/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F52%2Fb5bc811608794ca7ebd1141c53e1353e.jpg)
Цусіма – символ ганьби Росії: чому битву порівнють з історичною атакою України на аеродроми
1 червня 2025 року Росія за кілька хвилин втратила третину своєї стратегічної авіації внаслідок української операції "Павутина".
Першою реакцію тамтешніх пропагандистів було порівняння з "Перл-Гарбором", втім, куди доречніші інші історичні алюзії, а саме – з ключовою подією російсько-японської війни 1904 – 1905 років – Цусімською битвою. Що про неї відомо, яке історичне значення та наслідки мала – читайте в матеріалі 24 Каналу.
Чому й через що Росія воювала з Японією
На початок 20 століття Російська імперія була дуже високої думки про себе. Росія вважала себе світовою державою, яка зовсім трішки не дотягує до дійсно Вищої ліги, до якої входили Велика Британія, Франція та Німеччина і не входили через власну стратегію ізоляції Сполучені Штати.
Росія існувала як "суходільна імперія", яка постійно розширює своє кордони і збільшує зони впливу. Однією з таких зон став Далекий Схід, точніше – Маньчжурія та Корея. Ці землі тривалий час були під контролем Китаю та династії Цін, але в 19 столітті сила Китаю випарувалась, і його влада над колишніми васалами була номінальна.
Цим скористалась Японія, яка уникла помилки Китаю та провела стрімку модернізацію, стрибнувши з фактичного Середньовіччя у Новий час. Бонусом для стрибка стало загарбання японцями Кореї внаслідок перемоги у війні з Китаєм у 1895 році.
Yuki no Shingun – атмосферна японська воєнна пісня, присвячена епізоду війни з Китаєм: дивіться відео
Росія на таку зухвалість довго закривала очі, але в підсумку не втрималась від "маленької переможної війни" у стилі "Токіо за 3 дні". На це були як геополітичні причини (на яких наполягають підручники історії), так і зневага росіян до японців як до нижчої раси.
А також комерційні інтереси членів царської родини та найближчого оточення Ніколая Другого – ті вклалися у лісопилки в Кореї (точніше – так звані "концесії на річці Ялу"), які на той час вважалися надзвичайно прибутковими та були таким собі "біткоїном початку 20 століття" або тодішнім аналогом B2B Jewelry.
Але на шляху шалених грошей стояла Японія, яка не бажала визнавати російські інтереси в регіоні. У підсумку стався конфлікт, який дві держави вирішили розв’язати силою зброї. Тоді не було стратегічної авіації та ядерної зброї, тому головним аргументом і найбільшою силою вважалися ВМС.
Маленька переможна війна, яка стала повним провалом
Росія сподівалася на швидку перемогу, але неповоротка імперія прорахувалась. Успішно вести війну із Санкт-Петербурга не вийшло, логістика та управління бойовими діями на краю світу стали ахіллесовою п'ятою Царату, ставши втіленням класичної російської приказки про дурнів та дороги.
Не дивно, що Росія почалася зазнавати поразки за поразкою. Натомість суперник діяв жваво та звитяжно. Японці взяли в облогу російський анклав Порт-Артур і блокували в порту Чемульпо крейсер "Варяг" (той самий, про безславну загибель якого росіяни склали героїчну пісню).
Доволі швидко основні сухопутні та морські сили росіян були розбиті японцями. Царський флот у битві в Жовтому морі потопила японська ескадра під командуванням адмірала Того Хейхатіро, а піше військо росіян зазнало важких втрат у кривавій битві під Мукденом. У ній росіяни втратили вбитими та пораненими 90 тисяч солдатів з 350 тисяч, які брали участь у бою, а японці – 75 000 з армії в 300 000.
Зважаючи на все це, якось непомітно єдиною надією Росії стала так звана Друга тихоокеанська ескадра, вона ж – Балтійський флот, якому ще в 1904-му році наказали плисти своїм ходом (частина в обхід Африки, частина – через Суецький канал в обхід Євразії) до берегів Японії та повторювати екзекуцію, яку влаштувала японцям в Едо за 50 років до цього американська ескадра комодора Перрі, а потім повторила британська в Кагосімі.
