Пам'яті сапера, майстра екіпажу БпЛА Віталія Шевченка

У 10 років став кандидатом в майстри спорту України

Віталій народився 25 лютого 1996 року в Кропивницькому. Загинув 18 травня 2025 року під час бойового завдання в районі населеного пункту Милове Бериславського району Херсонської області, прикривши собою побратимів під час масованого обстрілу. За свої 29 років життя від багато чого встиг.  

Як розповіла Укрінформу його мама - Ірина, вона мріяла про сина. 

«Народився син - мрія матері. Чорненьке волосся, карі очі. Ростила, водила до садочка. Ми домовлялися, що йдемо "по роботах", щоб не плакав, поки мама не забере», - згадує жінка.

Із раннього дитинства Віталій був дуже кмітливим, розумним та допитливим. Вже у 4,5 роки мама привела його в Кіровоградський обласний центр дитячої та юнацької творчості у Народний художній колектив України - хореографічний ансамбль «Росинка», де танцювала його старша сестричка. Згодом, через 13 років, Віталій стане випускником цього відомого колективу. 

У 6 років він почав займатися одним із видів бойового мистецтва - тхеквондо. Кожного року проходив атестацію, отримав чорний пояс І дан. У 10 років став кандидатом в майстри спорту України, неодноразово був переможцем спортивних змагань різних рівнів. 

Після школи Віталій навчався у Льотній академії за спеціальністю рятівник, та свою вищу освіту здобув у Центральноукраїнському інституті розвитку людини за фахом «менеджмент». 

Працював на підприємстві «Наша ряба» та інших, останнім перед мобілізацією місцем роботи було підприємство «Агрохім». Колеги говорять про Віталія як про гарного фахівця, майстра своєї справи, привітну і дуже професійну людину. 

У 21 рік Віталій одружився з коханою Вікторією. У подружжя народилися син Максим та донька Євгенія. 

У січні 2023 року чоловік став на захист країни у складі 121-ї окремої бригади територіальної оборони. Після проходження навчання служив майстром 2-го екіпажу безпілотного літального апарату 2-го взводу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів, сапером-мінером. Воював на Херсонському напрямку. Мав статус ветерана війни - учасника бойових дій. 

«Син у свої 29 років був вже мужнім, мудрим чоловіком: народив сина, збудував дім, посадив дерево. Завжди надійний, добрий, чуйний, турботливий, усміхнений, винахідливий. Наш син, онук, братик, чоловік, тато, племінник, похресник, друг, однокласник та побратим. Ім'я Віталій у перекладі з давньоримської - "життя". Коли почалася війна, під час небезпеки він давав укриття всім, хто того потребував - у підвалі під будинком. Рятував свою бабусю від серцевого нападу. На фронті прикрив своїх побратимів і прийняв масивний обстріл на себе», - розповіла мама воїна. 

В один день з онуком, 18 травня, пішла з життя і бабуся Віталія - Маруся, яку він так любив та опікувався нею. 

У чоловіка залишилась мама, старша сестра, дружина та двоє дітей.

Попрощалися з воїном 22 травня на Алеї почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища у Кропивницькому. 

Честь Герою!

Фото з сімейного архіву