У Європі чуємо від диспетчерів "Слава Україні", – пілотеса SkyUp про війну, небо і стереотипи

У новій частині рубрики "Ви соромились – ми спитали" журналісти 24 Каналу поспілкувалися з пілотесою SkyUp. Євгенія Білоногова, яка літає на Boeing 737, розповіла про особливості професії, складнощі роботи під час війни, стереотипи про жінок в авіації та любов до неба.

Кар'єра та досвід

Авіація є досить романтичною професією. Ну принаймні так її показують у фільмах. Чому і коли ви вирішили стати пілотесою?

Я б сказала, що авіація радше не романтична, а романтизована. Зараз, питаючи своїх колег, багато хто зізнається, що вже не відчуває тих перших емоцій, які пов'язані з чимось романтичним. Наразі все відчувається як робота. І це навіть добре, тому що ми можемо спокійно виконувати свої повсякденні обов'язки.

Але саме романтичний образ цієї професії й надихнув мене стати пілотесою. Якось я перебувала у терміналі аеропорту, де зустрічала тата з відрядження, і подумала: "А як мені тут залишитись надовше?". Так я вирішила стати пілотесою. Але тоді я ще не знала, що в терміналі я перебуватиму дуже мало.

Пілотеса SkyUp Євгенія Білоногова / Фото надане 24 Каналу

Пілоти – ті люди, яких пасажири зазвичай не бачать. Чому ви обрали саме цивільну авіацію, чи не було думки пересісти на бойову "пташку"?

Ми говорили про це з колегами, багато з них досі цим горить. Але я попереджу, що сам процес переходу (з цивільної авіації – 24 Канал) не надто прозорий і простий. Тож я не впевнена, що можу обговорювати це.

Але багато хто починає з військової справи, а потім переходить у цивільну авіацію. І я також хотіла вступити у військовий навчальний заклад, проте на момент 2015 року це було заборонено законодавством.

Довідка. Станом на 2015 рік ситуація з жінками-пілотами у військовій авіації була складною. Діяли внутрішні обмеження у Збройних Силах, які де-факто не допускали жінок до багатьох бойових спеціальностей, зокрема і до пілотування бойових літаків.

Основною перепоною був обмежений перелік "доступних" для жінок військових спеціальностей, затверджений наказами Міноборони. Пілоти бойових літаків у цьому списку відсутні.

Мою заяву навіть не розглядали. Це було аж до 2017 року, коли Верховна Рада скасувала цю заборону. Наразі жінки можуть бути військовими пілотами, проте сам процес перенавчання не надто прозорий.

Чи можете ви пригадати перші емоції, коли ви сіли за штурвал? Що ви відчували у той момент?

Сам момент, коли я опинилася за штурвалом літака, був досить простий. Мені здавалося, я з усім справляюсь чудово. Проте, коли я вже вийшла з літака, то відчула, що в мене вся спина мокра і ноги тремтять.

Щоб стати пілотом пасажирського літака, потрібно пройти кілька етапів навчання. Загалом на це може піти від 2 до 5 років. Як довго вам довелося вчитися та скільки льотних годин ви маєте?

Усе залежить від обраного шляху. У моєму випадку це тривало 4 роки: я навчалася на бакалавраті, де вивчала загальну теорію цивільної авіації. Потім пішла в приватну льотну школу – і там за пів року пройшла всю практичну програму.

Але це лише один із варіантів. Дехто обирає коротший шлях – йде одразу в приватну школу без вищої освіти. Так можна отримати ліцензію менш ніж за рік, але такий варіант значно дорожчий.

Робочі будні пілота та виклики

Всі ми зранку прокидаємося, збираємося та йдемо на роботу. Такою є рутина більшості людей. А як виглядає ваш типовий робочий день? З чого він починається і як завершується?

Він завжди починається і завершується в різні години доби. Це може бути друга година ночі, а може – друга година дня. Від цього і залежить загальний стан людини. Навіть коли ми бачимося з моїми колегами – вночі або вдень – це різні стани.

Вдень ми ніби найщасливіші люди в житті, ми приходимо і думаємо: "Боже, ще й за це гроші платять, як чудово". А вночі можемо навіть не усміхатися один одному, і всі все зрозуміють.

Тому загалом робочий день проходить так: ми зустрічаємося в лобі готелю, там нам проводять брифінг, ми їдемо в аеропорт. Там ми проходимо всі митні й безпекові процедури. Далі йдемо на літак, який ми ще годину готуємо до вильоту. І врешті – рейс. Після рейсу, коли нас везуть в готель, ми можемо трошки поспілкуватися на якісь свої теми. Далі наш день закінчується відпочинком і сном. Ось так.

Який у вас був найтриваліший рейс?

У нас є обмеження по робочому часу, проте він сприймається по-різному. Можна в цей робочий час вкласти два рейси, наприклад, по 5 чи по 6 годин. Або це може бути один рейс на 10 годин. І я скажу так, що ці два коротші рейси будуть виснажливішими. Загалом у мене найдовший рейс був, мабуть, 9 годин, але він був з дозаправкою. Тобто сказати, що це один рейс, не зовсім правильно.