Шлях російської ескадри до Цусіми / Карта
От тільки це вже були не ті японці, які були безпорадними проти гарматних обстрілів з американських пароплавів – колишні самураї сьогунату Токугава та їхні нащадки пройшли вишкіл у найкращих військових навчальних закладах Європи, переоснащенням японської армії займалися англійські інструктори та радники, а новий флот імператора відповідав усім вимогам того часу. Чого не скажеш про флот росіян. Він нібито й був новим, але до нього було чимало питань, про які згодом згадаємо.
- Ескадра Балтійського флоту, якою командував віцеадмірал Зіновій Рожественський, налічувала 30 бойових і 8 допоміжних кораблів. Це була гордість російського флоту в складі новеньких лінкорів, броненосців та есмінців.
- Також учасником походу був і знаменитий крейсер "Аврора", але він проявить себе набагато пізніше. Чимало з цих кораблів були щойно з верфі або навіть не були добудовані і їх планувалося доводити до пуття по ходу піврічної мандрівки.
- Звісно, нічого з цього не вийшло, і похід російської ескадри перетворився на суцільну ганьбу (щось схоже вже в наш час повторить інший російський воєнний корабель-мем авіаносець "Адмірал Кузнєцов").
Традиційно головним ворогом для російських моряків стало море. Втім, були й інші випробування. Вже на початку походу ескадра вступила в бій: росіяни біля берегів Англії зненацька побачили "японські військові кораблі" і почали гатити по них. Ворогом виявилися британські рибалки, які втратили один сейнер і кілька загиблих. Втім, втрати були й у росіян – внаслідок "френдліфаєра" на тому самому крейсері "Аврора" було вбито корабельного священника.
Маркіз Того Хейхатіро – переможець російського флоту / Архівне фото в кольорі
У підсумку виснажені далеким походом, що ростягнувся на довгі місяці, росіяни з великими труднощами таки дісталися Далекого Сходу на початку травня 1905 року. Десь посередині шляху командування ескадри, яке взагалі йшло на з’єднання з іншою частиною російського флоту, дізналося, що він розбитий і з’єднуватися нема з ким.
Втім, наказ був іти далі, що Рожественський і зробив. Водночас особливого плану в контрадмірала не було. Однак він був у противника – японський флот під командуванням адмірала Того Хейхатіро давно готувався і чекав. Під його командуванням було понад 100 кораблів різних типів, що давало японцям перевагу заздалегідь, але ніхто не міг уявити, що станеться далі.
Як японці заманили і потопили велику російську ескадру
Ідеальним місцем для зустрічі стала Цусімська (інша назва – Корейська) протока, куди японці заманили російську ескадру та змусили прийняти бій 27 травня 1905 року (за новим стилем).
Цусімська битва на сучасній мапі
Доволі швидко морська битва перетворилася на одностороннє винищення, а новітні російські лінкори та броненосці почали палати один за одним і тонути. Японські ж кораблі залишилися навіть не уражені.
- Причина банальна – японці мали кращі гармати, ті мали більшу дальнобійність, чим успішно користувалися.
- Японські снаряди мали в 5 разів більше вибухової речовини, що збільшувало руйнівну дію.
- Натомість російські снаряди були ефективні лише на малих дистанціях в 15 – 20 кабельтових (тобто до 3,7 кілометра), але так близько підійти російським кораблям ніхто не дозволив, й бій проходив на відстані вдвічі більшій.
Крім того, японські кораблі були пофарбовані в блакитно-сірий колір і зливалися з водою, натомість російські кораблі ці аналогові "стелс-технології" ігнорували та мали яскравий чорний окрас корпусу з яскравими помаранчевими трубами. Хіба не чудові мішені.
Ну, й останній аргумент – російські каноніри просто не вміли влучно стріляти – їх до цього особливо не готували, а на навчальних стрільбах вони просто не вміли користуватися прицілами та дальномірами, а тому не могли влучити в ціль (документи про це збереглися). В реальному бою офіцерам довелося стріляти за методикою "на око" і, звісно, нікуди не влучати.
