Операція “жертва репресій”: як Комарницький рятується вiд екстрадицiї
Операція “жертва репресій”: як Комарницький рятується вiд екстрадицiї

Операція “жертва репресій”: як Комарницький рятується вiд екстрадицiї

Усi ми вже це бачили. Фiгурант гучної корупцiйної справи зникає за кордон - i майже одразу у медiа з’являється заява про “полiтичнi переслiдування”. Але цього разу - ставки значно вищi.

Останнi два днi в українських ЗМI та телеграм-каналах синхронно з’явилося звернення, пiдписане київським адвокатом Денисом Комарницьким. У всiх повiдомленнях — один i той самий меседж: «Операцiя “Чисте мiсто” — фейкова», а дiї НАБУ та Офiсу Президента нiбито нагадують полiтичнi репресiї зразка Партiї регiонiв 2010–2013 рокiв.

На перший погляд, це типовий набiр клiше для фiгурантiв гучних справ. Але цього разу йдеться не просто про виправдання в iнформацiйному полi. Скандальний бiзнесмен i колишнiй депутат Київради Денис Комарницький, який нелегально залишив Україну, фактично розпочав спецоперацiю з блокування екстрадицiї. У медiа вiн намагається позицiонувати себе не як пiдозрюваного, а як «жертву полiтичного тиску».

“Чисте мiсто”: суть справи

6 лютого 2025 року Нацiональне антикорупцiйне бюро України оголосило про старт масштабної спецоперацiї “Чисте мiсто”. За даними слiдства, йдеться про органiзовану злочинну групу, що дiяла на базi КМДА та Київради. Схема передбачала виведення мiських земель та майна через фiктивнi компанiї, рiшення пiдконтрольних депутатiв i службову недбалiсть або пряму участь чиновникiв.

Пiдозри отримали десятеро осiб. Сiмох затримали. У КМДА пройшли обшуки. Заступника голови адмiнiстрацiї Петра Оленича суд взяв пiд варту iз можливiстю застави в 15 мiльйонiв гривень. Центральна фiгура, за даними правоохоронцiв, — бiзнесмен Денис Комарницький.

Хто такий Комарницький

Комарницький — колишнiй депутат Київради (2006–2011) вiд Блоку Леонiда Черновецького. Ще тодi його пов’язували з махiнацiями у сферi землевiдведення. Його iм’я регулярно з’являлося в журналiстських розслiдуваннях: дерибан землi, тиск на депутатiв, тендернi “вiдкати”.

У 2020 роцi в мережу потрапили так званi “плiвки Комарницького” — аудiозаписи, на яких людина з голосом, схожим на його, роздає вказiвки депутатам, обговорює суми хабарiв i узгодження з мерiєю. Сам Комарницький заявив, що записи змонтованi. Але в уявi киян образ був сформований.

У справi “Чистого мiста” з’явилися новi записи. НАБУ оприлюднило матерiали негласних слiдчих дiй, де фiгурують розмови Комарницького, кума мера Артема Палатного, заступникiв Кличка та секретаря Київради.

Корупцiонер за Дунаєм

10 лютого НАБУ оголосило Дениса Комарницького в розшук. 12 березня стало вiдомо: вiн перебуває у Вiднi, куди виїхав нелегально за сприяння представникiв правоохоронних органiв. Тi, хто допомагав — уже звiльненi з посад i отримали пiдозри. Очевидно: втеча була органiзована завчасно, як частина плану уникнення вiдповiдальностi.

9 травня Вищий антикорупцiйний суд України обрав Комарницькому запобiжний захiд у виглядi тримання пiд вартою заочно, оскiльки той не з’являвся на виклики слiдчих i перебував за межами країни. 11 червня Апеляцiйна палата ВАКС залишила це рiшення в силi. Таким чином, ухвала про арешт набула законної сили та вiдкрила Українi юридичну можливiсть звернутися до Iнтерполу i розпочати процедуру екстрадицiї.

Iнформацiйна контратака

Наступного дня пiсля того, як судове рiшення щодо арешту Комарницького набрало чинностi, у телеграм-каналах та ЗМI синхронно й масово з’явилися однотипнi заяви про “полiтичнi переслiдування”, “репресiї проти мiсцевого самоврядування”, паралелi з часами Януковича.

