Великий обмін полоненими: що кажуть військові та їхні родичі

Напередодні завершився останній третій етап великого обміну у форматі тисяча на тисячу.

Про нього українська та російська сторони домовилися в Туреччині всередині травня.

На підготовку цієї масштабної операції були фактично — лічені дні.

Цей обмін уже називають — сліпим: списки на обмін не узгоджувалися заздалегідь і складалися фактично в процесі.

Вдома рівно тисяча людей: 120 з них цивільні, 880 — військові.

Серед військових — бійці ЗСУ, нацгвардійці і прикордонники, всі — сержанти та рядові.

Цього разу офіцерів серед звільнених не було.

Переважна більшість — чоловіки: жінок вдалося звільнити лише — трьох.

Про це йдеться у сюжеті кореспондентки ТСН Неллі Ковальської.

Анатолій — один з перших звільнених останнього етапу цього обміну.

Зараз в нього єдине бажання — швидше отримати можливість зателефонувати.

Анатолій — в групі тяжко поранених, їх традиційно привозять з обміну окремо, першими.

Втім, в Координаційному штабі кажуть — здоровим з російських тюрем ще ніхто не повернувся.

«Ми бачимо проблеми з опорно-руховим апаратом, недоїдання, брак вітамінів, брак прогулянок, і звісно, це щоденні тортури, приниження і намагання стерти національну ідентичність», — каже Петро Яценко, керівник пресслужби координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.

Віталій та Олена на свою зустріч чекали — місяці, а зустрілися несподівано.

Вона тут не вперше.

Зазвичай приїжджала з плакатом в надії бодай щось дізнатися про чоловіка.

Цього разу нарешті отримала обійми і поцілунки коханого.

Про свій новий статус звільнений з полону Олександр не знає.

І рідні сперечаються, хто саме оголосить новоспеченому діду головну новину.

Вже вільні хлопці — миються, обідають та переодягаються.

Родичі зниклих безвісти та тих, хто перебуває у полоні, використовують будь-яку можливість для того, аби дізнатися бодай якусь інформацію про те, де їхні близькі або як вони почуваються.

Валерій та Наталя приїхали сюди — вперше.

Вони шукають сина Віктора.

«Він пішов добровольцем у перші дні війни і зник безвісти 2 травня 2024 року», — кажуть вони.

Поки їх пошук не дав результату.

Але Інна дізналась, що її син живий.

Попри хороші новини вона не може стримати сліз.

Альона, що дочекалась свого Станіслава, каже, так і не придумала, що особливого йому сказати.

«Я люблю тебе і все! І ми просто обіймались хвилин 15 чи мабуть 20.

Ми просто мовчали», — каже вона.