/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F209%2F086b28757f6ab84ada7096cc8254bb7c.jpg)
Пам’яті старшого стрільця оператора Миколи Остап’юка
Микола Остап’юк народився 27 травня 1993 року в селі Яблуниця, що на Івано-Франківщині. Родина була багатодітною, тож батьки змалку привчали дітей до працелюбності та готовності допомогти ближньому.
«З дитинства вирізнявся щирістю та невичерпною енергією, завжди мав багато друзів, бо вмів підтримати і розрадити в потрібну хвилину. Любив життя, поважав старших і з неймовірною любов’ю ставився до рідних. Люблячий батько двох донечок, добрий, світлий, завжди готовий прийти на допомогу», - таким запам’ятала брата сестра Ганна.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F209%2F36cdbef2773d2182ef584f35f86b423a.jpg)
У 2012 році чоловіка призвали для проходження строкової військової служби, а вже за два роки його мобілізували в зону антитерористичної операції.
«Перебування в АТО змінило брата. Після демобілізації шукав себе в цивільному житті, проте його тягнуло до армії. Мріяв про перемогу і всяко її наближав, ще мріяв про подорожі з доньками, адже дві донечки були його найбільшою мотивацією», - згадує Ганна.
Так, вже у 2016 році чоловік пішов на військову службу за контрактом в місті Краматорськ, де оселився та здобув вищу освіту за спеціальністю «Менеджмент».
Ганна розповіла, брат був настільки чуйною людиною, що просив не говорити матері про те, що він на передовій.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F209%2F67589aedec73056e596f9d83301d82fd.jpg)
«Турбувався за її здоров'я, не хотів нашкодити сумним новинами. Щоразу вигадував історії для мами, коли та питала: «Чому немає зв'язку?», тож мусили якось разом викручуватись», - із теплотою розповідає жінка.
Микола був досвідченим воїном, який протягом багатьох років сумлінно виконував військовий обов’язок. З початком повномасштабного вторгнення РФ він став старшим солдатом, старшим стрільцем, оператором стрілецької роти в складі 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. За словами Ганни, побратими згадують Миколу як сильну духом людину, яка завжди вирізнялась непохитним оптимізмом. У нього була крилата фраза «Поборемо орду загарбників і все буде добре».
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F209%2Fd7854c1768b7bc1e35967f137be3c1a7.jpg)
Однак 22 серпня 2024 року родину сколихнула страшна звістка - боронячи Україну від російських загарбників, Микола Остап’юк загинув поблизу міста Вугледар у Донецькій області.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F209%2F13710c8976ef3c81094ba85ecd44298a.jpg)
«Я безмежно люблю, вдячна і пишаюся своїм братом. Мій брат - був люблячим батьком, турботливим сином, найкращим братом, відважним воїном, справжнім патріотом, який поставив своє життя на приціл, але став на захист своєї сім’ї і нашої країни», - з гордістю каже Ганна.
У воїна залишились дві донечки.
Родина воїна зареєструвала на сайті Президента петицію з проханням присвоїти Миколі Остап’юку звання Героя України.
Вічна шана Герою!
Фото із сімейного архіву родини та Фейсбук-сторінки Ганни Бобик

