Меморіальне військове кладовище з білого каменя. Тернополь зробив це першим
Складно передати, наскільки особлива атмосфера на військовому секторі поховань у Тернополі.
Якщо дивитися згори – похмуре Микулинецьке кладовище всередині засвічує світло меморіального комплексу. Якщо дивитися на уніфіковані білі козацькі хрести вночі, таке враження, що вони тримають кругову оборону від темряви навколо.
Мами загиблих героїв, з якими я поспілкувалася, кажуть, що їм тут легше знаходитися, ніж вдома. Що це місце стало уже головною точкою зустрічі й формування спільноти.
Тернопіль, за проєктом Дарця Веретюка, першим у незалежній Україні збудував меморіальне військове кладовище з білого каменю, повернувши перервану українську мілітарну традицію. Комплекс ще будується: тут буде стіна памʼяті, стіна найбільших битв, цифрове табло з віртуальним музеєм і головна скульптура у кульмінаційній – верхній точці некрополя.
Можу тільки уявити, яким сильним центром тяжіння це місце стане по завершенню будівництва для всієї громади.
Цікаво, що навколо є декілька індивідуальних гранітних памʼятників нашим полеглим військовим, які, на жаль, візуально зливаються з цивільними похованнями. Кажуть, що через це, наприклад, священники під час поминальних літургій за полеглими у війні, іноді не доходять до них. Не ідентифікують.
Просто невдало обрана візуальна мова памʼятників може винести найважливіших людей новітньої історії за дужки памʼяті про війну. Це страшно.
І це ще одна причина організовувати такі місця системно, уніфіковано, мистецьки і у світлих кольорах. Довіряти фахівцям, а не нашому колективному травмованому тоталітаризмом відчуттю прекрасного.
Військові поховання – це не звичайні поховання, а фундамент нашої держави.
Слава і вічна шана кожному полеглому воїну.