Усi повiдомлення — з однаковими формулюваннями, буквально слово в слово. Їх поява в десятках iнформацiйних ресурсiв за одну добу свiдчить не про стихiйне обурення, а про скоординовану та, ймовiрно, оплачувану кампанiю, мета якої — сформувати публiчний образ Комарницького як жертви полiтичних репресiй.

Ще ранiше Комарницький, реагуючи на те, що українськi журналiсти виявили його у Вiднi, заявив: «Моя дружина i дiти, як i мiльйони українських жiнок i дiтей, зараз перебувають за кордоном. Пiд час поїздки до них я виявив бiля будинку пiдозрiлий автомобiль iз щiльно затонованими вiкнами. Усерединi знаходились двоє осiб, якi здiйснювали незаконне спостереження» — визнавши при цьому, що одним iз цих чоловiкiв був журналiст «Української правди».

Цей епiзод Комарницький подав як свiдчення переслiдування з боку українських спецслужб. Але при цьому не згадав, що на момент поїздки перебував у розшуку, був вiйськовозобов’язаний i нелегально перетнув кордон — факти, якi докорiнно змiнюють контекст його заяв.

Таким чином Комарницький та його оточення намагаються побудувати публiчну версiю, у якiй вiн — жертва полiтичного тиску, а не органiзатор багаторiчної корупцiйної схеми в Києвi. Це не юридичний захист у класичному розумiннi, а спроба створити “легенду для екстрадицiї” — медiйний щит, розрахований не на українську аудиторiю, а на європейськi суди, правозахисникiв i чиновникiв, якi ухвалюють рiшення про видачу.

Мiф про невидачу

В українських полiтичних та юридичних колах досi побутує переконання, що з Вiдня «винних не видають». Частково це базується на прикладi Дмитра Фiрташа — олiгарха, екстрадицiя якого до США триває вже понад десять рокiв. Цей прецедент сформував уявлення, нiби Австрiя є своєрiдною «зоною безвiдповiдальностi» для впливових утiкачiв iз країн Схiдної Європи.

Саме на цей мiф, очевидно, i спирається публiчна стратегiя Дениса Комарницького.

Але сучасна практика — iнша. З початку повномасштабного вторгнення Україна вже домоглася екстрадицiї 151 особи, оголошеної в мiжнародний розшук. Лише НАБУ за цей час надiслало десятки запитiв про правову допомогу, зокрема до Австрiї, яка входить до числа країн, що найактивнiше спiвпрацюють.

Ключова змiна — усунення формальних пiдстав для вiдмови. Якщо ранiше адвокати фiгурантiв посилалися на незадовiльнi умови в українських СIЗО та небезпеку через воєннi дiї, то сьогоднi цi аргументи втрачають силу. В Українi побудовано двi новi установи виконання покарань на заходi країни, сертифiкованi за стандартами Ради Європи. Вони спецiально створенi для утримання екстрадованих осiб, i їхнiй стан офiцiйно визнається таким, що вiдповiдає вимогам прав людини.

Отже, головна перепона — знята. Україна демонструє здатнiсть виконувати рiшення європейських судiв, забезпечувати належнi умови тримання пiд вартою i проведення об’єктивного процесу. I це значно зменшує шанси будь-якого фiгуранта, який намагається втекти вiд вiдповiдальностi пiд виглядом «полiтичного бiженця».

Що насправдi захищає Комарницький

Комарницький не бореться за демократiю, прозорiсть чи мiсцеве самоврядування. Вiн бореться лише за одне — не сiсти за җрати. I — можливо — за збереження всiєї системи, у якiй вiн був не єдиним бенефiцiаром, а радше координатором, який тримав укупi депутатiв, забудовникiв i чиновникiв.

Сьогоднi вiн веде агресивну медiакампанiю: через лояльнi ЗМI, телеграм-канали та заяви в дусi «полiтичних переслiдувань». Але навiть найдорожчий пiар не здатен перекрити просту рiч: є рiшення ВАКС, є мiжнародний розшук, є записи з доказами його участi в корупцiйних схемах.

Фiнальну крапку в цiй справi має поставити не Telegram, а європейський суд — екстрадицiєю. Бо ця iсторiя — не про полiтику. Вона — про Київ. I про право держави очищувати власну столицю вiд тiньових структур, якi десятилiттями керували нею за кулiсами.

Джерело матеріала
loader