Відплиття японського флоту до Цусіми / Архівне фото
Фактично японський флот, немов у тирі розстріляв непроханих гостей, які навіть не зрозуміли, що відбувається, бо вступили в бій і загинули просто з маршу. Доволі швидко єдиним завданням росіян стала втеча та порятунок власних життів.
За понад сто років після тих подій екіпаж флагмана Чорноморського флоту Росії ракетоносного крейсера "Москва" повторить цей "подвиг", який називатиметься "боротьбою за живучість".
- З 12 броненосців, що були основою ескадри, 3 ("Ослябя", "Імператор Алєксандр III" і "Бородіно") одразу пішли на дно, флагман "Князь Суворов" був просто розстріляний гарматами і згодом добитий японськими міноносцями.
- Ще три кораблі — броненосці "Сисой Велікий" (так, така назва – 24 Канал) і "Наварін", а також броненосний крейсер "Адмірал Нахімов" — були торпедовані та потоплені вночі японськими міноносцями.
Адмірал Того Хейхатіро на флагмані "Мікаса" під час Цусімської битви / Репродукція класичної японської картини
Броненосець берегової оборони "Адмірал Ушаков", що відстав через пошкодження від залишків ескадри, наступного дня був потоплений японськими броньованими крейсерами, а кораблі "Імператор Ніколай I", "Орьол", "Адмірал Сєнявін" і "Генерал-адмірал Апраксін" ганебно здалися в полон. Згодом вони стали кораблями японського імператорського флоту. Також у полон потрапив і командувач ескадри Рожественський – він був важко поранений ще на початку битви, і без нього флот втратив остаточну керованість, що стало ще однією причиною розгрому.
Захоплені японцями трофеї – російські кораблі "Адмірал Апраксін" і "Адмірал Сєнявін"
Доля інших великих бойових кораблів склалася так. Допоміжний крейсер "Урал", зазнавши в бою 27 травня кілька підводних пробоїн, був залишений командою і затонув. Крейсери "Олег", "Аврора" і "Жемчуг" після настання темряви повернули на південь за кілька днів буквально на останніх лопатах вугілля, дійшли до Маніли, де їхній екіпаж (сукупно понад 2 000 моряків) інтернували, тобто вони не мали права повернутися до флоту до кінця бойових дій.
Крейсер "Владімір Мономах" вночі 28 травня зазнав торпедного ураження та вранці затонув недалеко від острова Цусіма.
Російський броненосець "Орьол" після знайомства з японськими колегами / Архівні фото
Крейсер "Ізумруд", побачивши, що колеги капітулювали та підняли сигнал про здачу, скористався своїм високим ходом і зміг втекти від японців, проте до Владивостока не дійшов: вночі 30 травня він наскочив на мілину і в паніці був підірваний власним екіпажем.
Пошкодженого крейсера"Свєтлану" 28 травня перехопили два японські крейсери, і після двогодинного бою вона затонула. Найслабший з російських крейсерів – "Алмаз" – зумів досягти Владивостока.
Броненосець "Дмитро Донський" став останньою жертвою битви: ввечері 28 травня він був оточений шістьма крейсерами і декількома міноносцями противника. Одразу потопити його японці не змогли, проте низька швидкість, отримані пошкодження і майже повна відсутність боєзапасу в умовах панування противника на морі не залишали шансів дістатися до Владивостока, і вночі він був затоплений командою.
Японські моряки на борту броненосця "Імператор Ніколай I" / Архівне фото
Міноносець "Бєдовий", призначений для евакуації адмірала в разі виходу з ладу флагманського корабля, в бою 27 травня свого обов'язку не виконав – за нього це змушений був зробити "Буйний". Однак наступного ранку Рожественський і його штаб перейшли-таки на "Бєдовий", але близько 15 години, зустрівшись із двома японськими міноносцями, "Бєдовий" здався без бою і навіть без спроби відірватися від ворога, незважаючи на те, що інший міноносець, що йшов разом з ним – "Грозний" – успішно це зробив і в підсумку дістався до Владивостока.