Відомо, що і пілотів, і бортпровідників готують до всіх екстрених ситуацій в літаку. Можливо, ви пригадаєте, чи стикалися з чимось подібним, і взагалі, як справлятись з чимось подібним на борту?

У моєму розумінні, екстрена ситуація включає ті події, які досить рідко трапляються. Тобто розгерметизація, відмова двигуна... І, на щастя, в мене їх не було. Проте були моменти, які були нестандартними. Але нас до них пильно готують на тренажерах.

До прикладу, якось у нас були проблеми із системами. Проте, лише нещодавно ми відпрацьовували таку ж ситуацію на тренажерах, тому ми знали, що робити. І врешті все минулося досить спокійно. Ніхто не помітив нічого дивного: ні пасажири, ні бортпровідники. Все відбувалося суто у нашій кабіні.

Коли на борту є пасажири з ознаками сп'яніння, в першу чергу з ними працюють бортпровідники. А наше завдання – швидко оцінити ситуацію і вирішити: або здійснювати посадку, щоб пасажира забрала поліція, або, якщо він заспокоївся, продовжити політ до пункту призначення.

Як ви вже казали, авіація довгий час залишалася переважно "чоловічою" сферою, але сьогодні дедалі більше жінок обирають професію пілота. Чи стикалися ви з гендерними стереотипами?

Чесно кажучи, на своєму шляху я не раз стикалася зі стереотипами. Їх чимало. Наприклад, досі часто чую запитання на кшталт: "А тобі не страшно літати?".

Крім того, дійсно існують стереотипи щодо жінок-пілотів. Потрібно просто бути готовими до цього. Водночас це не те, з чим не можна боротися. На щастя, законодавчо у нас є право на те, щоб обіймати таку посаду, і це вже легше.

Пам'ятаю, як прийшла на одну співбесіду. Людина, яка її проводила, була здивована, що я жінка, бо подумала, що "Євген" – це чоловік. Побачивши мене, технічних питань мені взагалі не поставили, просто побажали успіху. І, звісно, пропозиції я не отримала.

Євгенія за штурвалом літака / Фото надане 24 Каналу

А от щодо вимог. Ми знаємо, що бортпровідники мають бути певного зросту. Які ж вимоги до пілотів?

Так, певні вимоги до майбутніх пілотів справді є. Найголовніше – це пройти авіаційну медичну комісію. Вона визначає, чи підходить людина для цієї професії з точки зору здоров'я. Там стільки нюансів, що навіть важко все перелічити.

А от щодо зросту – жодних суворих обмежень немає. Сучасну кабіну можна налаштувати під будь-яку людину – і високу, і невисоку. Головне, щоб ноги діставали до педалей, а руки – до панелі керування.

Про психологію та стрес

Для деяких людей польоти – це справжнє випробування через аерофобію. Чи могли б ви заспокоїти наших читачів, розповівши про те, наскільки безпечним є літак?

Мені здається, що аерофобія, як і будь-яка інша фобія, має бути пропрацьована спеціалістом або глибоким якимось внутрішнім аналізом. Тому що я думаю, що ніякий факт чи аргумент не переконає людину, яка чогось сильно боїться. Як я, наприклад, боюсь павуків. Мені постійно кажуть, що вони не кусаються, але я їх все одно боюсь.

Моя мама дуже боїться літати – в неї аерофобія. Я кілька разів намагалася переконати її полетіти зі мною, але скільки б аргументів я не наводила, страх залишався. Вона пояснює це тим, що в літаку просто не відчуває контролю над ситуацією – і це її лякає.

Пілоти не працюють у повітрі самі по собі – їхній маршрут координується диспетчерами, які допомагають уникати конфліктів у повітряному русі. Як ви спілкуєтеся із ними під час рейсу?

У нас в авіації дуже чітко прописана комунікація – майже все стандартизовано. Навіть просто привітатися з диспетчером не можна, якщо це не передбачено правилами. До прикладу, є інструкція: цьому диспетчеру не казати нічого, окрім свого позивного, а цьому – скажіть, на якій ви висоті. З цими правилами ми маємо ознайомитись до вильоту, адже кожен сектор має свої вимоги, і є настільки завантажені зони, що там навіть сказати "Добрий день" – це вже не ввічливо.

Тому в польоті немає вільного спілкування – усе чітко за сценарієм. Хіба що трапляється нестандартна або аварійна ситуація – тоді вже можна пояснювати, що відбувається, своїми словами, англійською. Але у звичайному режимі – це строго визначена фразеологія радіообміну.

Проте, досить часто буває, що літаючи над Європою, ми чуємо диспетчерів, які, я так думаю, є українцями. Ми чуємо: "Слава Україні", відповідаємо: "Героям слава" і летимо собі далі.

Це так мило. Ми говорили про переживання пасажирів. Але чи бувають у вас випадки, коли ви переживаєте перед польотом?

