі зруйновані.

Україна, яка забезпечувала «білим золотом» і себе, і інших змушена витрачати валюту та шукати сіль по усьому світові.

За даними митниці, замість заробітку на солі у 2022-2024 роках ми витрачаємо на неї по 100 мільйонів доларів щороку.

90% вартості солі — це її доставка.

І веземо ми сіль найбільше з Єгипту, Туреччини та Румунії.

Чи безпечна сіль в Україні.

Кілька місяців тому через небезпечну домішку в єгипетській солі в мережі піднялася справжня буря.

Тож, ТСН вирішила заглянути під пакування і віддати її експертам.

Не лише перевірити її смак, бо господині стали нарікати: мовляв, сіль вже не така солона.

А ще проаналізувати розчинність «білого золота».

І у цьому ТСН допоможе фахівчиня з питань якості та безпечності харчових продуктів, професорка Олена Сидоренко.

Та ТСН копнула ще глибше — і вирішила віддати кристалики солі з українських полиць на дослідження науковцям-хімікам.

«Отже, маємо 8 пакетів солі.

Я її придбала у 4 різних супермаркетах в столиці І 1 пакетик з Львівщини, Дрогобича.

Тут сіль різних виробників, різних країн.

Для чистоти експерименту я пересипаю сіль у вісім однакових пакетів та нумерую зразки, аби у відділі аналітичної хімії Інституту монокристалів Національної академії наук, де будуть перевіряти сіль, не знали ні виробника, ні країну походження», — каже Оксана Радіонова.

Держава висуває чіткі вимоги до якості цієї харчової добавки.

З уроків хімії ми знаємо, що харчова сіль — це мінімум на 97 відсотків хлорид натрію.

Та саме ті кілька відсотків, що лишилися і є найпідступнішою частиною домішок.

І одна справа, коли у солі багато заліза, і зовсім інша — коли підсоливши борщ ми з’їли мікродозу токсичних стронцію, алюмінію, цинку чи миш’яку.

Важкі метали в солі, загалом понад двадцять мікроелементів й будуть шукати хіміки.

Куди зникла українська сіль.

Україна багата на сіль.

У наших надрах 16 млрд тонн лише офіційно підрахованих запасів.

Насправді солі врази більше.

Цього б вистачило на мільйони років.

Але ми її практично не видобуваємо.

При цьому у нас 14 офіційних родовищ кухонної солі, 8 з яких це сіль кам’яна.

Ця копалина є на Донбасі, Прикарпатті, Закарпатті.

Менше на півдні.

Добували ми також морську сіль й в анексованому Криму.

А зараз болюча статистика: з понад десятка підприємств, які на початку 90-тих видобували сіль й забезпечували не лише внутрішній ринок, але й імпортували за кордон — нині лишилося одне.

І справа тут не лише в окупації.

«Фактично Україна вперше в історії не забезпечена власною харчовою сіллю.

І це не просто констатація.

І дивно наступне, що це наслідки не тільки війни.

Фактично відсутності потрібної державної політики», — каже Володимир Семиноженко Гендиректор НТК «Інститут монокристалів» НАН України.

Зараз сіль видобувають у місті Дрогобич на Львівщині.

У самісінькому серці Дрогобича між легендарними дерев’яним храмом святого Юра, що з’явився теж завдяки солеварам та старовинною церквою Воздвиження Чесного Хреста — діє єдина тепер на всю Україну солеварня.

«Старі занедбані будинки.

Та насправді ми на унікальному, найстарішому в Україні підприємстві, де вже понад 6 століть видобувають біле золото.

І метод той же що й шістсот років тому — виварюють з природної ропи», — каже кореспондентка ТСН.

Оксана Бунда — одна з тих, хто намагається врятувати унікальне підприємство.

Працює на Дрогобицькій солеварні вже 45 років.

Вона тут й технологиня, й гідрогеологиня, й гід.

Шахта — це соляна криниця.

Яка постійно, без жодного вручання людей, наповнюється солоною водою.

«Сюди тече приблизно 2,3 куба розсолу кожної години, і ми так його і повинні видобувати.

Тоді і концентрація не змінюється, а тут, до речі, концентрація до 300 грамів на літр.

Це більше, ніж в Мертвому морі», — каже Оксана Бунда.

Таких шахт-криниць раніше мали три.