Міноносець "Буйний" же, здавши адмірала зі штабом, через деякий час через неполадки в машині відстав від колег – "Бєдового" і "Грозного"; пізніше його команда була знята "Дмитрієм Донським", а сам міноносець затоплений. "Бистрий" тікав разом зі "Свєтланою"; після загибелі крейсера він викинувся на берег, немов кит, що втратив орієнтацію у просторі.
Міноносець "Бєзупрєчний" на світанку 28 травня зіткнувся з японським крейсером і міноносцем і, не виправдавши назви, загинув з усією командою. Міноносець "Громкій" через брак вугілля був змушений вступити в бій з японськими міноносцями і загинув. "Блискучий" через отримані пошкодження був затоплений командою, яка перейшла на "Бадьорий". Цей міноносець не зміг самостійно дійти до Шанхаю через брак вугілля, але 20 травня його взяв на буксир англійський пароплав і привів до порту. Дістатися до Владивостока, крім "Грозного", вдалося і "Бравому".
Загинула й частина допоміжних суден. У бою 27 травня буксирний пароплав "Русь" після зіткнення з транспортником "Анадир" був покинутий екіпажем і пізніше потоплений японськими крейсерами. "Іртиш", який 27 травня зазнав пошкодження від артилерійського вогню, намагався дійти до Владивостока, але ввечері наступного дня його довелося затопити біля берегів Японії.
Плавуча майстерня "Камчатка" втратила хід через пошкодження і була потоплена міноносцями. Обидва госпітальні судна ("Орьол" і "Кострома") були захоплені японцями ще 27 травня ("Кострому" згодом японці шляхетно відпустили). Буксир "Свір" і транспорт "Корєя" змогли втекти до Шанхаю. Транспортник "Анадир" після денного бою був ізольований від ескадри і був змушений тікати світ за очі – аж до Мадагаскару, морякам пощастило, що мали великий запас вугілля. Корабель плив до Африки цілий місяць і весь цей час вважався загиблим.
Таким чином, з 38 кораблів ескадри адмірала Рожественського 21 загинув у бою, сім були захоплені японцями, шість – інтерновані, лише чотирьом (3 з них бойові) вдалося врятуватися.
У Росії про катастрофу дізналися лише через кілька днів – 30 травня 1905 року. Цікаво, що спершу російська преса написала, що "щось" було, але не розповіла, що сталося. Лише згодом з'явилися деталі, а також сумне визнання катастрофи. Водночас західна преса вже кілька днів смакувала деталі. Особливо тішилися британці, які отримали моральну сатисфакцію за вбивство росіянами своїх рибалок.
Надії, покладені всією Росією на наші морські сили, не виправдалися, і весь центр тяжіння війни знову переноситься на наші сухопутні війська, якими б не були ще не з'ясовані втрати, понесені Японією в морському бою 14 травня (27 травня за новим стилем – 24 канал),
– уривок зі статті під назвою "Важка втрата" в газеті "Московскіє вєдомості" за 31 травня 1905 року.
Цікаво, що перед цим російська преса кілька місяців смакувала похід і звитяжність російського флоту, а також наперед попереджала про розгром японців.
Ганьба на всі часи
Цусімська авантюра стала найбільшою в історії Росії одномоментною поразкою на морі. Після Цусіми доля війни була вирішена – Росія була змушена капітулювати, але, щоб зберегти обличчя, їй запропонували красиві мирні переговори. За їхніми умовами Росія відмовилась від власних зазіхань на Корею і поступилася Японії Південним Сахаліном і правом портів в Китаї.
За час війни з Японією російські війська втратили близько 135 000 осіб убитими та пораненими. Велика кількість вояків потрапила в полон. При цьому 170 000 російських солдатів пропали безвісти – декілька тисяч з них лежать на дні Японського моря. Але найстрашнішою для царя була втрата не людей, з якими традиційно ніхто не рахувався, а втрата ВМС, без яких Росія вже не могла вважати себе "великою державою".
Переговори про капітуляцію Росії проводили в США та за посередництва американського президента Теодора Рузвельта, який, до речі, отримав за це в 1906 році Нобелівську премію миру. Це ще одне нагадування для Дональда Трампа, що омріяну ним "нобелівку" можна отримати за капітуляцію росіян, а не підтримку Путіна.