Перед польотом, я думаю, це вже неможливо. У момент, коли я тільки починала працювати, тоді дійсно у мене тремтіли руки. Зміна тиску діяла на організм, спричиняючи у мене хвилювання. Я думала: "О, які нові відчуття". Проте, зараз все відбувається досить рутинно. І навіть якщо ми бачимо, що є якісь складні погодні умови, ми просто знаємо, що зможемо облетіти їх.

Робота пілота передбачає часті відрядження, змінний графік і нерідко довготривалу відсутність вдома. Це може впливати на сімейне життя, дружні стосунки та загальний ритм життя. Як вам вдається поєднувати професійну кар'єру з особистими справами?

Коли ми літали з України, то наш графік, навіть нічний, був найбільш завантаженим. Однак навіть він особисто для мене був кращий, ніж в офісних працівників. Чимало моїх друзів працюють в офісах, і мені було складніше з ними домовлятися про зустріч просто через те, що вони працюють з ранку до вечора. А я, наприклад, вночі злітаю кілька годин, посплю зранку і цілий день вільна.

Я вважаю, що графік, коли ми літали з дому, був неперевершений. А ось зараз, коли в нас відрядження, то це вже стає складніше. Бо наші друзі залишаються де-інде, а ми на місяць, наприклад, їдемо працювати.

Цікаві історії з життя пілота та поради

Авіація – це сфера, де кожен день може приносити щось нове. Чи були у вас польоти, які запам'яталися вам на все життя?

Загалом таких польотів було кілька. Мені здається, найбільше мені закарбувався політ з командиром. Це була ніч і було дуже добре видно зорі на небі. Ми летіли й говорили про філософію. Це було так чудово. Ми обговорювали різні теми, книги, які ми читали. Я запам'ятала той політ.

Як гарно. Ви заговорили за зорі, ми можемо лише припустити, які ж фантастичні краєвиди відкриваються з вашого робочого місця.

Саме так. Може пам'ятаєте, не так давно в Україні можна було побачити Північне Сяйво. І саме коли ми пролітали вдовж Ужгорода, за кілька кілометрів від нього, на території іншої країни, то ми бачили Північне Сяйво. Це було дуже красиво. Усі почали фотографувати – і ми, і пасажири. Ми навіть оголошення зробили, щоб усі могли побачити. Це було просто неймовірно.

Північне сяйво над Україною / Фото надане 24 Каналу

Ви так гарно про це говорите, що, впевнені, у наших читачів також виникло бажання стати пілотом. Що б ви порадили цим людям? З чого почати? І, можливо, ви б розвіяли якісь надто солодкі уявлення про цю професію.

Я б точно не стала розвіювати уявлення, тому що так можна зробити про будь-яку професію. Якщо людину щось надихнуло, я радше поділюсь практичними порадами. Але, чесно кажучи, ці поради настільки специфічні, що навряд чи їх варто озвучувати на широку аудиторію.

Найкраще, що можна зробити, – це знайти когось, хто вже навчається на пілота або працює в цій сфері. Люди в авіації насправді дуже відкриті, охоче діляться своїм досвідом. Ми знаємо, з якими труднощами доведеться зіткнутися, і часто вже маємо рішення, які можемо порадити.

Це дуже цінно. Але повертаючись до стереотипів та хибних уявлень про вашу професію, чи є щось таке, що вас жахливо бісить і ви хочете це спростувати раз і назавжди?

Те, що другий пілот, це – помічник пілота. Часто в мене питають: "А ти пілот чи помічник?". Кажу, що я – другий пілот. І людина така: "А, значить, помічник". Але, коли ми виконуємо рейси, обов'язки командира і другого пілота відрізняються залежно від того, в який сектор ми летимо.

Наприклад, у нас політ туди – назад. Туди лечу я, а комунікацією з диспетчером займається командир. В іншу сторону летить командир, а комунікацію з диспетчером виконую я. Тож, я б хотіла донести, що існує посада командира і посада другого пілота. Ось так.

Дякую вам. Гаразд. І на останок, ми розуміємо, що вам дуже складно, бо працювати далеко від дому – це завжди непросто. Перед якими труднощами ви постаєте, працюючи не вдома?

Напевно, найбільший виклик – це різниця в культурі й підходах у різних країнах до одних і тих самих речей. Ми часто літаємо в одні й ті самі країни, тому вже звикли до місцевих правил і процедур. Але коли з'являється новий контракт і доводиться працювати з країною, яка далеко від України – з іншим стилем спілкування, вимогами чи звичками, – спочатку це може бути непросто. Потрібен час, щоб адаптуватися.

Можливо, це не зовсім коректне питання до вас, але все ж, коли ви знаєте, що на борту з вами українці, що ви відчуваєте?

Хвилювання? Якщо чесно, я не так вже й багато перетинаюся з пасажирами під час польоту. Але коли чую українську мову на борту – серце радіє. Завжди хочеться підійти, привітатися, сказати щось тепле. Часто помічаю людей із шевронами – розумію, що це, мабуть, наші військові у відпустці. І теж хочеться підійти, перекинутися кількома словами.

Вся редакція 24 Каналу щиро вірить, що вже зовсім скоро українське небо знову буде відкритим для цивільної авіації – вільним, безпечним і мирним!