Качають сировицю — так тут звуть солену воду — щогодини лише по 10 хвилин.

Щоб не нашкодити й запобігти утворенню проваль в центрі міста.

Й заповнюють соленим розсолом двохсотрічні закам’янілі від солі дерев’яні ємності по 100 кубів кожна.

Таких в Європі більше ніде не має.

Після відбувається справжня алхімічна магія.

Розсіл заливають в залізні панви, підігрівають ропу дровами.

Температура запускає процес кристалізації.

На солеварні нині працює пів сотні працівників.

Практично все тут роблять вручну.

Хотіли би варити «білого золота» більше, та старенькі напівзруйновані виробничі приміщення — не дозволяють.

Потужності майже зношені.

А могли втратити все — як і десяток інших солеварень у цьому регіоні.

Орендар з Дрогобицької солеварні пішов у 2013.

За борги газ відрізали.

Ліцензія на видобуток закінчилася.

На гектари в центрі міста поклали око.

Частина колективу пішла, але не всі.

Бухгалтер Ольга Чайка — одна з тих, хто взявся рятувати сільзавод.

Поїхала до столичних чиновників.

«Я поки їхала в Київ, то я всю дорогу молилася, бо я дуже хвилювалася, чи нам щось вдасться.

Але вдалося все почати з нуля», — каже вона.

Взялися за документи, почали знову виварювати сіль на дровах й перетворювати завод на туристичну принаду регіону.

Після соледефіциту у 2022 потужності збільшили до можливого максимуму.

Варять цілодобово, у кілька змін.

Щомісяця вдається отримати 60 тонн солі.

В масштабах України — це крапля в морі.

Але ж своя сіль здатна закрити потреби регіону.

Дрогобицький солеварний ще до повномасштабного вторгнення передали у Фонд держмайна України.

І як виявилось на модернізацію солеварні стало ще менше шансів.

«На сьогодні ми утримуємось від виставлення на аукціон у зв’язку з тим, що не можемо на період воєнного стану передбачити збереження основного профілю, як обов’язок для нового покупця.

Тобто єдиний на всю країну діючий солевиварювальний завод, при продажу ніхто не захистить від перетворення на квартал багатоповерхівок», — каже Ігор Тимошенко, заступник голови Фонду держмайна України.

Колектив, який колись своїми руками врятував сільзавод, має чітку стратегію розвитку й сподівається — держава не дасть солеварні вмерти.

Що кажуть про якість солі в українських магазинах.

Тим часом наша фахівчиня з якості та безпечності харчових продуктів Олена Сидоренко вивчає маркування на пачках і одразу помічає у трьох виробників: солі румунській, солі єгипетській та албанській той самий скандальний Е536 або як його ще позначають калій залізисто-синьородистий.

«Для того, щоб сіль не була однією цеглиною.

Крім того, він дає більш світлий колір, він як освітлювач може бути.

Це достатньо токсична речовина, але міст нормується в дуже незначних кількостях, це одна тисячна відсотка.

В європейських країнах це дві тисячні відсотки.

Тобто у нас дуже часто так буває, що норми є більш жорсткими.

Він вже використовується понад 30 років», — каже Олена Сидоренко.

Для консервації городини сіль з антизлежувачем краще не використовувати.

Лише одна упаковка з 8, які ми рандомно придбали — українська, дрогобицька кухонна-виварна.

«Упаковка поліетиленова, і це добре для солі, тому що вона повинна герметично зберігатися.

Захищена від пливу сонячних променів, не прозора.

Тут запах йодистий, якщо запах моря водоростей ось він тут є тому, що добре, що я бачу що йод міститься тут.

Її можна використовувати уже у харчуванні саме от так як написано для профілактики захворювань», — каже фахівчиня.

Всі інші — імпорт.

Хоч на пакуванні й написано «зроблено в Україні».

І цей обман користувача заслуговує окремої розмови.

То як сталося, що країна з гігантськими родовищами солі, купує її за кордоном.

І не здатна підтримати навіть те що ще дихає.

«Ви чули про, скажімо, національну програму, оскільки це стратегічна річ, сіль, що існує чи державна програма, чи стратегія щодо української солі? Я не чув, і ви не чули», — каже Володимир Семиноженко, гендиректор НТК «Інститут монокристалів» НАН України.

Більше — у наступних випусках ТСН.

Джерело матеріала
loader
loader