Загальна вартість втрачених Росією кораблів (разом з тим артилерійським і мінним озброєнням, яке раніше потрапило до японців у Порт-Артурі), згідно з підрахунками історика Корнелія Шацилло, склала колосальну на той час суму – 255 888 951 рубль золотом. Це 198 117 тонн золота.
Ескадрений броненосець коштував тоді 8 – 14 мільйонів рублів, броненосець берегової оборони – 4,3 – 4,5 мільйона рублів, крейсер – від 3,3 до 6,5 мільйона рублів, есмінець коштував приблизно 450 тисяч рублів.
Убитими (5045 з 16 171 матросів і офіцерів ескадри), полоненими й інтернованими ескадра втратила 89,5% свого особового складу. Це тисячі моряків і офіцерів. Росія втратила весь кадровий кістяк свого флоту і зазнала ганебної поразки, яка стала причиною першої руської революції.
У її розпал в 1906 році російський поет Константін Бальмонт напише пророчого вірша під назвою "Наш цар". Даруйте, але дамо його російською. Цей вірш, до речі, пасує й Путіну в нинішній ситуації, от тільки "воєнкори" більше не пишуть віршів і навіть не видаляють, як обіцяли, свої телеграм-канали.
Наш царь – Мукден, наш царь – Цусима,
Наш царь – кровавое пятно,
Зловонье пороха и дыма,
В котором разуму – темно...
Наш царь – убожество слепое,
Тюрьма и кнут, подсуд, расстрел,
Царь-висельник, тем низкий вдвое,
Что обещал, но дать не смел.
Он трус, он чувствует: с запинкой,
Но будет, час расплаты ждёт.
Кто начал царствовать – Ходынкой,
Тот кончит – встав на эшафот.
Попри страшну ганьбу росіяни нічого не зрозуміли: відповідальність повісили на цапа відбувайла, яким призначили Рожественського. Цар Ніколай Другий не зробив взагалі жодних висновків і швидко та з радістю вляпався в Першу світову війну, яка також завершилася революцією, але цього разу Царат вже не встояв.
Цікаво, що рушійною силою революції 1917 року стали моряки відродженого ціною неймовірних зусиль Балтійського флоту, які в Першій світовій війні ніякої великої ролі не зіграли та всі 4 роки були замкнені в балтійській пастці німцями. Таким чином, цар своїми ж руками випестував своїх вбивць.
Ніколай II не просто втратив трон, але й життя. Він та його родина були розстріляні у підвалі, а російські аристократи або були вбиті, або втекли з Росії до Європи, де швидко розорилися та змушені були доживати свого віку в злиднях.
Найцікавіше, що нічого не зрозуміли і сучасні для нас росіяни, бо нині експерти вихованого помічником Путіна Владіміром Мєдінським Російського воєнно-історичного товариства пишуть, що "в поразці винні невдалий збіг обставин і зла доля"...
Що почитати по темі
- Алєксєй Новіков-Прибой "Цусима". Роман у 2 частинах
Це художній твір про про Цусімську битву й те, що їй передувало. Автор – учасник тих подій, він вижив під час знищення російської ескадри і згодом кілька років провів у японському полоні. Для написання роману автор використав свідчення живих учасників подій, але потрібно зважати, що писав він "Цусиму" вже в часи Сталіна, тому в другій частині роману (про власне битву) вдався до фальсифікацій, без яких, можливо, роман ніколи б і не побачив світ, а він сам – не отримав Сталінську премію.
Тим не менше, "Цусима" – доволі цікаве джерело, особливо перший том, в якому розповідається про шлях ескадри до Цусіми, під час прочитання якого стає зрозуміло, що не загинути ця ватага просто не могла.
Що подивитись
- Історія без міфів ЦУСІМА – символ російської ганьби https://www.youtube.com/watch?v=KNQcQllGKFo
- Художній фільм Nihonkai daikaisen або "Битва в Японському морі" 1969 року, де адмірала Того Хейхатіро грає великий Тосіро Міфуне https://www.youtube.com/watch?v=y9pBN6jDJFg

