/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F209%2F7c7979a69ab7fb1aa0077cb51ae98643.jpg)
Пам’яті морпіха, молодшого сержанта Ярослава Христюка
Ярослав Христюк народився у Вінниці, а згодом разом із сім’єю переїхав у невеличке селищі Браїлів, що в області. Із юного віку мріяв бути морським піхотинцем. Йому було 18, коли повідомив матері про свій намір стати до лав захисників. Це був 2014 рік, починалася російсько-українська війна, і відмовити сина обрати інший життєвий шлях вона не змогла. Ярослав тоді сказав: «Мамулю, я мушу захищати країну! Ти пишатимешся мною, обіцяю!»
Тоді він пішов на військову службу в Одесі, а згодом перевівся в Миколаїв – у 36-ту окрему бригаду морської піхоти. Починав із кулеметника, був призначений командиром відділення. Під час АТО захищав різні населені пункти Донеччини.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F209%2Fef893e38b9016695d574e5c26f4b23c9.jpg)
Матір захисника Юлія Христюк розповідає, що Ярослав був справжнім патріотом, дуже болісно сприймав російську агресію. Серед речей сина вона знайшла його щоденник, у якому він написав: «Ви знаєте, як боляче мені дивитися, як гине наша Україна. Як гинуть хлопці молоді. За що, я так і не розумію. Як боляче мені дивитися в очі дітям, чиї батьки, брати не повернуться додому. Як боляче мені прощатися з побратимом, і він загинув не один. За нашу вільну Україну».
Його бойовий шлях був дуже непростим. Випробувань, які випали на долю Ярослава, вистачило б на кілька життів. Він потрапляв у засідки, пережив кинуту впритул гранату, рятував поранених товаришів. Кілька разів був поранений. Щоразу після шпиталю повертався до побратимів, навіть додому не заїжджав. І заслужив високі нагороди – три ордени «За мужність», першого ступеню – посмертно. А загалом у нього 14 нагород за участь у бойових діях проти російських загарбників.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F209%2F57e1a2db220b001905cd537e2ad4cfac.jpg)
За день до початку повномасштабного вторгнення Ярославові Христюку виповнилось 26 років. На той час він перебував у Маріуполі, який опинився в оточенні ворога і безжально знищувався російськими військовими.
Побратими згадують, що Ярослав завжди був серед перших. Він пробирався на «Азовсталь» із цигарками, знаходив автомобіль, коли вже не було техніки. Був справедливим, дисциплінованим, мужнім і добрим.
Там, в Маріуполі, він зустрів своє велике кохання – Катрусю, яку вся Україна згодом знатиме як парамедикиню «Пташку».
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F209%2F17f03521ce759a0d9e48b8781dacefe3.jpg)
Мама захисника ділиться: одразу зрозуміла, коли її син закохався. Напередодні вторгнення він їй зізнався: «Мам, у мене є дівчина, вона — найкраща».
- Цікаво, що він усе дитинство ловив пташок. Ставив різні пастки, а потім їх відпускав. У нашій хаті, напевно, побувало все, що літає. Тож коли він почав зустрічатись із Катрусею, сказав: «Таки спіймав свою «Пташку», - пригадує пані Юлія.
Коли Катерині Поліщук вдалось зателефонувати матері додому із полону, вона сказала: «Треба знайти маму Ярослава!» А жінки на той час уже познайомилися і зустрілися в Києві… Після повернення з полону дівчина зустрілася з матір'ю коханого. Розповіла, як навіть у нелюдських умовах оточення вони підтримували один одного, як він не дозволяв їй мити посуд у холодній воді, як знаходив шкарпетки, аби вона не мерзла в ноги…
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F209%2Feb19b3c901f064f68532084bb24c0f89.jpg)
Ярослав освідчився своїй коханій «Пташці» за кілька днів до загибелі.
28 лютого 2022 року він востаннє розмовляв із братом по відеозв’язку, а потім – тиша. В родини були сподівання, що він живий, що просто немає можливості вийти на зв’язок. Та цю надію обірвав візит представників місцевої влади та військкомату, які повідомили трагічну звістку: молодший сержант Ярослав Христюк загинув 17 березня 2022 року в Маріуполі.
Пізніше пані Юлії зателефонував побратим Ярослава і розповів, як той у вуличному бою із двома кулями в грудях врятував йому життя, а сам загинув. Військовий дякував матері героя…
Нещодавно у Жмеринці на території Меморіалу Слави з ініціативи Героя України Сергія Волинського («Волини»), колишнього в.о. командира 36-ї окремої бригади морської піхоти, де служив Ярослав, встановили йому пам’ятник, - перший в області захиснику, який загинув на війні з росіянами.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F209%2Fe7a27bb05c18dd66d24eb1cc7b076b16.jpg)
- Ярослав загинув зі зброєю в руках, рятуючи побратимів. Ніхто з нас не вірить, що «Христоса» немає поруч. Ми згадуємо щодня наших побратимів, які загинули в бою, боремось за наших полонених, підтримуємо родини, робимо все, що можемо. Я впевнений, що Ярослав сьогодні поруч із нами і чує нас і наші молитви. І я хочу подякувати йому як одному із найхоробріших Воїнів! Честь!, - сказав Сергій Волинський на відкритті пам’ятника.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F209%2Fecaf0110a6eba8893ec617bdf8a31c6a.jpg)
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F209%2F2045d07ae8ab2da36062e3ee6c901c71.jpg)
У воїна залишилися матір, молодший брат і дві сестри. Сім’я і досі чекає на повернення тіла Ярослава додому, щоб достойно його поховати, щоб мати можливість прийти на могилу.
Вулицю, на якій нині проживає родина Ярослава Христюка, назвали його ім’ям.
Честь і слава герою!
Світлини із соцмереж і видання "20 хвилин"

